Ернст Ляйзер

Ернст Людвіг Ляйзер (; 10 вересня 1896 — 6 грудня 1973) — німецький політик, нацистський партійний діяч, бригадефюрер СС. Тривалий час обіймав посаду заступника гауляйтера гау Рейнський Пфальц (згодом — гау Вестмарк). Під час Другої світової війни брав участь у депортації євреїв із цього гау та примусовому виселенні жителів окупованої Лотарингії. Також обіймав посаду генерального комісара окупаційної адміністрації в райхскомісаріаті Україна, де проводив жорстку політику германізації. В останні місяці війни був «керівником самоврядування» прусської провінції Нассау. Після війни пройшов процедуру денацифікації, уникнув кримінального покарання та обраний депутатом міської ради Бад-Бергцаберна від Вільної демократичної партії.

Життєпис

Ранні роки Народився в Гомбурзі (Рейнський Пфальц) у сім'ї інспектора Пфальцької залізниці. З 1903 по 1907 рік відвідував народну школу в Геттенляйдельгаймі, а до 1913 року — гімназію в Грюнштадті. 1 жовтня 1913 року вступив на службу як однорічний доброволець до 118-го піхотного полку ім. принца Карла (4-й Великого герцогства Гессенського), що дислокувався у Вормсі. Протягом Першої світової війни служив унтерофіцером, а також кандидатом в офіцери в цьому полку і в 22-му полку польової артилерії; був п'ять разів поранений і 6 листопада 1918 року повернувся додому після отруєння бойовим газом в останні дні війни.Lilla, Joachim: Leyser, Ernst у: Staatsminister, leitende Verwaltungsbeamte und (NS-)Funktionsträger in Bayern 1918 bis 1945.

22 листопада 1918 року звільнений з військової служби, маючи 2 нагороди: Залізний хрест 2-го класу та срібний знак «За поранення». Вступив до «Німецького народного союзу захисту та опору» — найбільшої та найактивнішої антисемітської організації Веймарської республіки.Leyser, Ernst Ludwig in the Saarland Biographien Спочатку був безробітним, але з червня по грудень 1919 року працював конторським службовцем на залізниці. З січня по серпень 1920 року працював у страховій компанії, після чого повернувся на залізницю на посаду службовця в новоствореній «Німецькій імперській залізниці». Після французької окупації Руру в 1923 році його вислали з Пфальцу за участь у пасивному опорі окупації та перевели до Штарнберга. Повернувся лише в січні 1925 року. У липні 1928 року став помічником керівника операційної діяльності, а в грудні 1929 року обійняв посаду керівника операційної діяльності. З грудня 1928 року по 1931 рік працював на заході Пфальцу, після чого переведений до Нойштадта-ан-дер-Гаардт (нині — Нойштадт-ан-дер-Вайнштрассе), розташованому далі на схід.Leyser, Ernst Ludwig in the Rheinland-Pfälzische Personendatenbank

Партійна кар'єра У жовтні 1920 року вступив до нацистської партії (партійний квиток № 5418). Як один із ранніх членів партії вважався «старим бійцем» () і згодом був нагороджений Золотим партійним знаком. Бувши членом первинної партійної організації () у Штарнберзі, планував долучитися до «Пивного путчу» Адольфа Гітлера в листопаді 1923 року; хоча йому це не вдалося через затримку поїзда, згодом він усе ж отримав Орден крові. Після заборони партії приєднався до «Великонімецької народної громади» () і «Стрілецько-туристичного союзу» () — двох нацистських підставних організацій. Повернувшись у Пфальц, у квітні 1925 року заснував місцевий партійний осередок і підрозділ штурмових загонів у Нойштадті-ан-дер-Гаардт. Увійшов до керівного складу гау Рейнський Пфальц, а 9 жовтня 1925 року був повторно офіційно зарахований до відновленої партії (партійний квиток № 20 603).

1 листопада 1927 року призначений заступником гауляйтера Рейнського Пфальцу при гауляйтері Йозефі Бюркелі. З 1928 по 1934 рік обіймав також посади начальника відділу кадрів і представника керівництва гау з питань церкви. З початку 1928 року до липня 1931 року був асесором (народним засідателем) у т. зв. «гау-ушла» () — партійному слідчо-дисциплінарному комітеті, а з липня 1931 року до серпня 1934 року очолював цей орган. У 1932 році вісім місяців виконував обов'язки голови Другої палати загальнопартійного «ушла» у «Коричневому будинку» — штаб-квартирі партії в Мюнхені.

Як політик брав активну участь у виборах. 24 квітня 1932 року обраний депутатом баварського ландтагу, де працював, доки нацистський уряд не розпустив цей орган 14 жовтня 1933 року. Згодом, з 12 листопада 1933 року і до падіння режиму 8 травня 1945 року, представляв виборчий округ № 27 (Пфальц) у рейхстазі.Ernst Ludwig Leyser biography in the Reichstag Members Database

5 січня 1934 року призначений керівником Фонду Йозефа Бюркеля. 1 березня 1935 року став головним організатором параду з нагоди возз'єднання Саару з німецьким райхом. Цю територію приєднали до Рейнського Пфальцу, утворивши гау Саар-Пфальц. 20 травня 1935 року Ляйзеру присвоїли звання почесного громадянина міста Нойштадт-ан-дер-Гаардт.

З березня 1938 року по квітень 1940 року, на час відсутності Бюркеля (який виконував обов'язки гауляйтера у Відні), Ляйзер був виконувачем обов'язків гауляйтера Саар-Пфальцу. Після повернення Бюркеля він відновив виконання обов'язків заступника гауляйтера саме тоді, коли Бюркель розпочав кампанію з очищення гау від євреїв, організувавши депортацію до неокупованої частини Франції: 22 жовтня 1940 року євреїв зібрали та відправили двома ешелонами, попередивши їх про це менш ніж за дві години. 960 осіб із Саар-Пфальцу доправили до табору інтернованих Гюрс поблизу Піренеїв, де близько чверті з них загинули через погані умови утримання. Більшість тих, хто вижив, починаючи з серпня 1942 року, перевели до табору смерті Аушвіц, де їх знищили.Landesarchivverwaltung Rheinland-Pfalz in Verbindung mit dem Landesarchiv Saarbrücken (Hrsg.): Dokumentation zur Geschichte der jüdischen Bevölkerung in Rheinland-Pfalz und im Saarland von 1800 bis 1945. Bd. 7: Dokumente des Gedenkens, Koblenz 1974, S. 115—192.

Крім того, нацистська адміністрація розгорнула кампанію примусової германізації окупованої Лотарингії, якою після поразки Франції в червні 1940 року управляли як частиною гау Саар-Пфальц (перейменованого згодом на гау Вестмарк). З 11 по 21 листопада 1940 року звідти виселили близько 57 000 мешканців. Протягом кількох місяців 40 відсотків населення змусили покинути свій край, а на їхнє місце переселили німців, чимало з яких прибули із Саар-Пфальцу.The Exile of the Moselle People in Mussidan (November 1940 — April 1945) in the Musée André Voulgre Тим часом відносини Ляйзера з Бюркелем дедалі більше загострилися, і в лютому 1941 року він попросив дозволу скласти партійні повноваження та перейти на державну або муніципальну службу. Починаючи з липня 1941 року, хоча він номінально й залишався на посаді заступника гауляйтера, його активно залучали до виконання іншого кола завдань.

На додачу до своїх політичних обов'язків Ляйзер обіймав також керівні посади в бізнесі, головуючи в наглядових радах кількох підприємств електро- та газопостачання, зокрема Elektrowerbung AG і Pfalzwerke AG у Людвігсгафені та Saar-Ferngas AG і Vereinigte Saar-Elektrizitäts AG у Саарбрюкені.

Служба в СС Вступивши спочатку в СС 28 вересня 1925 року (номер СС 153), Ляйзер заснував у Нойштадті-ан-дер-Гаардт підрозділ СС, що був одним із перших у Німеччині.Leyser, Ernst Ludwig im Lexikon zum Projekt «Volksgemeinschaft» in der Gauhauptstadt. Neustadt an der Weinstraße und der Nationalsozialismus. У квітні 1926 року він одержав звання штурмфюрера СС, продовжуючи очолювати СС у Нойштадті-ан-дер-Гаардт до відставки в 1928 році, коли приступив до своїх обов'язків в Ушла. Повторно прийнятий до лав СС 1 січня 1935 року з присвоєнням номера 219 077, хоча згодом йому повернули його початковий, менший номер — 153. 1 січня 1935 року підвищений до звання штандартенфюрера СС, а 9 листопада 1936 року — оберфюрера СС. Своє остаточне підвищення до бригадефюрера СС він отримав 30 січня 1942 року. У січні 1935 року приділений до XXIX абшніту (округу) СС у Мангеймі, у лютому 1936 — до оберабшніту «Південний Захід», у січні 1937 — до оберабшніту «Рейн» і в жовтні 1942 — до оберабшніту «Вестмарк».

Діяльність протягом Другої світової війни 30 вересня 1941 року у відповідь на прохання про переведення Ляйзера призначили генеральним комісаром Чернігова, однак він не зміг обійняти цю посаду, оскільки управління тією територією й далі здійснювало тилове командування групи армій «Південь». Натомість Ляйзеру знайшлося місце генерального комісара Житомира. На цій посаді він працював із жовтня 1942 року до вересня 1943 року, ставши причетним до численних воєнних злочинів у рамках нацистської політики германізації. З довіреної йому округи до Німеччини було депортовано близько 184 000 осіб, залучених до примусової праці. Також на нього покладали завдання виселити корінне українське населення з території «Гегевальду», щоб на їх місце поселити етнічних німців.Hanisch, Martin: Leyser, Ernst Ludwig in Neustadt und Nationalsozialismus У червні 1943 року Ляйзер подав звіт райхсміністру окупованих східних територій Альфреду Розенбергу, в якому критикував райхскомісара України Еріха Коха, а саме скаржився, що жорстокий режим Коха сприяв пожвавленню діяльності радянських партизанів і що понад 60 відсотків сільськогосподарської продукції в його окрузі потрапляло до рук партизанів. Він також нарікав на те, що постійне примусове вивезення українських робітників — навіть після виконання встановлених квот — негативно впливало на його здатність управляти округою. Крім того, він виявляв прихильне ставлення до православної церкви, навіть залишив на посадах двох єпископів, відомих як радянські агенти. У вересні 1943 року Ляйзера відкликали з України та виключили з СС.

Залишившись без роботи, Ляйзер усе ж відхилив пропозицію обійняти нижчу посаду — ландрата. У вересні 1944 року він отримав у Меці посаду інспектора гау з питань укріплень в окупованій Лотарингії та Саарі. Згодом, у проміжку з 1 по 21 грудня 1944 року, його відрядили генеральним комісаром до групи армій «C» в Італії, де він представляв Йозефа Геббельса в його ролі імперського уповноваженого з тотальної війни. Наступним і останнім призначенням Ляйзера (із 16 січня по 22 березня 1945 року) стала посада ландесгауптмана (керівника провінційної адміністрації) прусської провінції Нассау з осідком у Вісбадені.

Повоєнний період Після закінчення Другої світової війни жив до 1948 року у Баварії під прибраним ім'ям. Повернувся у Вісбаден, здався американським окупаційним військам і був інтернований у Дармштадті. У жовтні 1948 року його передали французькій владі та інтернували в Ландау-ін-дер-Пфальц, де він перебував до червня 1949 року. Після повернення в Німеччину потрапив до в'язниці в Трірі та пройшов процедуру денацифікації в серпні 1949 року. Його віднесли до категорії 3 («менші правопорушники») і в грудні 1949 року звільнили з-під варти. Попри подану апеляцію, справу наприкінці березня 1950 року було закрито. Кримінальне провадження, порушене проти нього районним судом Франкенталя за злочини проти людяності, було припинено у вересні 1951 року через недостатність доказів. Після звільнення Ляйзер працював спочатку в церкві, а потім — до виходу на пенсію в 1956 році — залізничником у Нойштадті та Людвігсгафені. Заснував у Бад-Бергцаберні однойменну «виборчу групу Ляйзера» і з 1956 по 1964 рік був депутатом міської ради: спершу від цієї групи, а згодом — як представник Вільної демократичної партії. З 1956 по 1960 рік обіймав також посаду почесного другого заступника бургомістра Бад-Бергцаберна. У 1956—1971 роках очолював центр освіти для дорослих при місцевому громадському коледжі, а в 1961—1969 роках був також членом синоду Євангелічної церкви Пфальцу.

Примітки

Джерела Hanisch, Martin: Leyser, Ernst Ludwig in Neustadt und Nationalsozialismus Відомості про Ернста Ляйзера в базі даних рейхстагу Ернст Ляйзер на сайті Дому баварської історії

Leyser, Ernst Ludwig im Lexikon zum Projekt «Volksgemeinschaft» in der Gauhauptstadt. Neustadt an der Weinstraße und der Nationalsozialismus. Leyser, Ernst Ludwig in the Rheinland-Pfälzische Personendatenbank