Анемія Фанконі або дитячий сімейний апластичний мієлоз — рідкісне спадкове захворювання, яке характеризується пригніченням еритропоезу, гранулопоезу та тромбопоезу, що клінічно проявляється апластичною анемією, лейкопенією та тромбоцитопенією.

Є найпоширенішою причиною спадкової .

Клінічна картина Спостерігається , гіпоплазія статевих органів, мікроцефалія, мікрофтальмія (зменшення очного яблука), косоокість, осередки шкірної гіперпігментації (). У частині випадків виявляють вроджені вади розвитку нирок та серцево-судинної системи. Нерідко поєднується з аномаліями розвитку скелета — дефект розвитку променевих кісток та великих пальців рук.

Патогенез Патологічні зміни спричиняють мутантні алелі, серед яких виявляють , дуплікації, дефекти сплайсингу та делеції. Ідентифіковано щонайменше 23 гени анемії Фанконі (), включно з FANCA, FANCB, FANCC, FANCD1, FANCD2, FANCE, FANCI, FANCM, FANCN, FANCO, FANCP, FANCR, FANCS, FANCV та FANCW. Продукти цих генів беруть участь у репарації ДНК, а їх порушення зумовлюють , прогресуючу панцитопенію та високий ризик розвитку злоякісних новоутворень. Більшість з цих мутацій успадковуються аутосомно-рецесивно, за винятком FANCB, яка є Х-зчепленою, та FANCR, яка є аутосомно-домінантною. Біалельні мутації в генах FANCA, FANCC та FANCG зумовлюють понад 80 % усіх випадків захворювання.

Лікування Лікування анемії Фанконі включає підтримуючу терапію, трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин та застосування андрогенів.

Епідеміологія У середньому анемія Фанконі зустрічається з частотою від 1 випадку на 100 000 до 1 на 250 000 народжень (у середньому близько 1 на 136 000 новонароджених). За даними європейських реєстрів, поширеність становить від 4 до 7 випадків на 1 мільйон живонароджених. Захворювання виявляють у представників усіх рас, однак воно частіше зустрічається серед південноафриканських популяцій, іспанських гітанос та євреїв-ашкеназі в США — із частотою до 1 випадку на 40 000 народжень. Частота носійства патогенних алелів серед євреїв-ашкеназі в США досягає 1 на 100 осіб. Спостерігається незначне переважання захворюваності серед чоловіків у порівнянні з жінками.

Історія У 1927 році швейцарський педіатр вперше описав синдром у трьох сиблінгів (двох братів та сестри), у яких спостерігалися вроджені фізичні аномалії, макроцитоз та прогресуюча панцитопенія.

Примітки

Посилання