О́льга Іва́нівна Грибо́вська (до шлюбу Го́їв; 17 квітня 1888, Снятин — 5 березня 1978, Львів) — українська педагогиня та громадська діячка на Покутті. Учителька народних шкіл Снятина, учасниця розбудови українського шкільництва періоду ЗУНР. За національно-освітню позицію зазнала політичних переслідувань і конфінації з боку польської влади (1919—1920). Представниця відомого снятинського міщанського роду Гоївих, сестра діячів визвольних змагань Юліана, Євгена, Омеляна та Зенона Гоївих.

Життєпис

Походження Народилася 17 квітня 1888 року у Снятині в родині громадсько-культурного та церковного діяча Івана Гоїва й Анни Захаркевич. Була старшою донькою в багатодітній родині, де з восьми дітей подружжя до дорослого віку дожило шестеро. Початкову освіту здобула в Народній школі Снятина. Згодом вступила до Українського інституту для дівчат у Перемишлі, де завершила педагогічну підготовку. Після навчання повернулася до Снятина і працювала в місцевих народних школах. Зокрема, викладала у школі Афтарчука та в школі поблизу Станкевича на Балках, директором якої був Михайло Керницький. Загалом її педагогічна діяльність до арешту тривала близько десяти років.

У долі родини вона відіграла важливу сполучну роль, оскільки була нареченою відомого громадсько-політичного діяча Василя Порайка. Також вона фігурує на архівній світлині родини від 9 жовтня 1913 року разом зі своїм нареченим. На думку А. Бойди, потенційне одруження з Ольгою могло посприяти розвитку кар’єри Василя Порайка та покращенню його матеріального становища. Проте він зблизився з родиною не з корисливих, а зі щирих дружніх почуттів. Саме стосунки Василя Порайка з Ольгою стали тим чудовим фундаментом, на якому вибудувалася його тісна громадсько-політична взаємодія (зокрема, у філії Українського студентського союзу) з кожним із її трьох молодших братів у 1912–1914 та 1920–1937 роках.

Ольга Гоїв так само зіграла ключову роль і у подальшій долі свого брата Омеляна, адже після 1928 року Омелян вирішив переїхати до Української СРР. Зробити це йому вдалося саме завдяки листу Ольги Гоїв до її на той час уже колишнього нареченого Василя Порайка (який тоді був генпрокурором і наркомом юстиції республіки). Завдяки цій протекції Омелян зміг отримати прискорений дозвіл для виїзду в УСРР та влаштуватися лісничим на одному з держпідприємств Харківщині.

Арешт і після арешту Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки в листопаді 1918 року Ольга Гоїв активно долучилася до розбудови українського освітнього життя Снятина. Після встановлення польської влади вона зазнала переслідувань з боку польської адміністрації. 19 вересня 1919 року Ольгу Гоїв заарештувала польська поліція, після чого в статусі конфінованої була депортована до міста Порохник Ярославського повіту (нині — Польща). У конфінації перебувала до 20 січня 1920 року, після чого повернулася до Снятина. Після звільнення втратила роботу в школі. Надалі поновила педагогічну діяльність і продовжувала працювати в школі до виходу на пенсію.

У 1920-х роках Анна Гоїв одружилася з Іваном Грибовським, колишнім семінаристом, який через запровадження єпископом Станиславівської єпархії Григорієм Хомишиним целібату 1924 року не зміг стати священником. Згодом Іван Грибовський здобув фах інженера-агронома в Кракові, чому сприяв його тесть Іван Гоїв. Після завершення навчання Грибовський працював директором рільничої школи у Снятині.

У серпні 1935 року під час урочистого свята пісні на Тлумаччині, організованого повітовою філією товариства «Просвіта», Ольга Гоїв виступала в концертній програмі, декламуючи поезію Тараса Шевченка «Думи, мої, думи».

Померла 5 березня 1978 року у Львові. Похована у Снятині.

Родина

Дідусі та бабусі: Гоїв Григорій— дід по лінії батька; Гоїв Євдокія— бабуся по лінії батька. Семен Захаркевич (?, Снятин — пом. 1905, там само) — український галицький громадський діяч, мірник снятинського магістрату, війт снятинського передмістя Балки та мировий суддя, який жив і працював у місті в другій половині XIX століття. Катерина Захаркевич — бабуся по лінії матері. Брати: Гоїв Юліан Іванович — молодщий брат, старшина Легіону УСС та 1-ї бригади УСС/ЧУСС, майор автобронетанкових військ РСЧА, військовий розвідник; Гоїв Євген Іванович — другий брат. Український військовий і громадський діяч, сотник Українських січових стрільців, інженер. Гоїв Омелян Іванович — третій брат, студентський активіст, стрілець Легіону УСС, хорунжий УГА; Гоїв Зенон Іванович — наймолодший брат. Український військовий та громадсько-культурний діяч, член ОУН. Сестри: Гоїв Євгенія Іванівна —сестра. Гоїв Клаудія Іванівна — сестра. Гоїв Наталія Іванівна — сестра. Батьки: Гоїв Іван Григорович — батько, громадський і церковний діяч на Покутті; Гоїв (до шлюбу Захаркевич) Анна Семенівна — мати, домогосподарка. Оцінка діяльності Історик Михайло Бажанський оцінює Ольгу Гоїв як висококваліфіковану й віддану своїй професії українську вчительку, яка зробила вагомий внесок у виховання молоді Снятина. Особливо він підкреслює її педагогічні здібності, зазначаючи, що вона «була доброю вчителькою і виховала багато молодих людей на добрих громадян». Бажанський також наголошує на її принциповому ставленні до професії, адже Ольга Гоїв «звання учительське дуже поважала, і любила його» та була «прикладом для багатьох учителів повіту».

Примітки

Джерела