Данке́льдська дина́стія або Данкельдський дім (, досл. «фортеця каледонців») — історіографічна та генеалогічна конструкція для опису безперервної спадкоємності шотландських королів із 1034 по 1040 рік та з 1058 по 1286 рік. В історіографії цю лінію також називають «Канмори» (англ. The Canmores) або «Мак-Малкольми» (англ. MacMalcolm).

Династично династія є продовженням клану Кенел н-Ґабран (шотл. гел. Cenél nGabráin) з королівства Дал Ріада («рід Фергюса»). Поняття «дому» або «клану» початково мало кельтський характер і позначало один із двох суперницьких провідних кланів ранньосередньовічної Шотландії, засновником якого вважався король Фергюс Великий. Цей королівський рід Фергюса протягом чотирьох чи більше століть змагався за престол (спочатку Дал Ріади, а згодом — Альби) із кланом Кенел Лоарн (пізніший Морейська династія). До Данкельдів клан Кенел н-Ґабран був представлений Windsor, Grace Scottish Monarchs: The House of Dunkeld, 1093—1286, Including Donald III, Duncan II, Alexander I, II and III, David I and More. 2011..

Сер Ієн Монкріфф висловив припущення, що Крінан Данкельдський насправді був родичем святого Колумби і, таким чином, належав до ірландського роду Кенел Конайлл — королівської гілки династії Північних Уї НеллівSir Iain Moncreiffe of that Ilk, The Highland Clans. Part II. 1982. p. 236. Крістофер Керні обґрунтовує походження від іншої гілки Уї Неллів — Кенел Еогайн. Це не виключає того, що нащадки Крінана також були продовженням (по жіночій лінії) Кенел н-Ґабран через принцесу Беток.

Генеалогічно Данкельдська династія виводиться від Дункана I, який належав до іншого клану по чоловічій лінії, ніж його попередник і дід по матері Малкольм II. Однак із соціоісторичного погляду правління сина Дункана, Малкольма III, яке збіглося з початком багатовікового сильного впливу з боку південного сусіда — Королівства Англія, вважається більш важливою точкою відліку.

Період та особливості У добу Данкельдського дому система успадкування шотландського престолу еволюціонувала в бік примогенітури (принципу первородства) замість ірландсько-кельтської традиції таністри та піктських звичаїв (незалежно від того, чи були вони матрилінійними). Хоча сучасники не мали єдиної назви для цих монархів, вони утворювали родину, яка сформувала спадкову монархію.

Характерні риси розвитку суспільства за цієї династії:

Шотландія зазнала більшого зовнішнього впливу, ніж раніше або за часів пізніших королів з династій Брюсів та Стюартів. На вплив у королівстві претендували дві потужні держави: Королівство Англія та Норвегія. Спільною метою більшості королів цієї династії було збалансування впливу цих двох сусідів, а також укладення зовнішніх союзів для підтримки (наприклад, із Францією). Війни велися на обох фронтах. До Шотландії прибуло багато нормандських феодалів та інституцій, особливо після нормандського завоювання Англії; до кінця періоду вони вкоренилися в країні на століття. Племінний устрій еволюціонував у середньовічне феодальне суспільство, запозичивши правові традиції Стародавнього Риму, а еліта за своїми звичаями стала значною мірою «франкською», чому сприяла імміграція до Шотландії англосаксів, нормандців та французів.

Данкельдська династія прийшла до влади в період, коли королівство було роздробленим і перебувало під зростаючою зовнішньою загрозою, а окремі монархи почали впроваджувати більш централізоване управління. Данкельди прийшли до влади після двох століть міжусобиць за часів .

Першим королем цієї нової династії став Малкольм III, який встановив, що престол повинен переходити до старшого сина, а не за правилами таністри. Це політичне рішення зменшило кількість конфліктів усередині королівської родини. Данкельди зміцнили єдність та незалежність Шотландії як королівства, незважаючи на численні зіткнення з сусідньою Англією.

Занепад Данкельдського дому розпочався у 1286 році, коли король Александр III загинув унаслідок падіння з коня. Король не залишив живих синів, у нього була лише трирічна онука — норвезька принцеса Маргарет. Побоюючись впливу її батька, норвезького короля Ейріка II, та чергової тривалої громадянської війни, шотландські нобілі звернулися до Едуарда I Англійського. Наступницю престолу Маргарет заручили з майбутнім англійським королем Едуардом II, однак незабаром після прибуття до Шотландії дівчинка померла.

Таким чином династія згасла в час, коли феодальні родини іммігрантського походження досягли рівня процвітання, майже рівного королівському. Бенефіціари цієї феодальної системи прагнули достатніх гарантій своїх посад, прав та маєтків — навіть ціною національної незалежності.

Рід де Лундін (англ. de Lundin) походить по чоловічій лінії від данкельдського принца Роберта, позашлюбного сина Вільгельма I Лева«lundie». www.lundie.org. Retrieved 17 December 2018.

Королі Данкельдської династії

Дункан I (1034—1040) Малкольм III (1058—1093) Дональд III (1093—1094 та 1094—1097) Дункан II (1094) Едгар (1097—1107) Александр I (1107—1124) Давид I (1124—1153) Малкольм IV (1153—1165) Вільгельм I Лев (1165—1214) Александр II (1214—1249) Александр III (1249—1286) Маргарет (1286)

Після смерті Александра III «законною спадкоємицею»була визнана його онука Маргарет («Норвезька Діва») , як це й було узгоджено за життя Александра, але вона так і не була коронована.

Див. також Данкельд — місто в Шотландії Історія Шотландії

Примітки

а}}