Мейнленд — головний і найбільший острів Шетландських островів у Шотландії (Велика Британія). Він є третім за площею островом Шотландії (після Льюїс-енд-Гарріса та Ская), п'ятим — серед Британських островів, а також найбільшим у Північному морі. На острові розташоване єдине місто архіпелагу — Лервік, що є його адміністративним центром. Тут зосереджені головні морські порти й аеропорти регіону. Економіка Мейнленда диверсифікована й базується на сільському господарстві, рибальстві, аквакультурі, нафтогазовидобутку та туризмі. Ця територія входить до Глобальної мережі геопарків ЮНЕСКО і відома своїми скелями, вересовими пустками та багатим світом птахів. Це також чудове місце для спостереження за видрами й китоподібними. На острові ростуть 23 унікальні види рослин, мешкають дві острівні раси кроликів й особливий підвид джмеля. Політично Мейнленд є частиною Сполученого Королівства, проте на архіпелазі діють власні органи місцевого самоврядування.

Історія Геологічна будова Мейнленду відображає складну історію Каледонського орогенезу і поділяється на дві принципово різні частини вздовж розлому Волс-Баундарі — північного продовження розлому Великий Глен, що проходить через материкову Шотландію.

Неолітична доба на Шетландських островах датується приблизно 4000–5000 роками тому і характеризується появою землеробства й тваринництва. Поселення у Вест-Ву дає перші свідчення ранньонеолітичної активності на острові, а знахідки на пам'ятці Скорд-оф-Браустер у Волсі датовано приблизно 3400 роком до н. е.. За іншими оцінками, характерна для регіону неолітична культура, зосереджена переважно в межах архіпелагу й помітно відмінна від сусідніх оркнейської та материкової традицій, склалася вже до 3500 року до н. е.. У Північному Мейнленді (Нортмавайні) добували фельзит, з якого виготовляли характерні кам'яні знаряддя — так звані «шетландські ножі», що поширювалися по всьому архіпелагу. Найвідомішою неолітичною пам'яткою Мейнленду є Станідейл-Темпл у Західному Мейнленді — унікальна для Шетландських островів мегалітична споруда «серцеподібної» форми, призначення якої достеменно невідоме. Крім того, в ландшафті острова подекуди збереглися неолітичні кам'яні менгіри.

Бронзова доба на Шетландських островах розпочалася пізніше, ніж в інших частинах Європи, ймовірно через труднощі з постачанням міді й олова, і тривала порівняно недовго. Основні артефакти цього періоду походять із поселення Джарлсгоф на півдні Мейнленду, де збереглися невеликі овальні кам'яні оселі з товстими стінами, близько 800 року до н. е. один з таких будинків перебудували на кузню для виплавлення бронзи. Найпомітнішим слідом доби лишаються майже 300 характерних півмісяцеподібних «спалених пагорбів», розкиданих по всьому архіпелагу, реконструйований приклад можна побачити на острові Бресей.

Залізна доба на Шетландських островах (приблизно 500 рік до н. е. — 850 рік н. е., до приходу вікінгів) стала переломним періодом в історії регіону. Мешканці почали активно зводити укріплення, що, за припущеннями археологів, могло бути пов'язане зі зростанням населення або з посиленням міжусобних конфліктів. Найхарактерніша споруда доби — брох, кругла кам'яна вежа з подвійними стінами завтовшки до 5 м. На Шетландських островах відомо понад 100 таких споруд, здебільшого розташованих на узбережжі з доброю оглядовістю моря й інших брохів. Найкраще збережений приклад — Брох-оф-Муса на однойменному острові біля східного узбережжя Мейнленду, споруджений близько 100 року до н. е. і донині найвищий зі збережених брохів у світі«Forth Bridge seeks world heritage status» (7 July 2010) BBC News. Retrieved 1 August 2010.. Значний комплекс залізної доби виявлено на пам'ятці Олд-Скатнесс на південному краю Мейнленду, де навколо броха виникло ціле поселення з круглих будинків, а пізніше — піктських жител-коліс. До VI століття н. е. Шетландські острови остаточно увійшли в орбіту політичного й культурного життя піктів.

У добу вікінгів (VIII—IX століття) острів колонізували норвежці, і Шетландські острови тривалий час перебували під владою Норвегії, а згодом Данії. У 1469 році острови було передано Шотландському королівству як частину заставної угоди у зв'язку зі шлюбом данської принцеси Маргарити Ольденбурзької яка виходила заміж за шотландського короля Якова III, а 1472 року офіційно анексовано. До 1708 року адміністративним центром архіпелагу було селище Скеллоуей на західному узбережжі Мейнленду, після чого столицю перенесли до Лервіка.

Географія Острів лежить на північ від материкової частини Шотландії, між Оркнейськими та Фарерськими островами, омивається Атлантичним океаном на заході та Північним морем на сході. Площа острова становить приблизно 899 км². Найвища точка — пагорб Ронас-Гілл (450 м). Берегова лінія сильно розчленована, її довжина перевищує 840 км.

Мейнленд загалом поділяється на чотири географічні частини. Північний Мейнленд охоплює великий півострів Нортмевайн, який з'єднаний вузьким перешийком у Мевіс-Грінд; тут розташовні найвища точка острова на пагорбі Ронас і нафтові об'єкти. Центральний Мейнленд складається з долини Тігволл, відомої своїми родючими сільськогосподарськими угіддями, плантаціями та стародавніми замками. Західний Мейнленд охоплює західний регіон та Південний Мейнленд, що на південь від Лервіка, де знаходяться важливі археологічні пам'ятки.

Клімат помірний океанічний, пом'якшений Гольфстримом з м'якими зимами, прохолодним літом, з рясними опадами і сильними вітрами. Острів входить до складу Шетландського глобального геопарку ЮНЕСКО.

Демографічні показники та економіка У 2022 році населення Мейнленду становило 18 763 особи, найбільш густонаселеним залишається Лервік, де проживало близько 6000 осіб.

Економіка острова диверсифікована і її основними галузями є сільське господарство, рибальство, аквакультура, нафтогазова галузь і туризм. На півночі острова розташований великий нафтовий термінал Саллом-Во, який тривалий час був одним з головних роботодавців регіону. Лервік залишається головним транспортним вузлом Шетландських островів — тут зосереджені основні поромні й авіаційні сполучення.

Острів має добре розвинену дорожню мережу. Міжострівні пороми сполучають інші острови та Сполучене Королівство, а головний порт розташований у Саллом-Во. Аеропорти Лервік і Самбург забезпечують регулярне авіасполучення з островом.

Див. також Лервік Шетландські острови Мейнленд (Оркнейські острови)

Посилання