Раштат () — табір полонених українців зі складу царської армії в Німеччині у 1915—1918 рр. Був розташований поблизу однойменного німецького міста (земля Баден-Вюртемберг, ) між містами Карлсруе і Баден-Баден.
Побудований після початку Першої світової війни для прийому полонених царської армії. В травні 1915 р. за ініціативи Берлінської централі Союзу визволення України (СВУ) і за згодою німецької влади табір був українізований, для чого з нього було поступово вивезено росіян (в першу чергу з числа «чорносотенців»), і натомість зосереджено вихідців з українських губерній Російської імперії (за умови їх добровільної на те згоди)Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914—1920 рр.). К., 1999. С.72-92..
Українізація табору не передбачала повного вивезення з Раштату представників інших національностей — протягом усього часу його існування тут продовжували залишатися кількісно невеликі національні громади росіян, євреїв, білорусів та ін. Умовою їх перебування у таборі було прихильне (або принаймні нейтральне) ставлення до українських національно-визвольних змагань. У цьому випадку таборяни згаданих національностей мали всі можливості для власного національного розвиткуСрібняк І. Білорус з українським світоглядом (формування національної ідентичності невідомого автора віршованого щоденника у таборі полонених українців Раштат, 1915—1917 рр.), Беларускі гістарычны зборнік. Беласток, 2018. № 50. С.25-37; Sribnjak I. Enzyklopädie der Kriegsgefangenschaft: Das ukrainische Rastatt. Zur Gründung und Tätigkeit der Gemeinschaft «Die Unabhängige Ukraine», 1915—1918. München-Paris: Internationales Lucien-Febvre-Wissenschafts- und Bildungskonsortium, 2020. 338 s..
Початкова фаза розвитку української організації у таборі Раштат (травень-грудень 1915 р.)
Заходами «Просвітнього відділу СВУ» в таборі було розпочато культурно-просвітню роботу, що виявилося у заснуванні українських гуртків, члени яких активно долучалися до новостворених у таборі українських мистецьких осередків (театру, хору, оркестру, різьбарської майстерні)Срібняк І., Срібняк М. Мистецькі осередки полонених українців у таборі Раштат (друга половина 1915—1916 рр.), Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Історія». К., 2014. Вип.5(123). С.59-62.. У другій половині серпня 1915 р. у таборі було організоване проведення систематичних курсів з арифметики, геометрії, німецької мови та відкрито школу для неписьменних.
З метою самоорганізації полонених українців був обраний т. зв. Центральний комітет (з числа представників від всіх бараків табору), який визначав принципи розподілу гуманітарної допомоги та харчування Раштату, таборян почали скликати на загальні віча, на яких всі присутні мали можливість вільно висловлювати свої думки. Для протидії чорносотенним впливам у таборі (з боку підпрапорщиків, які спочатку посідали посади старших бараків) була створена «Організація бльокових і баракових старших».
Протягом осені 1915 р. у таборі були створені й інші гуртки та організації, завдяки чому стало можливим привернути до української справи значно більшу кількість таборян, у тому числі: «Суспільно-просвітнє товариство» (з нього пізніше виокремились національна і соціальні секції), «Кооперативну Чайну Спілку», «Мистецький промисел», артистичну і аграрну секції, редакційний комітет, «Фотографічну робітню», «Запорізьку Січ». З самого початку існування української організації було створено бібліотекуПалієнко М., Срібняк І. Книжковий рух у таборах полонених вояків-українців у Німеччині під час Першої світової війни, Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. К., 2020. Вип. 25. С. 163—175..
Організаційно-керівною ланкою всієї культурно-освітньої роботи в таборі у цей час був «Просвітній відділ СВУ», до складу якого входили «цивільні вчителі», що відряджались до табору рішенням Берлінської централі Союзу. Восени 1915 р. до роботи у Раштаті приступили М. Паращук, В. Пачовський, д-р Р. Перфецький, Б. Лепкий, пізніше — О. Безпалько, В. Сімович та ін.
Створення та особливості діяльності української громади «Самостійна Україна» в Раштаті (1916 р.)
9 лютого 1916 р. у таборі була створена Українська громада, яка прийняла назву «Самостійна Україна». На чолі її перебувала виборна Генеральна Рада, яка складалася з голів всіх таборових організацій та членів Просвітнього відділу (загалом — 40 осіб), її очільником призначався голова Просвітнього відділу.
17 січня 1916 р. у таборі відкрився «Народний університет», до якого могли записуватись ті полонені, які вже мали початкову освіту. Програма народної школи (розпочала свою роботу в січні ц.р.), була орієнтована на неграмотних та малограмотних полонених, і включала виклади з української та німецької мов, арифметики і геометрії, історії України та світу, природничих наук (основи зоології, ботаніки, фізики і мінералогії), співів та гімнастикиСрібняк І. Національно-організаційна та культурно-просвітницька діяльність полонених українців у таборі Раштат (Німеччина) у 1915—1917 рр., Сіверянський літопис. Чернігів, 2014. № 6(120). Листопад-грудень. С.309-324..
Навесні 1916 р. все більша кількість полонених почала відряджатися для проведення різного роду робіт поза табором у складі робітничих команд. З метою підтримання контактів з цією категорією українців Генеральна Рада організувала до них короткотермінові відрядження «мужів довір'я», які призначалися з числа українських активістів табору. Відвідуючи робітничі команди «мужі довір'я» інформували полонених про світові події, а також передавали таборянам книги і газети для читання.
Важливу роль для поширення в таборі українського слова відігравав таборовий часопис «Розсвіт», перший випуск якого побачив світ 23 січня 1916 р. Досить скоро газеті вдалось придбати симпатії тисяч полонених українців, для яких вона стала засобом згуртування (як тих, хто залишався в таборі, так і членів робітничих команд). Протягом 1916 р. у таборовій друкарні було видрукувано понад 100 тис. примірників часопису «Розсвіт», що свідчить про широке охоплення ним усієї маси полонених у таборі РаштатСрібняк І., Голоско С. Видавнича діяльність полонених вояків-українців у таборах Раштат і Вецляр, Німеччина (1915—1918 рр.), Nad Wisłą i Dnieprem. Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej — przeszłość i teraźniejszość. Monografia zbiorowa / red. Ihor Sribnyak. Warszawa-Toruń: Międzynarodowy konsorcium naukowo-edukacyjny im. Luciena Febvra, 2019. S.108-112..
Ще одним засобом в справі активізації національно-освідомлюючої та культурно-освітньої роботи в таборі стало використання полонених офіцерів-українців, які виявляли бажання приєднатись до української справиСрібняк І. Полонені офіцери-українці царської армії в таборі Раштат (Німеччина) у 1916 р.: громадський та особистісний вимір таборового повсякдення, Емінак. Київ-Миколаїв, 2017. № 4(20) (жовтень-грудень). Т.1. С.35-40.. Ця категорія офіцерів долучались до відвідувань робітничих команд як «мужів довір'я», провадила виклади у таборі, очолювала таборові гуртки та організації, брала активну участь у розбудові «Запорізької Січі» в РаштатіСрібняк І. Новітня «Запорізька Січ» на чужині (творення парамілітарних структур в українському таборі Раштат, 1916 р.), Емінак. Київ-Миколаїв, 2017. № 1(17) (січень-березень). Т.1. С.80-85..
Свій внесок у формування національного світогляду полонених українців зробило утворене на початку 1916 р. «Драматичне товариство імені Тобілевича», яке підготувало до вистави цілу низку п'єс українських драматургів («Бурлаку», «Зимовий вечір», «Степового гостя», «Наталку Полтавку», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Бондарівну», «Пошились в дурні», «Бувальщину», «Панська хворість», «Піймав облизня», «Сто тисяч», одноактівки «По ревізії» та ін.). Активну концертну діяльність у таборі розгорнуло й «Музичне товариство імени Лисенка» («Український хор»), що було засноване 31 січня 1916 р. Його члени опікувалися роботою таборового хору та оркестру.
Розвинула свою діяльність і «Кооперативна кустарна спілка» (керівник — М. Паращук), яка вже починаючи з січня 1916 р. провадила кілька власних відділів (майстерень), у тому числі різьбарства, малярства, малювання, моделювання, гончарства (керамічну школу-майстерню)Срібняк І. Табір полонених вояків-українців російської армії Раштат, Німеччина у 1916—1917 рр. (мовою фотодокументів), Європейські історичні студії. К., 2019. № 14. С.114-146.. Товариство «Український Рух» провадило таборову газету «Розсвіт», забезпечуючи її редагування та друк. Під кінець 1916 р. у таборі були створені ще два товариства — «Фотографічне», для якого було облаштоване просторе приміщення для фотографічного ательє; і «Українське православне братство в Раштаті» (голова таборовий священник о. П. Катеринюк), яке опікувалося таборовою церквою.
Як і раніше — в таборі продовжувалася інтенсивна просвітня робота, яка спрямовувалася таборовою «Просвітньою Радою». Остання, зокрема, опікувалась чотирьохкласною таборовою народною школою, загальними викладами поза школою, курсами та організацією викладів хворим в лазареті та на робітничих командах. Станом на початок 1917 р. у школі навчалось 318 учнів, яким викладались українська мова, рахунки, геометрія, українська і всесвітня історія, природознавство, малювання та спів.
Отже, протягом 1916 р. Українська громада «Самостійна Україна» пройшла шлях від нечисленного осередку однодумців під патронатом Просвітнього відділу СВУ, до кількатисячної організації, провід якої був уповноважений вирішувати всі питання, пов'язані з життєдіяльністю її членів та утворених ними товариств. За цей час українським активістам вдалось подолати опір чорносотенців, охопити своїм впливом переважну більшість робітничих команд, зміцнити таборові гуртки, які поступово були трансформовані у самоврядні статутні товариства. Важливим було й те, що після створення Генеральної Ради та її виконавчого органу («Генеральної Старшини») провід Українською громадою здійснювався виборними представниками полонених, натомість «Просвітній відділ СВУ» виконував лише допоміжні функції.
Активізація національно-організаційної роботи в Раштаті у 1917 р
Кардинальні політичні зміни, що настали в Росії наприкінці лютого 1917 р., у великій мірі сприяли національному пробудженню полонених українців. Найважливішим було те, що російська Лютнева революція зруйнувала більшість внутрішніх бар'єрів, які заважали до цього полоненим приєднуватись до української справи. Крім того вона стала чинником у справі поширення національної свідомості полонених не тільки в таборі, але й на робітничих командах, впливаючи навіть на тих, хто спочатку тримався осторонь культурно-просвітньої праці в таборі. У цьому контексті одним з найважливіших досягнень громади «Самостійна Україна» стало проведення кампанії збору підписів для уповноваження О.Скорописа-Йолтуховського для участі у роботі майбутніх російських Установчих зборів, та вироблення для нього осібного мандату, яким була зафіксована самостійницька позиція полонених раштатців щодо майбутньої російської конституантиСрібняк І., Назарук Ю. «Коли не зберемо що найменше 10000 підписів, то весь наш розмах проти москаля піде на марно…» (участь полонених українців табору Раштат в загальноросійському революційному русі навесні 1917 р.), Емінак, Київ-Миколаїв, 2019. № 3(27). С.94-103..