Хрущов Микита Сергійович

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (; , с. Калиновка, Дмитріївський повіт, Курська губернія, Російська імперія — , Москва, РРФСР, СРСР) — радянський державний діяч, перший секретар ЦК КПРС у 1953–1964, Голова Ради Міністрів СРСР (1958–1964). Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — вересні 1952 року. Член Політичного і Організаційного бюро ЦК КП(б)У в січні 1938 — грудні 1949 року. Член ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) у лютому 1934 — березні 1966 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в січні 1938 — березні 1939 року. Член Політичного бюро (Президії) ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) в березні 1939 — жовтні 1964 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1—6-го скликань, депутат Верховної Ради УРСР 1—4-го скликань, депутат Верховних рад союзних республік. Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).

Період правління Хрущова часто називають «відлигою»: були випущені на свободу багато політичних в'язнів, в порівнянні з періодом правління Сталіна активність репресій значно знизилася. Зменшився вплив ідеологічної цензури. Радянський Союз досяг великих успіхів у підкоренні космосу. Розгорнув активне житлове будівництво. Разом з тим з ім'ям Хрущова пов'язані значне посилення каральної психіатріїХрущов Микита Сергійович // Велика сучасна енциклопедія: в 10 т. — Т. 10 : [Т-Я] / уклад. А. С. Івченко. — Харків: Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. — С. 201. — ISBN 978-966-14-5754-5 і організація найжорсткішої в післявоєнний період антирелігійної кампанії, розстріл робітників в Новочеркаську, судові процеси з винесенням смертних вироків проти валютників і цеховиків, яких радянська пропаганда називала «розкрадачами соціалістичної власності», і ухвалення помилкових рішень в сільському господарстві (зокрема, прорахунки при освоєнні цілини), у зовнішній політиці, придушення Угорського повстання 1956 року, цькування Бориса Пастернака, цькування художників-авангардистів. У період його правління посилилася напруга в стосунках між СРСР і США (так звана Холодна війна). Політика ЦК КПРС під його керівництвом з десталінізації призвела до розриву з комуністичними режимами Мао Цзедуна в Китаї і Енвера Ходжі в Албанії.

Молоді роки Народився в селі Калиновка Ольховської волості Дмитріївського повіту Курської губернії (тепер Курська область) на межі українських етнічних земель у селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селяни (за однією з версій Микита Хрущов — незаконно народжений син польського поміщика Александра Гаспитського, в якого мати Хрущова, Ксенія Іванівна, працювала служкою). Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас вівці, телята в поміщиці Шаусової.

У 1909 його родина переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних і пивних крамниць. Микита знову найнявся пасти корови, чистив казани на шахтах. З травня 1909 по 1912 рік був учнем слюсаря на заводі Боссе в Юзівці, допомагав ремонтувати шахтарське обладнання. З 1912 по 1913 рік — слюсар на Рутченківському руднику, з 1913 по 1914 рік — слюсар на Горшковському руднику, з 1914 по 1915 рік — слюсар на Пастуховському руднику біля Юзівки. У 1915—1916 роках — слюсар головних майстерень шахти № 11 Рутченківського рудника, у 1916—1917 роках — слюсар майстерень шахти № 11 і машиніст шахти № 31 Рутченківського рудника на Донбасі. Сучасні дослідження проведені Тетяною Карацубою показують, що в 1914 р. його рідний батько відписав Микиту Хрущова від призову до війська. За деякими даними, Хрущов працював управителем помістя в німця Кірша, який був власником шахт в Юзівці.

У 1917 році — член Рутченківської Ради, член Рутченківського революційного комітету, голова Рутченківської ради руднично-заводських комітетів Спілки металістів гірничорудної промисловості. У 1917—1918 роках — голова комітету бідноти села Калинівки Дмитріївського повіту Курської губернії. Член РКП(б) з листопада 1918 року.

У 1919—1920 роках — червоноармієць, голова осередку, політрук, комісар батальйону 9-ї стрілецької дивізії 13-ї армії РСЧА, інструктор політичного відділу 9-ї Кубанської армії РСЧА. У 1920—1922 роках — політпрацівник Донецької трудової армії РСЧА, політичний керівник Рутченківського кущового управління. У 1922 році — помічник керуючого рудника Рутченківського рудоуправління на Донбасі.

У 1922—1925 роках — студент робітничого факультету, політичний керівник, секретар осередку КП(б)У робітфаку при Донецькому гірничому технікумі імені Артема.

У 1925—1926 роках — секретар Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У Сталінського округу Донбасу. У 1926—1928 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Сталінського окружного комітету КП(б)У. У 1928 році — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК КП(б)У в Харкові. У 1928—1929 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Київського окружного комітету КП(б)У.

Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій академії (закінчив два курси у 1931 році) в одній групі з дружиною Сталіна Надією Алілуєвою і, завдяки персональній характеристиці, що вона далаРой Медведев. Н. С. Хрущёв: Политическая биография, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього. З вересня 1929 по січень 1931 року — студент, секретар осередку ВКП(б) Промислової академії імені Сталіна у Москві.

З січня по липень 1931 року — 1-й секретар Бауманського районного комітету ВКП(б) міста Москви. З липня 1931 по січень 1932 року — 1-й секретар Краснопресненського районного комітету ВКП(б) міста Москви. 30 січня 1932 — 16 січня 1934 року — 2-й секретар Московського міського комітету ВКП(б).

24 січня 1934 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського міського комітету ВКП(б). Одночасно 24 січня 1934 — 7 березня 1935 року — 2-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б), 7 березня 1935 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б).

Перший секретар ЦК КП(б)У

27 січня — 13 червня 1938 року — в.о. 1-го секретаря ЦК КП(б)У. Одночасно з 17 квітня по 31 травня 1938 року — в.о. 1-го секретаря Київського обласного і міського комітетів КП(б)У. 18 червня 1938 — 3 березня 1947 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У. Одночасно у червні 1938 — 22 березня 1947 року — 1-й секретар Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.

У 1939 році в Москві безуспішно виступав за входження Поліського воєводства (Берестейщини) до складу УРСР, сперечався щодо цього питання з першим секретарем ЦК Компартії Білоруської РСР Пантелеймоном Пономаренком. Сталін, побачивши проект Хрущова про розмежування між УРСР і БРСР, розгнівано запитав: «Петлюри вже немає, Скоропадського — немає, Винниченка — немає, тож хто ж це складав?» ().

Під час входження радянських військ у Бессарабію, 29 червня виступав на мітингу в Кишиневі. Під час радянського вторгнення до Польщі очолював Військову Раду КОВО.

Під час Німецько-радянської війни перебував у Червоній армії. З серпня по жовтень 1941 року — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 26 вересня 1941 — 12 липня 1942 року — член Військової ради Південно-Західного фронту. У грудні 1941 — червні 1942 — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 12 липня — 5 серпня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту і по-суті очолював політичну раду оборони Сталінграда, а генерал Єременко був головнокомандувач. 23 серпня — 28 вересня 1942 року — член Військової ради Південно-Східного фронту. 28 вересня — 31 грудня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту. У січні — лютому 1943 року — член Військової ради Південного фронту. У березні — 20 жовтня 1943 року — член Військової ради Воронезького фронту. 20 жовтня 1943 — серпень 1944 року — член Військової ради І-го Українського фронту.

5 лютого 1944 — 26 грудня 1947 року — голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) Української РСР.

У 1944 році виступив з пропозицією приєднати Холмщину до України, створивши у складі УРСР Холмську область (зрештою край відійшов до ПНР). У 1945 році безуспішно звертався до Сталіна з пропозицією включити до Закарпатської області УРСР український етнічний край Пряшівщину (включена зрештою до ЧСР). Обстоював також приєднання до Закарпаття української частини Мараморощини (залишилася зрештою у складі Румунії).

У серпні 1945 наголошував на потребі привселюдних страт через повішання учасників Українського національно-визвольного руху в містах Заходу УкраїниЛисенко О. Важкий шлях до миру: українське суспільство та влада у середині 1940 — на початку 1950-х рр. // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 5 (524) (вер.-жовт.). — С. 37. — ISSN 0130-5247..

26 грудня 1947 — 16 грудня 1949 року — 1-й секретар ЦК КП(б)УПереїжджаючи до Москви, наказав зачистити архівні фонди і документи, де було вказано його прізвище у контексті масових репресій в Україні. Валерій Смолій. Як збирати по світах наші культурні цінності.— Укрінформ, 11.01.2016 00:58.

У грудня 1949 року повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) (з 16 грудня 1949 по 7 вересня 1953) і 1-м секретарем Московського обласного комітету партії (з 16 грудня 1949 по 10 березня 1953).

За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни, кривавий терор на західноукраїнських землях, організація радянського підпільно-партизанського руху під час Другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.

Керівник СРСР

По смерті Сталіна Хрущов став 7 вересня 1953 року 1-м секретарем ЦК КПРС, з 25 лютого 1956 року очолив Бюро ЦК КПРС по Російській РФСР, а з 27 березня 1958 року зосередив у своїх руках партійне й державне керівництво, ставши головою Ради Міністрів СРСР. 14-15 жовтня 1964 року внаслідок внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС Хрущова позбавлено всіх посад і усунено від державного й партійного керівництва.

Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом і уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС (лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особи Сталіна. М. Хрущов ужив рішучих заходів до забезпечення країни харчами, розпочавши аграрну реформуПособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 395.: встановлено підвищені, обґрунтованіші, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; щоб розв'язати зернову проблему, ініційовано освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства переведено з керівного апарату на роботу до села; розпочато реорганізацію МТС, здійснено продаж техніки колгоспам; списано борги колгоспів минулих років; скасовано податок на особисте господарство; почали призначати пенсії колгоспникам; дозволено видавати паспорти сільським жителям. Здійснено перебудову кермування промисловістю й сільським господарством: утворено раднаргоспи, промислові райони, поділено обкоми КПРС на сільські та міські тощо.