Ворожа архітектура, також відома як захисний дизайн або ексклюзивний дизайн — стратегія міського дизайну, яка використовує елементи штучного середовища для навмисного спрямування поведінки людей та обмеження доступу громадськості до публічного простору.
Ворожа архітектура має таку назву, оскільки вона приховано (а іноді й відкрито) відштовхує людей. Вона є результатом містобудівних рішень, спрямованих на боротьбу з уявним порушенням суспільного порядку, і часто націлена на осіб, які користуються публічним простором або залежать від нього більше за інших, зокрема на молодь, бідні верстви населення та безпритульних людей, шляхом обмеження фізичних дій, які вони можуть там виконувати.
Як типовий приклад ворожої архітектури, можна навести «шипи проти безпритульних» — металеві деталі, вмонтовані у пласкі поверхні, щоб зробити спання на них незручним і непрактичним. Така форма архітектури найчастіше трапляється в густонаселених та урбанізованих районах. Серед інших заходів — похилі підвіконня, що заважають людям сидіти на них; виступи на будівлях, клумби та валуни на тротуарах для перешкоджання встановленню наметів; лавки з підлокітниками, розташованими так, щоб на них не можна було лягти; розбризкувачі води, які періодично вмикаються; а також публічні сміттєві урни з незручно малими отворами для запобігання викиданню великогабаритних відходів
Ворожу архітектуру використовують для протидії катанню у недозволених місцях на скейтбордах, велосипедах BMX і роликах, а також засміченню, безцільному вештанню, публічному сечовипусканню, несанкціонованому проникненню, а також як спосіб відлякати небажаних тварин (наприклад, птахів).
Історія Хоча термін «ворожа архітектура» з'явився нещодавно, використання цивільному будівництві для досягнення цілей соціальної інженерії не є новим: серед історичних прикладів — XIX століття та міське планування у Сполучених Штатах, спрямоване на впровадження расової сегрегації. Одним із таких прикладів була , побудована у 1941 році з метою відокремити «білі» і «чорні» квартали.
Американський містобудівник Роберт Мозес спроєктував ділянку автомагістралі на Лонг-Айленді з низькими кам'яними мостами, через які не могли проїхати автобуси. Це значно ускладнило людям, що залежали від громадського транспорту (переважно афроамериканцям), відвідування пляжу, який був легкодоступним для заможніших власників автомобілів. За межами США зміна дизайну публічного простору з метою соціального контролю також має історичний прецедент: вважається, що вузькі вулиці Парижа в XIX столітті були розширені саме для того, щоб полегшити військовим придушення протестів.
Сучасна форма ворожої архітектури походить від філософії дизайну «» (, CPTED), яка має на меті запобігати правопорушенням або захищати приватну власність за допомогою трьох стратегій: природного спостереження, природного контролю доступу та територіального зміцнення. За словами експертів, ексклюзивний дизайн стає дедалі поширенішим, зокрема у таких великих містах, як Стокгольм.
Згідно з широким упровадженням настанов щодо створення «захищеного простору» у 1970-х роках, більшість практик CPTED станом на 2004 рік базувалися виключно на теорії, що належне проєктування та ефективне використання штучного середовища можуть знизити рівень злочинності, зменшити страх перед нею та покращити якість життя. Втілення CPTED в архітектурі прагнуть стримувати правопорушення шляхом маніпулювання середовищем, у якому їх впроваджують. Згідно з працями дослідників (зокрема Дж. Моффата), виокремлюють шість основних концепцій: територіальність, спостереження, контроль доступу, імідж/утримання, підтримка активності та зміцнення об'єктів. Застосування всіх цих стратегій є ключовим для запобігання злочинності в будь-якому районі, незалежно від його криміногенної ситуації.
Окрім концепції CPTED, наукові дослідження також свідчать, що сучасні капіталістичні міста особисто зацікавлені в усуненні ознак безпритульності зі своїх громадських просторів через побоювання, що це може відлякати інвестиції від заможних верств населення. В Англії поширення елементів ворожої архітектури значною мірою пов'язують із прагненням уряду боротися з «асоціальними проявами» на вулицях, такими як жебрацтво та розпивання алкогольних напоїв.
Дизайнерський апартеїд Дизайнерський апартеїд (, термін запропонований архітектором Робом Імрі) — це закладене під час проєктування архітектурних форм припущення про повну однаковість і фізичне здоров'я (працездатність) усього населення. У такі архітектурні форми вписуються ейблістські цінності суспільства.
Приклад дизайнерського апартеїду можна побачити на діаграмі «Модулор» французького архитектора Ле Корбюзьє, де пропорції людського тіла використовуються як антропометричний інструмент, що має допомагати архітекторам проєктувати будівлі. На цій діаграмі представлено образ стрункого чоловіка зростом шість футів, мускулистого, сильного, без жодних ознак фізичної чи ментальної інвалідності.
Варіанти застосування
Шипи
Ворожа архітектура може мати вигляд шипів, виступів або інших загострених конструкцій. Зазвичай їх розміщують на виступах стін зовні будівель, під дахами чи в інших місцях, де люди шукають відпочинку чи прихистку, а також поблизу крамниць. , шведська компанія з , використовує схожу модифікацію, встановлюючи в кількох місцях на Центральному вокзалі Стокгольма металеві труби замість шипів. У 2014 році інтернетом поширилися світлини локації в Лондоні, де зазвичай спали безпритульні. Там встановили на землі гострі шипи, спрямовані вгору, щоб відлякати людей; однак після масових протестів ці шипи проти безпритульних прибрали. Колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон назвав установку таких шипів «дурістю».
Окремі типи шипів призначені також для того, щоб люди, наприклад, не спиралися на стіни будинків чи не стояли в певних зонах. Точно оцінити кількість наявних різновидів складно, але це явище безумовно має багато форм: від розколотої цегли з гострими тріщинами до вигнутих металевих труб різної конфігурації та приварених догори металевих пластин, що утворюють колючу поверхню.
Перешкоджання спанню
У багатьох мегаполісах, як-от Токіо та Лондон, лавки спеціально конструюють так, щоб на них не можна було спати. Поверхню таких сидінь роблять похилою, через що людина змушена повністю спиратися ногами на землю; подібні конструкції є повсюдними на автобусних зупинках по всій Великій Британії. Іншим стримувальним рішенням є встановлення підлокітників посередині лавки, що фізично не дозволяє людині лягти вздовж сидінь.
Рада боро Камден у Лондоні замовила бетонні лавки (які дістали назву «камденські лавки»), спроєктовані з метою перешкоджання їх використанню для спання, катання на скейтбордах і розклеювання наліпок.
Існують інші варіанти лавок, де перепади рівнів відсутні, проте вони зазвичай або занадто короткі, щоб на них можна було лягти, або мають залізні труби, встановлені на дві третини глибини сидіння, чи кілька підлокітників по всій довжині лавки. Такі лавки поширені в аеропортах.
Інші типи сидінь, як-от , спроєктовані занадто малими, щоб на них можна було вмоститися для відпочинку чи спання. Їх установлюють у місцях, де часто з'являються стихійні табори безпритульних
Коли у 2010 році в шведському місті Мальме відкрили Міський тунель, на дизайн лавок на нових залізничних платформах подали скаргу до , оскільки лавки були нахилені настільки сильно, що сидіти на них було вкрай важко або взагалі неможливо. Шведська державна компанія з управління нерухомістю Jernhusen також використала так завані «захищені від безпритульних» лавки на залізничному вокзалі в Лулео, встановивши на кожній лавці по сім залізних поручнів із проміжками в 47 см. Речниця компанії стверджувала, що вони «встановили підлокітники насамперед для того, щоб літнім людям та особам з інвалідністю було легше сідати та підводитися», проте в інтерв'ю визнала, що проблеми з порушенням громадського порядку в будівлі вокзалу також вплинули на остаточний дизайн лавок. Іншим прикладом компанії, яка встановила подібні лавки, є — берлінське підприємство місцевого громадського транспорту.
Деякі варіанти перешкоджання спанню передбачають тимчасові зміни у конструкціях будівель. Схожий випадок стався в грудні 2016 року в Ліверпулі з будівлею, де раніше розташовувалася штаб-квартира Банку Англії. На ніч над сходами встановлювали синю похилу сталеву конструкцію, змащену мастилом, щоб безпритульні люди, які зазвичай там спали й відпочивали, не залишалися на нічліг.
Перешкоджання таборуванню
У Сіетлі (штат Вашингтон, США) міська влада встановила стійки для паркування велосипедів, щоб завадити безпритульним ставити там табори.
Починаючи з 2013 року, розмістив великі валуни у восьми локаціях, де раніше виникали стихійні табори безпритульних у Портленді. Ці валуни було встановлено для запобігання незаконному таборуванню поблизу автомагістралей.
Влада Сан-Дієго поспіхом встановила гострі уламки скель під естакадами автомагістралей напередодні проведення матчу Головної ліги бейсболу.
Паркани та решітки Паркани або решітки є поширеною формою ексклюзивного дизайну, яку часто використовують для обмеження доступу до місць, захищених від негоди (наприклад, під сходами, мостами або біля систем вентиляції, що видувають тепле повітря).
Навесні 2015 року міська влада Стокгольма (Швеція) встановила паркан вартістю 200 000 крон (близько 22 900 доларів США), щоб завадити безпритульним шукати прихистку під сходами на острові Кунгсгольмен.
Демонтаж
Іноді ексклюзивний дизайн полягає не в додаванні нових елементів, а в їх вилученні. Фредрік Едін, автор книги про ексклюзивний дизайн, зазначає, що демонтаж є найпоширенішою формою такого підходу: у цьому разі, наприклад, громадські лавки прибирають саме тому, що ними користується громадськість.
Один із таких прикладів стався у 2021 році, коли представники Нью-Йоркського метрополітену оголосили у соціальних мережах, що «лавки були прибрані зі станцій, аби безпритульні на них не спали». Пізніше відомство заявило, що це повідомлення був помилковим.
Так само у 2015 році на Центральному вокзалі Стокгольма лавки в певних зонах замінили на стільці, а на залізничній станції в Лулео будь-які сидіння демонтували взагалі. Прессекретар компанії-оператора пояснив це тим, що будівлю вокзалу надто часто використовували як безкоштовний пункт обігріву. Крім того, у Великій Британії з міркувань боротьби із засміченням та безладом почали масово демонтувати публічні туалети.
Камери спостереження Однією з найпоширеніших форм ворожої архітектури є візуальний контроль. Хоча камери спостереження фізично не заважають людям діяти певним чином, вони здатні суттєво обмежувати небажану поведінку в публічних місцях завдяки можливості віддаленого нагляду та посиленню страху перед покаранням за порушення соціальних табу чи правопорушення. Наприклад, у таких містах, як Цинциннаті, починаючи з 1990-х років зафіксовано різке збільшення кількості камер відеоспостереження у громадських просторах.
Мистецтво, припідняті клумби та квіткові горщики
Цей тип ексклюзивного дизайну може передбачати, наприклад, установку великого квіткового вазона в місцях на тротуарі, де раніше спали безпритульні. Серед інших подібних прикладів — каміння, розфарбоване в кольори веселки, вирубування чагарників, що закривали огляд на тротуарі, а також сидіння «кумедної» чи незвичної форми.
У 2023 році підприємці, домовласники та .
У 2023 у Сан-Франциско почали використовувати сталеві чани як , щоб перешкоджати напинанню наметів і ночівлі просто неба. Деякі мешканці виступили проти розгортання таких клумб, наголошуючи на хронічному браку фінансування переповнених притулків, хаотичному розміщенні цих об'єктів та суттєвому звуженні простору тротуарів. Жителі з порушеннями опорно-рухового апарату висловили занепокоєння через зниження інклюзивності та доступності тротуарів відповідно до стандартів . У відповідь на це місто запровадило систему безкоштовних дозволів на встановлення вуличних клумб.
Гучномовці й акустичні системи