Ганс Роланд (Ганс-Роланд) Людвіг Круг фон Нідда (; 20 серпня 1895, Дрезден — 4 травня 1968, Мюнхен) — німецький офіцер, правник, дипломат і журналіст. З 1933 року він був кореспондентом газети «Deutsche Allgemeine Zeitung» у Парижі, а з 1941 по 1943 рік очолював філію посольства Німеччини у Віші. Після Другої світової війни працював письменником і перекладачем.

Життя Роланд походив з гессенської дворянської родини Круг фон Нідда і був сином Ганса Круга фон Нідда, тодішнього ротмістра кавалерії та ад'ютанта короля Саксонії, та Ютти-Марії, уродженої баронеси фон Зальца унд Ліхтенау. Його батько дослужився до звання генерала кінноти під час Першої світової війни. Правник Карл Людвіг Круг фон Нідда був його старшим братом.

Круг фон Нідда навчався у гуманітарній школі Томаса в Лейпцигу до свого вступного іспиту до університету у 1914 році.Gottlieb Tesmer, Walther Müller: Ehrentafel der Thomasschule zu Leipzig. Die Lehrer und Abiturienten der Thomasschule zu Leipzig 1912–1932. Im Auftrag des Thomanerbundes, Selbstverlag, Leipzig 1934, S. 23. Після цього він почав вивчати право в Лейпцизькому університеті.

У 1913 році він став лейтенантом. Під час Першої світової війни він служив ординарцем у штабі 192-ї піхотної дивізії (8-й Королівський саксонський полк), був підвищений до оберлейтенанта.

Після перемир'я та демобілізації Круг фон Нідда завершив навчання на юридичному факультеті в 1920 році та отримав ступінь доктора права. 11 серпня 1920 року він вступив на службу до Міністерства закордонних справ, а з 1922 року працював у графа Альбрехта фон Бернсторффа, «представника Міністерства закордонних справ при імперському комісарі з питань окупованого Рейну», у Кобленці. Він також працював у посольстві Німеччини в Белграді. Звільнився з державної служби в 1924 році. До 1931 року був співвласником маєтку Герсдорф поблизу Герліца, який належав його родині з 1810 року.

З 1933 року був кореспондентом консервативної газети «Deutsche Allgemeine Zeitung» (DAZ) у Парижі, а з 1935 року — головою Німецької асоціації журналістів. Він також працював у Гамбурзі, Лондоні, Москві, Відні та Цюриху. 1 травня 1933 року вступив у НСДАП (квитко № 2 592 021).Bundesarchiv R 9361-IX KARTEI/23631745 З 13 березня 1933 року він був членом СА, де у 1942 році був підвищений до штурмбанфюрера, а у 1944 році — до оберштурмбанфюрера. Круг фон Нідда був членом Німецького джентльменського клубу.

На початку 1940 року він повернувся на закордонну службу та став Генеральним консулом, потім у 1943 році посланцем, а в листопаді 1941 року — керівником філії посольства Німеччини при уряді Віші у Віші. З 1942 року відбувалася депортація євреїв з Франції до концентраційного табору Аушвіц — процес, у якому співпрацювали уряд Віші та посольство Німеччини під керівництвом Отто Абеца. На початку 1942 року Круг фон Нідда повідомив, що після обговорень з Франсуа Дарланом у нього склалося враження, що французький уряд буде радий позбутися євреїв будь-яким можливим способом,Michael Mayer: Staaten als Täter. Ministerialbürokratie und „Judenpolitik“ in NS-Deutschland und Vichy-Frankreich. Ein Vergleich, Oldenbourg, München 2010, ISBN 978-3-486-58945-0, S. 277 і запропонував Карлтео Цайчелю, співробітнику з єврейських справ у французькому посольстві в Парижі, та керівнику СС Теодору Даннекеру запропонувати уряду Віші щомісяця депортувати від 1000 до 5000 євреїв.Ahlrich Meyer: Täter im Verhör. Die „Endlösung der Judenfrage“ in Frankreich 1940–1944, Darmstadt 2005, ISBN 3-534-17564-6, S. 107 У 1943 році Круг фон Нідда був переведений до Берліна міністром закордонних справ Йоахімом фон Ріббентропом, де він очолював Фламандсько-Валлонський комітет Міністерства закордонних справ у складі політичного підвідділу. Він встановив контакти з Міжнародним Червоним Хрестом у Женеві, щоб полегшити умови ув'язнення політичних в'язнів у Франції та забезпечити їх звільнення.

З вересня 1945 року до 12 грудня 1947 року Круг фон Нідда перебував у в'язниці у Франції. Про його денацифікацію нічого не відомо. Після цього він жив як вільний письменник (псевдонім Рей Кастрес) та перекладач з французької, голландської та англійської мов. Його публікація мемуарів Анастасії Романової викликала всесвітній інтерес у 1950-х роках і була перекладена багатьма мовами. Однак справжню велику княгиню Анастасію Романову вже вбили в 1918 році. Значно сфабриковані мемуари були написані Анною Андерсон, яка до своєї смерті стверджувала, що вона була молодшою ​​дочкою царя Анастасії. У лютому 1970 року Федеральний суд у справі Анастасії постановив, що її особу та пов'язані з цим претензії на спадщину не можна ні довести, ні спростувати. Лише в 1994 році аналіз ДНК зміг довести, що вона не була родичкою царської родини.

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Військовий орден Святого Генріха, лицарський хрестGeorg Richter: Der Königlich Sächsische Militär-St. Heinrichs-Orden 1736-1918. Ein Ehrenblatt der Sächsischen Armee. Wilhelm und Bertha von Baensch-Stiftung, Dresden 1937, S. 402. Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу з мечами Почесний хрест ветерана війни з мечами Хрест Воєнних заслуг 2-го класу 1-го класу (1944)

Бібліографія

Marianne 39. Frundsberg-Verlag, Berlin 1939. Pleins pouvoirs? Frankreichs Furcht vor der Zweitrangigkeit. Frundsberg-Verlag, Berlin 1939 (mit Jean Giraudoux). Französische Elegie. Rütten & Loening, Potsdam 1941. Ich, Anastasia, erzähle. Aufzeichnungen und Dokumente der Grossfürstin Anastasia von Russland. Scheffler, Frankfurt a. M. 1957. Henry Dunant. Genie der Menschlichkeit. Wunderlich, Tübingen 1959. Eugen von Savoyen. Ein unabhängiges Gewissen. Amalthea Verlag, Wien/München/Zürich 1963. Der Weg nach Sarajewo. Franz Ferdinand. Amalthea Verlag, Wien/München/Zürich 1964. 1866. Königgrätz. Zwei Auffassungen von Deutschland. Amalthea Verlag, Wien/München/Zürich, 1966. 1848. Zwischen den Revolutionen. Der Kampf des Paulskirchenparlamentes um die deutsche Einheit. Amalthea Verlag, Wien/München/Zürich, 1966.

Примітки

Література

Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Briefadeligen Häuser 1914. 8. Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1913, S. 574 f. Maria Keipert (Red.): Biographisches Handbuch des deutschen Auswärtigen Dienstes 1871–1945. Herausgegeben vom Auswärtigen Amt, Historischer Dienst. Band 2: Gerhard Keiper, Martin Kröger: G–K. Schöningh, Paderborn u. a. 2005, ISBN 3-506-71841-X.

Посилання