Бакт

Бакт (, трансліт. baqṭ) — мирна та торговельна угода між християнським королівством Мукурра (держава в Нубії) та мусульманськими правителями Єгипту, укладена в VII столітті. Цей договір діяв майже сімсот років, що за деякими оцінками робить його найтривалішою мирною угодою в історії.

Назва угоди походить або від коптського терміна на позначення товарообміну (бартеру), або є спотвореним греко-римським словом pactum (пакт).

Історія

Попри дивовижне довголіття договору, про нього відомо відносно мало, а практично вся інформація походить виключно з мусульманських писемних джерел.

Бакт було підписано у 652 році після арабського завоювання Єгипту. Того року полководець Абдаллах ібн Саад із регіону Хіджаз повів військо на південь проти християнських королівств Нубії: Мукурри, Нобатії та Алви. Пізніші ісламські історики стверджували, що Нубія не була вартою завоювання, і метою експедиції було лише підпорядкування регіону Єгипту. Проте ранні джерела свідчать, що арабські армії зазнали рідкісної для них поразки у другій битві за Донголу і погодилися на Бакт лише тоді, коли зрозуміли, що підкорити цей регіон силою буде вкрай важко. Договір узгодили ібн Саад та нубійський король Калідурут.

Умови договору Оригінальний текст договору не зберігся, а найдавніші його копії з'явилися лише через кілька століть і суттєво відрізняються одна від одної. Існує припущення, що угода взагалі могла бути усною, а не письмовою. Попри це, ключові пункти Бакту є чітко зафіксованими: Мусульмани зобов'язувалися не нападати на Нубію, а нубійці — на Єгипет. Громадянам обох держав дозволялося вільно торгувати та подорожувати між країнами, їм гарантувалася безпека на чужій території. Імміграція та постійне поселення на землях іншої сторони суворо заборонялися. Перебіжчики, а також раби-втікачі підлягали видачі (екстрадиції). Нубійці брали на себе обов'язок утримувати мечеть для мусульманських відвідувачів і резидентів. Мусульмани не мали зобов'язань захищати нубійців у разі нападу третіх сторін. Найважливішою умовою було щорічне відправлення до Єгипту 360 рабів в обмін на постачання пшениці, ячменю та сочевиці. Ці раби мали бути найвищої «якості» (виключалися літні люди та діти) та складатися як з чоловіків, так і з жінок. За деякими даними, додатково надсилалися ще 40 рабів, яких розподіляли серед єгипетської знаті. Загалом данина у розмірі близько 400 рабів щорічно надходила з Нубії до Єгипту з VII по XIV століття.

Джерела Ібн Абд ал-Гакам, один із перших істориків, який детально описав договір, наводить дві версії угоди. Згідно з першою, лише Нубія надсилала рабів на північ, що символізувало її підпорядкованість Єгипту. Друга версія додає зобов'язання єгиптян надсилати натомість товари (зерно та сочевицю), що ставило обидві держави у більш рівноправне партнерське становище. Друга версія вважається істориками надійнішою, оскільки вона перегукується з нубійськими переказами та логічно випливає з результатів першої та другої битв за Донголу, де араби не змогли здобути повної військової перемоги.

Контекст і наслідки Цей договір був безпрецедентним для епохи ранніх мусульманських завоювань. Він більше нагадував дипломатичні домовленості, які Візантійська імперія іноді укладала зі своїми сусідами. Унікальність Бакту полягає й у тому, що він фактично заблокував експансію ісламу та арабів на південь Африканського континенту майже на пів тисячоліття. Дослідники зазначають, що подібний обмін товарами був типовою дипломатичною практикою у Північно-Східній Африці, тому нубійці мали багатий досвід укладання таких угод.

Водночас Бакт викликав серйозні дискусії серед ісламських богословів через суперечність релігійній доктрині, адже він фактично призупиняв обов'язок розширення меж Дар аль-Іслам (земель ісламу).

Історія виконання та порушення договору Попри тривалість, дія договору не завжди була мирною, а між сусідами періодично спалахували конфлікти.

Аббасидський період

У 830-х роках, під час Четвертої фітни, Єгипет поринув у внутрішні міжусобиці, і король Мукурри Захарія III припинив виплати за Бактом. Коли Аббасидський халіфат відновив міцний контроль над Єгиптом, багдадські правителі вимагали поновити виплати та повернути борги за минулі роки. Не маючи змоги (або бажання) виплатити таку величезну суму одночасно, Захарія III відправив свого сина і спадкоємця Георгія у тривалу дипломатичну місію до Багдада (835 рік) для прямих перемовин із халіфом. Місія завершилася успіхом: заборгованість анулювали, а умови Бакту пом'якшили — відтоді данину потрібно було сплачувати лише раз на три роки.

Фатімідський період Найбільш дружні та стабільні відносини між державами встановилися за часів Фатімідського халіфату. Фатіміди, які сповідували ісмаїлізм, мали мало союзників у переважно суннітському мусульманському світі, тому християнська Нубія стала для них важливим партнером. Раби, які надходили з Нубії за договором Бакт, сформували основу та кістяк фатімідської армії.

Аюбідський та Мамлюцький періоди Відносини суттєво погіршилися з приходом до влади династії Аюбідів і стали ворожими за Мамлюцького султанату, що зрештою вилилися у відкриту повномасштабну війну. Навіть після того, як Мукурра занепала у XIII столітті, мусульманські правителі Єгипту продовжували вимагати виконання умов Бакту від нових дрібних ісламських султанатів, які виникли в регіоні. Договір остаточно припинив своє існування в середині XIV століття разом із повним розпадом централізованого державного управління в Нубії.

Примітки

Джерела Halm Heinz. Die Kalifen von Kairo: Die Fatimiden in Ägypten 973—1074. — München: C.H. Beck, 2003. — ISBN 3-406-48654-1. Shinnie P. L. Christian Nubia // The Cambridge History of Africa: Volume 2, c. 500 B.C.–A.D. 1050 / edited by J. D. Fage. — Cambridge: Cambridge University Press, 1978. — Pp. 556—588. — ISBN 978-0-521-21592-3. Jakobielski S. Chapter 8: Christian Nubia at the Height of its Civilization // UNESCO General History of Africa, Volume III. — University of California Press, 1992. — ISBN 978-0-520-06698-4.