Андрі́й Гео́ргійович Дорошке́вич (, , 1937) — радянський і російський астрофізик-теоретик і космолог, керівник лабораторії фізики раннього Всесвіту у Фізичному інституті імені М. П. Лебедєва. Одним із перших передбачив реліктове випромінювання й запропонував його спостережний пошук, розробив теорію утворення моментів імпульсу під час формування структур.
Наукові результати Дорошкевич найбільш відомий своєю роботою з Ігорем Новіковим, яку вони опублікували в 1964 році, надавши теоретичне обґрунтування реліктового випромінювання та вказавши на те, що треба експериментально виміряти це випромінювання. Сигнал цього випромінювання був експериментально відкритий Т. А. Шмаоновим у 1957 році, але на його роботу не звернули належної уваги навіть в СРСР. Робота Дорошкевича й Новікова також залишалася невідомою на Заході до повторного відкриття того ж сигналу Арно Пензіасом та Робертом Вілсоном у 1965 році, які отримали за це Нобелівську премію.
1970 року, ґрунтуючись на раніших ідеях Фреда Гойла, Дорошкевич створив першу загальну теорію того, як згущення матерії під час формування структур набувають моменту імпульсу завдяки припливній взаємодії з іншими згущеннями.
Вибрані публікації
Примітки