Ю́рій (Григо́рій) Оліфе́рович Збана́цький (, Борсуків — , Київ) — український письменник, кінодраматург. Герой Радянського Союзу (1944). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1970), Літературної премії Чувашії ім. М. Сеспеля (1967), Премії ім. Лесі Українки (1975). Депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання.
Життєпис Народився 1 січня 1914 р. у х. Борсуків Остерського (тепер Козелецького) району на Чернігівщині в селянській родині.
Початкову школу закінчив у рідному селі, семирічну — у місті Остер.
Навчався в Чернігівському педагогічному технікумі, згодом у Ніжинському педагогічному інституті, який закінчив у 1937 році. По закінченні інституту працював учителем, директором неповної середньої школи, завідувачем районного відділу освіти, штатним пропагандистом Остерського районного комітету КП(б)У. Член ВКП(б) з 1939 року. У липні 1940 року призначений редактором Остерської районної газети Чернігівської області.
Учасник Другої світової війни з 1941 по 1945 роки. Після окупації району залишився на окупованій території. Розпочав підготовчу роботу зі створення підпілля, проте за доносом зрадника 6 січня 1942 року його заарештовано. Після допитів спрямовано у концентраційний табір, де пробув майже 7 місяців. У вересні 1942 року здійснив утечу з табору. Німці, розшукуючи втікача, схопили, а згодом закатували, матір і молодшого брата Ю. Збанацького.
1 грудня 1942 року відбулись перші установчі збори, де створено партизанський загін імені М. О. Щорса, а командиром загону обрано Ю. О. Збанацького. Загін діяв у межиріччі Дніпра й Десни, контролюючи положення в понад 50 довколишніх селах. Протягом 1942—1943 років на території Київської й Чернігівської областей партизани загону ім. Щорса розгромили 13 ворожих гарнізонів, знищили понад 2000 солдатів та офіцерів ворога, підірвали 19 мостів, пустили під укіс 9 ешелонів, збили 2 літаки, підірвали 4 склади боєприпасів, спалили 15 пароплавів і барж. 24 квітня 1943 року партизани повністю знищили залогу (гарнізон) містечка Пірнове Київської області чисельністю близько 700 «гітлерівців».
У серпні 1943 року на базі партизанського загону створено окреме партизанське з'єднання імені Щорса. У вересні того-таки року партизани захопили три переправи на Десні й утримували їх до приходу частин Червоної Армії.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року за вміле командування партизанським з'єднанням, зразкове виконання бойових завдань командування в тилу німецьких військ і виявлені при цьому відвагу й мужність, Ю. О. Збанацькому присвоєно звання Героя Радянського СоюзуУказ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза украинским партизанам» от 4 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 13 января (№ 2 (262)). — С. 1.
У 1944—1945 роках перебував на військовій службі в Українському штабі партизанського руху (УШПР).
Після війни викладав літературу в Київському педагогічному інституті імені Горького, згодом очолив філологічний факультет цього-таки інституту.
З 1949 року — відповідальний секретар, заступник голови правління, секретар правління, 1-й заступник голови правління Спілки письменників України.
З 1971 року — секретар правління Спілки письменників України, 1-й секретар правління Київської письменницької організації. Був членом Спілки письменників СРСР.
У 1972 році долучився до погрому української патріотичної інтелігенції. Входив до складу комісії, створеної постановою ЦК КПУ, що була покликана розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретареві ЦК КПУ Петру Шелесту та голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
Юрії Збанацький був депутатом Верховної Ради УРСР IX скликання. У складі делегації УРСР неодноразово брав участь у сесіях Генеральної Асамблеї ООН.
Помер 25 квітня 1994 року в Києві. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).
Творчість Юрій Збанацький друкувався з 1944 р. Його повісті «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог», роман «Сеспель» екранізовано на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка. Написав «Поліські билиці» — короткі оповідання з життя його знайомого вчителя Каленика Переплигнигопченка.
Твори
Нариси і статті: «Тимофій Шашло» (1969); «Радість і надії» (1970); «На головній вуліці» (1978);
Книжки оповідань для дітей і дорослих: «На все життя» (1950); «Над Десною» (1951); «Старший брат» (1952); «Крилатий гонець» (1953); «Незабутнє» (1953); «Ласунка» (1957); «Любов» (1957); «Згадаймо, друзі, пережите» (1959); «В дорозі» (1960); «Гвардії Савочка» (1963); «Каленикові пригоди» (1963);
Повісті: «Таємниця Соколиного бору» (1949); «Лісова красуня» (1955); «Між добрими людьми» (1955); «Привітайте мене, друзі!» (1956); «Ху-Лань» (1958); «Єдина» (1959); «Морська чайка» (1959); «Курилові острови» (1963); «Героподвія» (1966); «Курячий бог» (1966); «Ленінка» (повісті та оповідання, 1970); «Ми — не з легенди» (1972); «Славко» (1976); «Стародуби» (1979); «Я був дідусем» (1979); «Балада про знамено»
П'єси: «Завойовники» (1967); «Клієнти будуть задоволені» (1971);
Романи: «Переджнив'я» (1955); «Малиновий дзвін» (1958); «Сеспель» (1961); «Хвилі» (1967); «Кують зозулі» (1975); «Твори у 4-х т.» (1963); «Твори у 2-х т.» (1974);
Фільмографія За його сценаріями створено стрічки: : «Морська чайка» (у співавт.) : «Між добрими людьми» : «Втікач з «Янтарного»» : «Сеспель» : «Таємниця партизанської землянки» : «Чекайте зв'язкового».
Спогади Письменник-дисидент Микола Руденко поділився спогадами про Юрія Збанацького у своїй книзі «Найбільше диво — життя. Спогади»«Найбільше диво — життя. Спогади», 1974 р. (стр. 482—485). Під час партзборів у журналі «Вітчизна» Руденка одноголосно виключили з партії, що на той час фактично передувало арешту. «Засідання парткому Спілки, якому належало затвердити рішення партійних зборів (парткому журналу „Вітчизна“) розпочалося виступом Ігоря Малишевського…Розписував мене найтемнішими фарбами — я мав постати перед членами парткому як свідомий ворог радянської держави, людина вкрай аморальна й підступна». «Як і на партзборах у „Вітчизні“, ніхто не бажав підіймати рук ні за, ні проти. Ніхто, крім Юрія Збанацького, який доволі виразно проголосував проти мого виключення з партії. Так і порахував Чалий: проти один, усі інші — за виключення».
«Цілком зрозуміло, як я був вдячний Юрію Оліферовичу. Збанацький мав тоді немалий авторитет, це вплинуло на інших членів парткому». «Всі ми (я, Збанацький, Гончар, Білоус) були фронтовики — отже мали моральний обов'язок один перед одним» — згадував Микола Руденко.
Критика 2 березня 1972 Юрій Збанацький взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України під час якого зі Спілки було виключено Івана Дзюбу. У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу: Леонід Бойко «ЯК РОЗПИНАЛИ ІВАНА ДЗЮБУ»
Нагороди Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (4.01.1944) Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня Три ордени Трудового Червоного Прапора (1963) Медалі Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1970), за роман «Хвилі» (виданий в 1967) Літературна премія Чувашії ім. М. Сеспеля (1967), за історично-біографічний роман «Сеспель» (виданий і 1961) Премія імені Лесі Українки (1975), за романи «Кують зозулі» (1975), повісті «Курилові острови» (1963), «Героподвія» (1966), «Ленінка» (1970) та інші.
Ушанування пам'яті
Ім'я Юрія Збанацького занесено в Почесну Книгу Трудової Слави та Героїзму Чуваської АРСР. Меморіальні дошки встановлено в Києві на будинку по вулиці Михайла Коцюбинського, 2, де він жив в 1957–1994 роках (1996; бронза; барельєф; скульптор М. М. СуходоловЗахоплюючий Київ) і в Чернігові на будівлі колишнього педагогічного технікуму, де він навчався в 1930–1931 роках. У районі бойових дій партизанського з'єднання імені Щорса в межиріччі Дніпра і Десни встановлено пам'ятного знака.
У журналі «Перець» № 1 за 1974 рік розміщено дружній шарж А.Арутюнянца з нагоди 60-річчя Ю.Збанацького.
Див. також Задушене відродження Зросійщення України Етноцид Радянський народ Маланчук Валентин Юхимович Білодід Іван Костянтинович Радянські партизани
Примітки
Джерела та література Л. О. Гаврилюк. Збанацький Юрій Оліферович // Сценаристи советского художественного кино. — , 1972. — С. 142; Українська літературна енциклопедія, т. 2. — , 1990. — С. 251—252; Всемирный биографический энциклопедический словарь. — , 1998. — С.285; Шевченківські лауреати: 1962—2001. — , 2001. — С. 186—187. Жирохов М. О. Юрій Збанацький: фальшивий герой із радянського дитинства. — Чернігів, 2020. — 108 с.
Посилання Твори Юрія Збанацького на сайті Читанка Твори Юрія Збанацького на сайті УкрЦентр http://www.kino-teatr.ru/kino/screenwriter/sov/28560/works/ Твори Юрій Збанацького в бібліотеці для дітей TOU