Якуб Усеїнович Усеїнов (, с. Коуш, Таврійська губернія — , Пенза) — радянський архітектор кримськотатарського походження. Перший головний архітектор Пензи (1946—1952). Член Спілки архітекторів СРСР (1937).

Біографія Народився 29 грудня 1895 року в селі Коуш. Залишившись сиротою, виховувався в родині вчителя Ісмаїла Аріфа Мемет-Оглу з села Дерекой.

Закінчив школу в Ялті. За часів Нової економічної політики (НЕП) завідував рестораном на ялтинській набережній.

У 1930 році вступив до Московського архітектурного інституту, де вчився у Олексія Щусєва, братів Весніних та Івана Жолтовського. Його одногрупником був інший відомий кримськотатарський архітектор Садик Нагаєв.

Закінчивши інститут у 1935 році, Усеїнов переїхав до Сімферополя, де став співробітником «Кримдержпроєкту» в майстерні архітектора Вебера. Був делегатом від Криму на Першому Всесоюзному з'їзді радянських архітекторів у Москві. З 1938 по 1941 рік обіймав посаду голови Кримського відділення Спілки архітекторів СРСР.

Усеїнов є автором проєктів багатьох житлових і громадських будівель на вулиці Франка в Сімферополі та в інших містах півострова. Займався розробкою проєкту кримськотатарського театру, який у підсумку не був реалізований через початок війни. Спільно з К. Галєвим виступив автором пам'ятника на братській могилі членів уряду Республіки Тавриди в Алушті (відкритий у 1940 році). Також входив до складу комісій із зведення пам'ятника Героям Перекопу 1920 року (1940), з поглибленого обстеження Бахчисарайського музею (1937) та з узгодження ескізного проєкту легкого корпусу санаторію «Червоний прапор» в Ялті (1938).

Після початку німецько-радянської війни добровільно пішов на фронт. Служив командиром саперного батальйону, займався відновленням зруйнованих оборонних та міських об'єктів. Під час Будапештської операції у 1944 році зазнав важкого поранення, після якого був комісований з армії. Після шпиталю вирушив до Москви, де на той час проживала його дружина.

12 лютого 1946 року Усеїнов був призначений головним архітектором Пензи, ставши першим, хто обійняв цю новостворену посаду. У повоєнній Пензі існував комплекс серйозних проблем: гострий дефіцит житла, відсутність централізованого водопроводу та каналізації, нестача електрики, мінімальна кількість брукованих доріг. У штаті архітектора спочатку працювало лише п'ятеро співробітників. Під його керівництвом було проведено масштабну реконструкцію заводів «САМ», компресорного, пивного, 2-го арматурного, «Пензмаш» і «Счьотмаш», а також фабрики «Маяк Революції». Було розпочато будівництво великих підприємств «Пензхіммаш» і «Пензадизельмаш». У листопаді 1948 року було запущено перший пензенський тролейбус за маршрутом «Пенза I — Меблева фабрика», для якого звели депо на вул. Суворова. Також у 1948 році розпочалося активне асфальтування центральних вулиць міста, а протягом 1949—1952 років збудовано Сурський водопровід та міську каналізацію.

У 1952 році Рада міністрів СРСР затвердила розроблений відомством Усеїнова генеральний план реконструкції та розвитку Пензи. У період його перебування на посаді в місті з'явилася низка знакових громадських будівель у стилі сталінського ампіру: центральний вхід до ЦПВіВ ім. В. Г. Бєлінського, Будинок знань (вул. Лермонтова), кінотеатри «Родина» та «Москва», Пензенський приладобудівний технікум (нині ІТ-коледж) і міський пологовий будинок (обидва — на вул. Пушкіна), поліклініка МВС (вул. Плеханова) та Управління автодороги «Москва — Куйбишев» (вул. Горького). Серед житлових будинків архітектурну цінність мають будівлі на вул. Московській (навпроти м'ясного пасажу), на вул. Калініна та на вул. Жовтневій. Усеїнов також став автором проєкту перебудови колишнього польського костелу під Будинок вчителя (вул. Володарського).

Усеїнов був звільнений з посади головного архітектора 25 ноября 1952 року через розбіжності з керівництвом. Пізніше він вкрай негативно поставився до відомої постанови «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві». Після відставки довгі роки працював і викладав у Пензенському інженерно-будівельному інституті, виховавши плеяду радянських архітекторів.

У 1960 році разом із сином Володимиром востаннє відвідав Крим, побувавши в Алушті. Помер 14 січня 1967 року в Пензі.

Сім'я

Дружина — Марфа Харитонівна. Сини — Володимир та ОлександрВержбовский Владимир. Человек, который подарил Пензе лицо // «Молодой ленинец», № 15, 9 апреля 2019 г..

Література

Тюстин, А. В., Шишкин И. С. Пензенская персоналия. Славу Пензы умножившие. Т. 3 (У-Я), дополнения (А-Т): [биогр. слов.] / Тюстин А. В., Шишкин И. С. — М. : Локус Станди, 2013. — 224 с.: ил. — с. 117—118. Деятели крымскотатарской культуры (1921—1944 гг.): Биобиблиографический словарь / Т. В. Куриленко // Українська біографістика. — 1999.

Примітки

Посилання

Ваапова Заррина. Генплан Пензы разработал крымский татарин Якуб Усеинов // Crimeantatars.club (31.03.2018)