Церква Святого Архангела Михаїла (Свято-Михайлівська церква) — діючий православний храм у селі Біличі Володимирського району Волинської області. Належить до Православної церкви України (ПЦУ)Релігійна організація Свято-Михайлівська релігійна громада ПЦУ. YouControl.Церкву на Волині, яку опечатали після конфлікту прихожан, передали ПЦУ. Волинські новини.. Є пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 140-Вл)Наказ Міністерства культури України від 05.07.2011 № 511/0/16-11.. Перша дерев'яна культова споруда на цьому місці була зведена у XVII столітті, а сучасна будівля храму споруджена силами місцевої громади протягом 1928—1939 роківДерев'яні церкви Західної України. Біличі.Історія Свято-Михайлівського храму с. Біличі..

Історія

Стара церква (XVII — початок XX ст.) За одними даними, перша церква у Біличах постала в проміжку між 1620-м і 1640-м роками та була освячена на честь святого Архангела Михаїла. За іншими джерелами, зокрема згідно з кліровою відомістю 1930 року, храм був зведений у 1683 або 1693 році за кошти парафіянДевятисотлетие православия на Волыни. 992—1892 г. — Житомир, 1892. — С. 70-71.. Це була типова для Волині дерев'яна споруда: її висота зсередини становила 3,5 метри, а ззовні — 8 метрів. У 1871 році стараннями громади поруч була збудована дзвіниця.

Церква неодноразово оновлювалася, зокрема капітальні ремонти проводилися у 1883 та 1922 роках. У XIX столітті парафія с. Біличі була приписною до Хрестовоздвиженської церкви сусіднього села Заболотці. Метричні книги храму велися ще з початку XIX століттяКаталог православних парафій. ЦДІАК України.

За спогадами та переказами, церковне життя у селі було тісно пов'язане з просвітницькою діяльністю. Зокрема, у 1920-х роках священник Микола Кваснецький заснував у Біличах осередок товариства «Просвіта», відкрив читальню та організував кооперативІсторична довідка села Біличі. Литовезька громада..

Будівництво нового храму (1928—1939) Зважаючи на те, що стара будівля не могла вмістити всіх вірян, у 1928 році на сході села було прийнято рішення про будівництво нового, значно більшого храму поруч зі старою церквою. Було створено будівельний комітет, а кошти на зведення збирали виключно серед мешканців Біличів. Ліс для будівництва придбали в Ружіямполі (нині Устилуг), а цеглу для підмурівка — у Сокалі.

Громада мала намір збудувати храм у традиційному православному стилі з п'ятьма банями, проте польська влада затвердила архітектурний план лише у католицькому стилі у формі «корабля». Будівництво нового приміщення розпочалося навесні 1928 року і тривало до літа 1939 року. Майстрами-будівельниками виступили фахівці на прізвища Порва та Беренс із поблизького села Грибовиця.

Радянський період Наприкінці 1930-х років радянська влада здійснювала спроби закрити церкву та переобладнати її під клуб або зерносховище, проте громаді вдалося відстояти святиню. Після Другої світової війни храм ще певний час діяв, однак у 1948 році стару дерев'яну церкву XVII століття розібрали, використавши її матеріали для будівництва парафіяльної школи. Того ж року був заарештований тогочасний священник Афанасій Робетницький. У 1960-х роках невідомі намагалися спалити нову церкву, але її вдалося врятувати.

Сучасність та перехід до ПЦУ З 1991 року парафія була офіційно зареєстрована як релігійна громада. У лютому 2019 року віряни села Біличі проголосували за перехід парафії до Православної церкви України. Через юридичні та майнові суперечки 26 вересня 2020 року на території храму стався конфлікт між прихильниками ПЦУ та УПЦ (МП), після чого поліція опечатала приміщення.

13 листопада 2020 року розпорядженням Волинської ОДА будівлю церкви (охоронний № 140-Вл) було офіційно передано у постійне безоплатне користування Свято-Михайлівській релігійній громаді ПЦУ.

Архітектурні особливості та дзвони Великий дзвін Свято-Михайлівського храму має унікальну історію. На початку XX століття місцевий житель Іван Радчук пожертвував на його придбання три дубові діжки меду об'ємом по 500 літрів кожна. Дзвін був відлитий у Москві та доставлений потягом до Ковеля, звідки його привезли кінними підводами. На дзвоні викарбовано пам'ятний напис: «Від Радчука Івана та його жени». У роки Першої світової війни парафіяни, рятуючи дзвін від конфіскації австрійськими військами на бронзу, намагалися його зняти та сховати. Під час демонтажу він впав з висоти й отримав тріщину, яка збереглася донині.

Історичні знахідки Під час ремонту покрівлі паламарні влітку майстри виявили на горищі храму старовинний сховокНа Волині під час ремонту на горищах двох церков знайшли столітні українські прапори. Суспільне Новини.У церковному тайнику на Волині знайшли український прапор та давні метричні книги. Україна Інкогніта.. Було знайдено метричні книги парафії за 1923—1925 роки, а також синьо-жовтий прапор із вишитим написом «Слава борцям за Україну». За припущеннями істориків, прапор був створений у 1930—1940-х роках і належав місцевим учасникам національно-визвольного руху. Реліквії були свідомо заховані громадою від радянської влади задля уникнення репресій та знищення. Після віднайдення історичний стяг був розміщений всередині храму поруч зі світлинами загиблих українських воїнів-односельців.

Настоятелі храму Протягом історії у храмі несли служіння такі священники: о. Іван Туркевич (1829—1869) о. Петро Кваснецький (1869—1885) о. Феодосій Кваснецький (1885—1919) о. Микола Кваснецький (1920—1929) о. Феодосій Кваснецький-молодший (1929—1934) о. Афанасій Робетницький (1934—1948) о. Антон Костюк (з 1957) о. Сергій Депо (1970—1985) о. Іван Ковальчук (1985—1988) о. Павло Мельник (з 1988) о. Василь Міськевич (сучасний настоятель)

Галерея

Примітки