Микола Миколайович Кара́зін (27 листопада (9 грудня) 1842, слобода Новоборисоглібська Богодухівський пов. Харківська губ.— 6 (19) грудня 1908ЕСУ, м. Гатчина, нині Ленінградська обл.) — письменник, журналіст, художник (аквареліст, графік), військовослужбовець, мандрівник. Член Російського географічного товариства (з 1879). Отримав звання почесного вільного общника Петербурзької академії мистецтв (1885). За заслуги в російському батальному живописі отримав почесне звання академіка Академії Мистецтва (1907). Один із засновників Товариства російських акварелістів. Онук В. Н. Каразіна.

Життєпис Походив зі знаменитого дворянського роду Каразіних (Караджі), що має грецьке, болгарське й сербське коріння. Його дід, Василь Назарович Каразін, був засновником Харківського університету. Народився в слободі Новоборисоглібська Харківській губернії (нині с. Кручик Богодухівського району Харківської обл.). Дитинство провів в Україні і ще в юні роки виявив хист до малювання.

Навчався у 2-му кадетському корпусі в Москві, став військовослужбовцем Туркестанського військового округу.

Був вільнослухачем в Петербурзькій АМ, де навчався у художника-баталіста Б. П. Віллевальде (1865—1867).

Впродовж 1860—1870 перебував на військовій службі. Шість років служив в бойовій армії в Туркестані.

Брав участь у придушенні Польського повстання 1863-64 рр.

Вийшовши у відставку (1871), присвятив себе літературній та мистецькій діяльності.

У 1874 та 1879 Каразін брав участь у наукових експедиціях у Центральній Азії. Пізніше, за малюнки, що було додано до журналів наукових експедицій, художнику були присуджені найвищі нагороди на географічних виставках Парижа та Лондона. Його було обрано членом Російського географічного товариства (1879).

Брав участь у сербсько-турецькій кампанії як художник-кореспондент (1876—1878).

Працював військовим кореспондентом під час Російсько-турецької війни (1877—1878).

1887 року разом М. П. Клодтом та В. Д. Полєновим з став засновником Товариства російських акварелістов і протягом 25 років брав участь у виставках Товариства.

Був учасником Першого всеросійського з′їзду художників (1894).

29 жовтня 1907 року був обраний академіком Петербурзької академії мистецтв.

Підтримував дружні стосунки з вихованцями Академії: українським художником-баталістом М. С. Самокишем, харківським художником-пейзажистом М. А. БеркосомБерезюк Н. М. Каразин — внук Каразина // UNIVERSITATES. — 2009. — № 2..

В останні роки життя тяжко хворів, став втрачати зір, був вимушений відмовлятися від запропонованої роботиКучер Е. Николай Николаевич Каразин / Е. Кучер // Сто памятных дат: художественный календарь на 1992 год. — Москва: Сов. художник, 1992. — С. 302. — (рос.).

Помер 6 (19) грудня 1908 року в м. Гатчина, похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври в Петербурзі.

Окремі роботи художника зберігаються у Державному Російському музеї (С.-Петербург), Краснодарському крайовому художньому музеї імені Ф. Я. Коваленка(РФ), Національному художньому музеї Білорусі, Естонському художньому музеї.

Декілька живописних творів художника представлені у колекції Харківського художнього музеїю, зокрема «Пастух з отарою» (1890), «Пейзаж» (1902), дві графічні роботи; Миколаївського обласного художнього музею імені В. В. Верещагіна (малюнок «Запорожець»)Цифрова колекція художнього музею: Графічні твори з зібрання Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна (XVIII — середина XX ст.): альбом-каталог. — Миколаїв, 2020. — С. 23 : іл..

Кілька альбомів з малюнками М. Каразіна, зокрема його фінляндські замальовки, зберігаються у фондах Національному музеї «Київська картинна галерея»Алавердова Г. На дивный берегах Кюмени. Финляндские зарисовки Николая Каразина / Галина Алавердова // Антиквар. — 2017. — № 1/2 (100). — С. 74—83 : ил..

2008 року в межах святкування 130-ї річниці звільнення Болгарії від турецького панування у Софії вийшла друком книга Миколи Каразіна «Дунай у вогні»Каразин Н. Н. Дунав в пламъци: (Дневник на кореспондента): репортажи (1877−1878 г.) / Николай Н. Каразин; съст. Михаил Станчев, Лиляна Владева, Лазар Георгиев. — София: Държ. агенция «Архиви», 2008. — 250 с. — (Архивите говорят, 49). — (болг.). До неї увійшли перекладені болгарською мовою щоденники, репортажі військового кореспондента і художника, безпосереднього учасника російсько-турецької визвольної війни 1877—1878 рр., які були опубліковані в журналі «Нива» під час війни.

Художня творчість Творчий доробок митця становить понад чотири тисячі малюнків, картин, ілюстрацій.

Після Туркестанських походів побачили світ альбоми хромолітографій «Тигриця», «Двоногий вовк», «У комишах», «На далеких окраїнах», «Від Оренбурга до Ташкента», «Хівінський похід».

Художник створив сотні ілюстрацій до знаменитого тритомника, присвяченого подорожі на Схід цесаревича Миколи Олександровича (майбутнього імператора Миколи II) («Путешествие на Восток Его Императорского Высочества Государя Наследника Цесаревича. 1890—1892 гг.»).

Виявляв добрий дизайнерський хист, оформляв власні книжки та твори інших письменників: Ф. Достоєвського, О. Пушкіна, М. Некрасова, І. Тургенєва, Л. Толстого та ін., зокрема проілюстрував книгу «Гутаперчевий хлопчик» Д. Григоровича, «Ченслер» Ж. Верна (1875; 1876), «Пісня про Гаявату» Г. Лонґфелло (1890).

Микола Каразін створив перші в Російській імперії художні поштові листівки.

Стіни концертної зали Одеської обласної філармонії прикрашають 6 панно художника М. Каразіна. Полотна зображують сцени з життя різних епох людства, пов'язані з торгівлею, землеробством, промисловістю та історією торговельних зв'язків.

Українська тема у творчості художника Микола Каразін часто виїздив на батьківщину, на рідну йому Харківщину, в степові райони та Крим, де робив замальовки з натури для своїх композицій.

Відображав красу українського пейзажу: краєвиди «Вечір у степу», «На Дінці», «Водяний млин на окраїні села», «Біля хати», «Ніч на купала», «Український хутір», «На окраїні Херсона», «Мальовничі куточки Оріанди в Криму», «Українська пасіка» та ін. З натури виконав багато малюнків Києва й Дніпра: «Хрещатик — головна вулиця Києва», «Аскольдова могила в Києві», «Повінь на Дніпрі», «Дніпрові пороги».

У творчому доробку художника багато графічних робіт з народного побуту: «По воду»,  «На оранці», «Масляна», «З ярмарку», «Чумаки в дорозі», «Хліборобство», «Хрестини», «Пестощі дитини», «Сватання», «На весіллі», «Гадання на вінках».

Створив ілюстрації до поеми «Слово о полку Ігоревім».

Ілюстрував повісті Миколи Гоголя, присвячені Україні: «Майська ніч», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Вій», «Зачароване місце», «Пропала грамота», «Сорочинський ярмарок».

До альбому «Из русской жизни» (1889) виконав п′ять ілюстрацій до розділу «В Малороссии».

Брав участь в ілюструванні видань «Благотворительного общества общеполезных и дешевых книг», головою якого був відомий українсько-російський письменник Данило Лукич Мордовець (Мордовцев). Там він, зокрема, виконав 15 ілюстрацій до поеми Тараса Шевченка «Катерина» (1905)В′юник А. Невтомний оспівувач України / Андрій В′юник // Артанія. — 1997. — № 3. — С. 72 ; іл..

Літературна творчість Літературна спадщина Миколи Каразіна складає 25 томів. Найкращими та найвідомішими із повістей вважаються: «Двоногий вовк» (1873), «На далеких околицях» (1875), «Погоня за наживою» (1876), «У комишах» (1879), «Наль» (1905) та інші. У багатьох творах автор розповідає про військові події з епохи завоювання Туркестанського краю. Один із найбільших романів Каразіна — «У пороховому диму» (1886) — присвячений війні за незалежність Сербії.

Автор численних творів для дітей: казка-мандрівка «З півночі на південь», «Дорожні спогади старого журавля» (1890; вирішуючи ілюстративні завдання, вперше в книжковій ілюстрації застосував ракурс побаченого з висоти пташиного польоту), «Мої казки» (1895), «Казки діда бородатого» тощо.

Малюнки і оповідання Миколи Каразіна публікувалися в журналах «Нива» і «Всемирная иллюстрация».

Нагороди та відзнаки

Золота зброя «За хоробрість» Орденом Володимира з мечами Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість».

Примітки

Джерела Каразин Николай Николаевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1895. — Т. XIV. — С. 425—426. — (рос.)

Березюк Н. М. Каразин — внук Каразина / Нина Михайловна Березюк // UNIVERSITATES: Наука и просвещение: научно-популярный ежеквартальный журнал. — 2009. — № 2 (37). — С. 48—55. Садовень В. В. Русские художники-баталисты XVIII—XIX веков / В. В. Садовень. — Москва : Искусство, 1955. — С. 301—305. 

Посилання

Шумков В. Жизнь, труды и странствия Николая Каразина, писателя, художника, путешественника / В. Шумаков // Звезда Востока. — 1975. — № 6