Ернст Нольте (11 січня 1923 – 18 серпня 2016) — німецький історик та філософ. Основний інтерес вченого полягав у порівняльних дослідженнях фашизму та комунізму, зокрема, порівняння нацизму та сталінізму"Ernst Nolte ist gestorben: Der Historiker als "Geschichtsdenker". Faz.net.. Філософ за освітою, був почесним професором сучасної історії у Вільному університеті Берліна, де викладав з 1973 року до виходу на пенсію в 1991 році. До того він був професором Марбурзького університету з 1965 по 1973 рік. Нольте найбільш відомий своєю фундаментальною працею «Фашизм у його епоху», яка отримала широке визнання після публікації в 1963 роціWelch, David (1993). The ThBN 0-415-27508-3.. Як визначний консервативний науковець Нольте з початку 1960-х років брав участь у багатьох суперечках, пов'язаних з інтерпретацією історії фашизму та комунізму, включаючи Historikerstreit наприкінці 1980-х років. У пізніші роки Нольте зосередився на вивченні радикального ісламізму та застерігав про виникнення «ісламського фашизму».
Нольте отримав кілька нагород, зокрема премію Ганнса Мартіна Шлейєра та премію Конрада Аденауера. Він був батьком юриста та судді Міжнародного суду ООН Георга Нольте.
Біографія
Ранні роки Нольте народився у Віттені, Вестфалія у родині римо-католиків. Батьками Нольте були Генріх Нольте, ректор школи, та Анна (уроджена Брунс) НольтеStrute, Karl and Doelken, Theodor (editors) Who's Who In Germany 1982–1983 Volume 2 N-Z, Verlag AG: Zurich, 1983 p. 1194. Згідно з інтерв'ю Нольте французькій газеті Eurozine від 28 березня 2003 року, його перша зустріч з комунізмом відбулася у 1930 році у віці 7 років, коли він прочитав у кабінеті лікаря німецький переклад радянської дитячої книжки, яка атакувала католицьку церкву, що його засмутилоRoman, Thomas (28 March 2003) "Questions a Ernst Nolte (Interview with Nolte in French)". Eurozine..
У 1941 році Нольте був звільнений від військової служби через деформовану руку. Він вивчав філософію, філологію та грецьку мову в університетах Мюнстера, Берліна та Фрайбурга. У Фрайбурзі Нольте був учнем Мартіна Гайдеґґера, якого він визнає одним із тих, хто мав на нього великий вплив. З 1944 року Нольте був близьким другом родини Гайдеггерів, і коли в 1945 році професор боявся арешту французами, Нольте забезпечив його їжею та одягом для спроби втечіSheehan, Thomas (14 January 1993)."A Normal Nazi" (PDF). New York Review of Books.. Ойген Фінк був ще одним професором, який вплинув на Нольте. Після 1945 року, коли Нольте отримав ступінь бакалавра філософії у Фрайбурзі, він працював вчителем гімназії (середньої школи). У 1952 році він отримав ступінь доктора філософії у Фрайбурзі за дисертацію Selbstentfremdung und Dialektik im deutschen Idealismus und bei Marx (Самовідчуження та діалектика в німецькому ідеалізмі та Марксі). Згодом Нольте почав вивчати Zeitgeschichte (сучасну історію). У 1963 році він опублікував свою книгу «Der Faschismus in seiner Epoche», відзначену Кельнським університетом. Між 1965 і 1973 роками Нольте працював професором в Марбурзькому університеті, а з 1973 по 1991 рік — у Вільному університеті Берліна.
Нольте одружився з Аннедор Мортьє. Їх син, Георг Нольте, зараз є професором міжнародного права в Берлінському університеті імені ГумбольдтаStrute, Karl and Doelken, Theodor (editors) Who's Who In Germany 1982–1983 Volume 2 N-Z, Verlag AG: Zurich, 1983 p. 1194. Окрім рідної німецької, професор Нольте вільно володів англійською та італійською мовами"Prof. Nolte con studenti Liceo Scientifico Lanciano !!!!". YouTube..
Фашизм у його добу Нольте став відомим завдяки своїй праці 1963 року «Der Faschismus in seiner Epoche» («Фашизм у свою епоху»; перекладена англійською мовою в 1965 році як «Три обличчя фашизму»). Він стверджував, що фашизм виник як форма реакції на сучасність. Основна гіпотеза та методологія Нольте були глибоко вкорінені в німецькій традиції «філософії історії», формі інтелектуальної історії, яка прагне відкрити «метаполітичний вимір» історії. «Метаполітичний вимір» вважається історією великих ідей, що функціонують як глибокі духовні сили, що наповнюють своєю силою всі рівні суспільства. На думку Нольте, лише ті, хто має філософську освіту, можуть відкрити «метаполітичний вимір», а ті, хто використовує звичайні історичні методи, не помічають цього виміру часуGriffin, Roger (1998). International fascism: theories, causes and the new consensus. Bloomsbury USA. ISBN 978-0-340-70613-8., p. 47. Використовуючи методи феноменології, Нольте піддав порівняльному аналізу німецький нацизм, італійський фашизм та французький рух «Action Française». Висновок Нольте полягав у тому, що фашизм був великим антирухом: він був антиліберальним, антикомуністичним, антикапіталістичним та антибуржуазним. На думку Нольте, фашизм був відкиданням усього, що міг запропонувати сучасний світ. У гегелівській діалектиці Нольте стверджував, що «Французька дія» була тезою, італійський фашизм — антитезою, а німецький націонал-соціалізм — синтезом двох попередніх фашистських рухівGriffin, Roger (1998). International fascism: theories, causes and the new consensus. Bloomsbury USA. ISBN 978-0-340-70613-8., p. 47-48.
Нольте стверджував, що фашизм функціонує на трьох рівнях, а саме: у світі політики як форма опозиції до марксизму, на соціологічному рівні як опозиція до буржуазних цінностей, та в «метаполітичному» світі як «опір трансцендентності» («трансцендентність» німецькою мовою можна перекласти як «дух сучасності»)Nolte, Ernst The Three Faces of Fascism, London: Weidenfeld & Nicolson, 1965., pp. 20–21. Нольте визначив взаємозв'язок між фашизмом і марксизмом так:
Фашизм — це антимарксизм, який прагне знищити ворога шляхом розвитку радикально протилежної, але спорідненої ідеології, а також шляхом використання майже ідентичних, але типово модифікованих методів, завжди, проте в рамках непохитного національного самоствердження та автономіїNolte, Ernst The Three Faces of Fascism, London: Weidenfeld & Nicolson, 1965., pp. 20–21.
Нольте визначив «трансцендентність» як «метаполітичну» силу, що містить два типи змін. Перший тип, «практична трансцендентність», що проявляється в матеріальному прогресі, технологічних змінах, політичній рівності та соціальному розвитку, охоплює процес, за допомогою якого людство звільняється від традиційних, ієрархічних суспільств. Другий тип — це «теоретична трансцендентність», прагнення вийти за межі того, що існує у світі, до нового майбутнього, усуваючи традиційні кайдани, накладені на людський розум бідністю, відсталістю, невіглаством та класовою приналежністюKershaw, Ian (1989). The Nazi dictatorship: problems and perspectives of interpretation. Hodder Arnold. ISBN 978-0-340-49008-2., p. 27Maier, Charles S. (1988). The unmasterable past: history, holocaust, and German national identity. Harvard University Press. ISBN 978-0-674-92975-3., pp. 86–87. Сам Нольте визначив «теоретичну трансцендентність» як таку:
Теоретичну трансцендентність можна розуміти як досягнення розумом меж того, що існує та що може існувати, до абсолютної цілісності; у ширшому сенсі це можна застосувати до всього, що виходить за межі, що звільняє людину від обмежень повсякденного світу і що, як «усвідомлення горизонту», дає їй можливість сприймати світ як єдине цілеNolte, Ernst The Three Faces of Fascism, London: Weidenfeld & Nicolson, 1965., p. 433.
Нольте навів політ Юрія Гагаріна в 1961 році як приклад «практичної трансцендентності», того, як людство просувалося вперед у своєму технологічному розвитку та швидко набувало сил, які традиційно вважалися лише надбанням богівNolte, Ernst The Three Faces of Fascism, London: Weidenfeld & Nicolson, 1965., p. 452-453. Спираючись на праці Макса Вебера, Фрідріха Ніцше та Карла Маркса, Нольте стверджував, що прогрес обох типів «трансцендентності» породжує страх, оскільки старий світ змітається новим світом, і що ці страхи призвели до фашизмуEpstein, Klaus (1976), "A New Study of Fascism", in Turner, Henry A (ed.), Reappraisals of Fascism, New York: Franklin Watts, pp. 19–22..
Нольте стверджував, що оскільки Адольф Гітлер ототожнював євреїв із сучасністю, основний напрямок нацистської політики був зосереджений на них. Нольте вважав, що для Гітлера євреї уособлювали «сам історичний процес». Дослідник стверджував, що Гітлер був «логічно послідовним» у прагненні геноциду євреїв, оскільки Гітлер ненавидів сучасність і ототожнював євреїв з тим, що він найбільше ненавидів у світі. За словами Нольте, «у знищенні євреїв Гітлером це був не випадок злочинців, які скоюють злочинні вчинки, а унікально жахливий вчинок, в якому принципи вийшли з-під контролю в шаленому самознищенні»Marrus, Michael Robert (1987). The Holocaust in history. Lester & Orpen Dennys. ISBN 978-0-88619-155-9., pp. 38–39. Теорії Нольте про нацистський антисемітизм як відмову від сучасності надихнули ізраїльського історика Отто Дова Кульку стверджувати, що націонал-соціалізм був нападом на «саме коріння західної цивілізації, її основні цінності та моральні основи»Marrus, Michael Robert (1987). The Holocaust in history. Lester & Orpen Dennys. ISBN 978-0-88619-155-9., p. 15.
«Три обличчя фашизму» отримали широке визнання як основоположний внесок у створення теорії загального фашизму, заснованої на історії ідей, на відміну від попередніх класових аналізів (особливо тези про «Гнів нижчого середнього класу»), які характеризували як марксистські, так і ліберальні інтерпретації фашизмуGriffin, Roger (1998). International fascism: theories, causes and the new consensus. Bloomsbury USA. ISBN 978-0-340-70613-8., p. 48. Німецький історик Єн-Вернер Мюллер писав, що Нольте «майже самотужки» скинув парадигму тоталітаризму в 1960-х роках і замінив її парадигмою фашизмуMüller, Jen-Werner Another Country, New Haven: Yale University Press, 2000 p. 51.. Британський історик Роджер Ґріффін писав, що, хоча написана незрозумілою та незрозумілою мовою, теорія Нольте про фашизм як «форму опору трансцендентності» стала важливим кроком у розумінні фашизму та допомогла спонукати вчених до нових напрямків дослідження фашизмуGriffin, Roger (1998). International fascism: theories, causes and the new consensus. Bloomsbury USA. ISBN 978-0-340-70613-8., p. 48.
Критика зліва, наприклад, з боку сера Ієна Кершоу, зосереджувалася на увазі Нольте на ідеях, а не на соціальних та економічних умовах як мотивації фашизму, і на тому, що Нольте занадто покладався на фашистські праці для підтвердження своєї тези. Кершоу описав теорію фашизму Нольте як «опір трансцендентності», як «містичну та загадкову»Kershaw, Ian (1989). The Nazi dictatorship: problems and perspectives of interpretation. Hodder Arnold. ISBN 978-0-340-49008-2., p. 27. Американський історик Фріц Штерн писав, що «Три обличчя фашизму» – це «нерівна книга», яка «слабка» щодо «Action Française», «сильна» щодо фашизму та «майстерна» щодо націонал-соціалізмуStern, Fritz Five Germanys I Have Known, New York: Farrar, Straus & Giroux, 2006 p. 435..
Пізніше, у 1970-х роках, Нольте відкинув аспекти теорії загального фашизму, яку він відстоював у своїй праці «Три обличчя фашизму», і натомість наблизився до тоталітарної теорії як способу пояснення як нацистської Німеччини, так і Совєтської Росії. На думку Нольте, нацистська Німеччина була «дзеркальним відображенням» Радянського Союзу, і, за винятком «технічних деталей» масового труїння газом, все, що нацисти робили, вже було зроблено комуністами.
Примітки
Джерела
Bauer, Yehuda Rethinking the Holocaust New Haven: Yale University Press, 2001 . Bauer, Yehuda "A Past That Will Not Go Away" pp. 12–22 from The Holocaust and History: The Known, the Unknown, the Disputed and the Reexamined edited by Michael Berenbaum and Abraham Peck, Bloomington: Indiana University Press, 1998. Braunthal, Gerard Review of Theorien über den Faschismus by Ernst Nolte pp. 487–488 from The American Historical Review, Volume 75, Issue # 2, December 1969. Brockmann, Stephen "The Politics Of German History" pp. 179–189 from History and Theory, Volume 29, Issue #2, 1990.