Динамітна гармата — артилерія, що використовує стиснене повітря для метання вибухового снаряда. Назва цього типу гармат є узагальненням, оскільки снаряди для них не завжди містили саме динаміт. Використовувалися такі гармати протягом короткого періоду з 1880-х до початку XX століття.

Опис З огляду на нестабільність перших вибухових речовин, стріляти заповненим такою вибухівкою снарядом зі звичайної порохової гармати було ризиковано — бурхливе дефлаграційне горіння метального заряду та раптове прискорення снаряда спричинили б детонацію вибухівки ще в стволі. Динамітна гармата ж завдяки використанню стисненого повітря могла розганяти снаряд більш плавно по всій довжині ствола.

Гармати для корабельного використання забезпечувалися повітрям від бортових компресорів. Малокаліберна модель для польового використання сухопутними військами використовувала пороховий заряд для приведення в рух поршня в циліндрі, який стискав повітря, що потім подавалося в ствол гармати. Таку польову модель славнозвісно використовували «» Теодора Рузвельта під час іспансько-американської війни, але насправді ще раніше, у 1897 році, таку гармату застосовували кубинські повстанці проти іспанських військ.

Гармати стріляли відносно легкими снарядами; відповідно, вони мали низьку початкову швидкість, що вимагало високого кута стрільби навіть на малих дистанціях. Це збільшувало час польоту снаряда, що призводило до втрати точності. До 1900 року така зброя застаріла через появу стабільних вибухових речовин, більшу дальність дії звичайної артилерії, механічну складність динамітної гармати та її внутрішні обмеження.

Динамітна гармата Залінського

Першу гармату для стрільби вибуховим зарядом за допомогою стисненого повітря винайшов Д. М. Медфорд з Чикаго, штат Іллінойс. Його прототип був продемонстрований у 1883 році у , Нью-Йорк. Артилерійський офіцер Едмунд Залінський побачив цю демонстрацію і протягом наступних кількох років удосконалив конструкцію, побудувавши та продемонструвавши серію прототипів. Деякі з його робіт проходили у , Нью-Йорк.

Військово-морські сили були вражені і замовили будівництво спеціалізованого «динамітного гарматного крейсера». Цей крейсер, , спущений на воду в 1888 році, був озброєний трьома 15-дюймовими (381 мм) пневматичними гарматами, здатними вистрілювати вибуховий снаряд на доволі невелику дальність — 1,5 милі (2,4 км).

Крейсер брав участь у обстрілі Куби під час іспансько-американської війни. Його снаряди іноді називали «повітряними торпедами». Плюсом пневматичної артилерії був тихий порівняно зі звичайною гарматою постріл, завдяки якому її снаряди прилітали до противника несподівано .

У 1897 році 8,4-дюймову (210 мм) динамітну гармату Залінського встановили на першу прийняту на озброєння субмарину США SS-1. У 1900 році її демонтували.

З 1894 по 1901 рік армія США придбала та встановила кілька батарей берегової артилерії з 15-дюймових (381 мм) динамітних гармат у рамках програми модернізації берегової оборони, ініційованої . Вони могли кидати вибуховий снаряд на відстань від 2000 до 5000 ярдів (від 1800 до 4600 м) залежно від ваги снаряда — від 500 до 50 фунтів (від 227 до 23 кг). Стиснене повітря під тиском 2500 psi (17 МПа) подавалося паровим компресором. На додаток до гармат та боєприпасів, паровий котел, компресор та інше обладнання, необхідне для роботи гармат, важили понад 200 тонн. Серед інших місць, три гармати були встановлені як батарея «Динамітна» у Форт-Вінфілд-Скотт, поблизу в Сан-Франциско.

У 1904 році батареї були виведені з експлуатації, а гармати демонтовані та здані на брухт. Болтове коло для 15-дюймової динамітної гармати залишається поблизу південно-західного краю острова Фішерс, штат Нью-Йорк, на колишньому місці .

Динамітна гармата Сімса-Дадлі

Пневматичні гармати для кораблів або стаціонарних берегових фортифікацій могли покладатися на паровий газовий компресор як джерело повітря, але для використання військами у полі це було недоцільно. Динамітна гармата Дадлі-Сімса використовувала заряд бездимного пороху для стиснення повітря. Під стволом гармати розміщувався циліндр, у який завантажувався пороховий заряд. При пострілі газ, що розширювався від бездимного пороху, стискав повітря в циліндрі, яке потім подавалося в ствол гармати, розганяючи вибуховий снаряд. Армія США придбала шістнадцять таких гармат.

Гармата Сімса-Дадлі важила близько тисячі фунтів (450 кг) і мала калібр ствола 2,5 дюйма (6,35 см). Динаміту її боєприпаси насправді не містили: снаряди були заповнені желатином на основі нітроцелюлози та підривалися або дистанційним, або ударним підривачем. Кожен постріл важив близько 10 фунтів (4,5 кг), з яких 5 фунтів (2,3 кг) становив вибуховий наповнювач. Снаряд мав циліндричну форму з закругленим носом і вигнутими лопатками на хвостовій частині для забезпечення стабілізації обертанням під час польоту.

Рузвельт та його «Мужні вершники» використовували гармату Сімса-Дадлі під час з мішаним успіхом. Гармата, завдяки відносно тихій пневматичній роботі та зарядам бездимного пороху, не демаскувала свою позицію, але була не дуже точною механічно ненадійною, виходячи з ладу через кілька пострілів, після чого її доводилося лагодити годину чи дві. У підсумку Рузвельт не був у захваті, хоча визнав її ефективнішою за звичайну артилерію.

Див. також Пневматична зброя Пружинно-поршнева пневматика Парова гармата Картопляна гармата FN 303

Примітки