Hellzapoppin (навмисно спрощене написання фрази , «Розверзлося пекло») — американський музичний комедійний фільм 1941 року, адаптація театрального мюзиклу, який йшов на Бродвеї з 1938 по 1941 рік. Фільм був знятий режисером Г. К. Поттером, а дистрибуцією займалася компанія Universal Pictures. Хоча спочатку планували залучити до участі у фільмі всі бродвейські акторські склади, єдиними акторами з театральної постановки, які з'явилися у фільмі, були головні актори Оле Олсен та Чік Джонсон, Кетрін Джонсон (місіс Чік Джонсон у ролі жінки, яка постійно вимагала «Оскара»), а також спеціально включена таннцювальна трупа White's Lindy Hoppers.

Окрім Олсен та Джонсона, які продюсували та виконали головні ролі у бродвейському мюзиклі, до акторського складу «Hellzapoppin» входять Марта Рей, Г'ю Герберт, Джейн Фрейзі, Роберт Пейдж, Міша Ауер, Шемп Говард та музичний дует Slim & Slam.

Фільм навмисно безглуздий: коміки зупиняють фільм, щоб звернутися як до глядачів, так і до проекційної кабіни (руйнування четвертої стіни); візуальні жарти прикрашають візуальні трюкові фотографії, а традиційний романтичний підсюжет висміюється в міру його розгортання.

Завдяки культовій сцені трупи White's Lindy Hoppers з виконанням танцю лінді-хоп з численними елементами свінгової акробатики фільм став культовим у середовищі любителів свінгових танців.

Сюжет Луї (Шемп Говард), кіномеханік Універсального театру, починає показувати музичне видовище, де дівчата з хору прогулюються сходами. Сходи руйнуються та перетворюються на гірку, що переносить танцюристів прямо в пекло, де їх катують демони. Оле Олсен та Чік Джонсон (які грають самих себе) прибувають на таксі посеред хаосу та після серії розіграшів відступають назад, показуючи, що знаходяться на звуковій сцені фільму.

Їх переслідує режисер фільму (Річард Лейн), який намагається пояснити, що їхня шалена комедія не спрацює у фільмах. Сценарист Гаррі Селбі (Еліша Кук-молодший) описує свою адаптацію п'єси; решта «сюжету» фільму зображує запропонований Селбі сценарій, романтичний роман. У ньому театральний продюсер і композитор Джефф Хантер (Роберт Пейдж) хоче одружитися з багатою інженю Кітті Ренд (Джейн Фрейзі), але не хоче робити перший крок, бо її наречений — його найкращий друг Вуді Тейлор (Льюїс Говард).

Олсен і Джонсон прибувають до розкішного маєтку Ренд, навантажені реквізитом для складного музичного ревю, яке Джефф ставить як інструмент для Кітті. Одразу ж незадоволені тим, що їхнє ревю перетворили на звичайний голлівудський фільм, Оле та Чік решту фільму проводять, порушуючи наратив екранізації та головний романтичний сюжет будь-якими можливими засобами. Смілива та захоплена чоловіками сестра Чіка, Бетті (Марта Рей), переслідує Пепі (Міша Ауер), провідного актора ревю та колишнього російського дворянина. Після низки невдач та пригод, включаючи часті сутички з фокусником/детективом Квімбі (Г'ю Герберт) та постійні технічні проблеми під час проекції фільму, виставу Джеффа нарешті виконують для світської аудиторії. Олсен і Джонсон неодноразово саботують та підривають діяльність музичних колективів ревю. Ревю все одно має успіх, і Джефф виграє Кітті завдяки щасливому фіналу.

Сценарист Селбі закінчує озвучувати свій сценарій, а Олсен і Джонсон йдуть зі студії. Розчарований режисер стріляє в сценариста, який залишається неушкодженим і майже не звертає на це уваги, але протікає, як сито, коли випиває склянку води.

У ролях Оле Ольсен — камео Чик Джонсон — камео Марта Рей — Бетті Джонсон Г'ю Герберт — Квімбі Джейн Фрейзі — Кітті Ренд Роберт Пейдж — Джефф Гантер Міша Ауер — Пепі Дік Лейн — режисер Шемп Говард — Луї, кінопроектор Еліша Кук молодший — Гаррі Селбі Льюїс Говард — Вуді Тейлор Кларенс Колб — Ендрю Ренд Нелла Вокер — пані Ренд Френк Дерієн — чоловік, що викликає пані Джонс Кетрін Джонсон — Ліна, пані, яка шукає Оскара Гас Шиллінг — диригент оркестру Джоді Гілберт — подруга Шемпа Слім Гейярд і Слем Стюарт — камео, Slim and Slam Whitey's Lindy Hoppers (у тому числі Норма Міллер — кухарка і Френкі Меннінг — у ролі групи Harlem Congaroos, у порядку появлення in: Вільям Даунс і Френсіс Міккі Джонс, Біллі Рікер і Норма Міллер, Аль Міннс і Вілла Мей Рікер, Френкі Меннінг і Енн Джонсон. Джил Перкінс — адміністратор басейну (не вказаний в титрах) Дейл Ван Сікел — монстр Франкенштайна (не вказаний в титрах)

Музика Номінація на премію «Оскар» 1942 року за найкращу пісню до пісні «Pig Foot Pete» (яка програла «White Christmas») була приписана Hellzapoppin ; однак пісня ніколи не з'являється у фільмі — насправді її виконували у фільмі Ебботта та Костелло «Keep 'Em Flying», ще одній постановці Universal Pictures 1941 року.

В офіційній базі даних премії «Оскар» номінацію на найкращу пісню приписують пісні "Hellzapoppin , але в примітці зазначено: "Ця номінація є загадкою. Як у списку номінантів, так і в програмі церемонії нагородження пісня вказана як з альбому «Hellzapoppin , релізу 1942 року, випущеного спеціально для цілей церемонії нагородження».

Примітки