Розчин Рінгера лактат (лактатний розчин Рінгера або розчин Гартмана) — це ізотонічний збалансований кристалоїдний розчин для внутрішньовенного введення, який використовується в медицині для відновлення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та корекції електролітного балансу. Завдяки своєму складу, який максимально наближений до плазми крові людини, він є одним із найпоширеніших засобів у реаніматології, хірургії, комбустіології (лікуванні опіків) та медицині невідкладних станів. Препарат входить до Орієнтовного переліку основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) як життєво необхідний медикамент.

Історія та еволюція препарату Розвиток внутрішньовенних розчинів став фундаментальним проривом у медицині.

Сідней Рінгер (1880-ті роки): британський фізіолог Сідней Рінгер під час досліджень скорочення серцевого м'яза жаби випадково виявив, що використання водопровідної води (яка містила кальцій та калій) замість дистильованої води з хлоридом натрію дозволяє серцю битися довше. Це призвело до створення базового «розчину Рінгера», який містив натрій, калій та кальцій. Алексіс Гартман (1930-ті роки): американський педіатр Алексіс Гартман модифікував розчин Рінгера, додавши до нього лактат натрію. Метою було створення буферного агента для лікування ацидозу в дітей, хворих на тяжкі кишкові інфекції та діарею.

Склад та механізм дії Розчин Рінгера лактат є складною сумішшю електролітів. В одному літрі розчину зазвичай міститься:

Натрій (Na+): 130 мЕкв/л (забезпечує базову осмолярність). Хлорид (Cl-): 109 мЕкв/л (значно нижче, ніж у 0,9% NaCl, що запобігає ацидозу). Лактат: 28 мЕкв/л (слугує буфером). Калій (K+): 4 мЕкв/л (підтримує клітинний потенціал). Кальцій (Ca2+): 2,7 мЕкв/л (важливий для м'язових скорочень та коагуляції).

Осмолярність розчину становить близько 273 мОсм/л, що робить його злегка гіпотонічним порівняно з нормальною плазмою (280-295 мОсм/л), проте в клінічній практиці він класифікується як ізотонічний.

Біохімічний механізм: аналогія з водопровідною системою чудово ілюструє дію розчину. Коли в системі падає тиск (крововтрата), Рінгера лактат діє як швидкий "наповнювач". Ключова особливість — лактат. Потрапляючи в організм, аніон лактату метаболізується в печінці до бікарбонату (HCO_3^-) під час глюконеогенезу. Цей процес споживає іони водню (H^+), що чинить олужнюючий ефект, коригуючи метаболічний ацидоз, який часто супроводжує шокові стани.

Порівняння та альтернативні погляди У сучасній медицині триває академічна дискусія щодо вибору оптимального кристалоїда. ХарактеристикаРінгера лактат0,9% NaCl (фізіологічний розчин)Плазмаліт / СтерофундинРівень Хлору109 ммоль/л (фізіологічний)154 ммоль/л (високий)98-127 ммоль/лРизик ацидозуНизькийВисокий (гіперхлоремічний ацидоз)МінімальнийБуферна основаЛактатВідсутняАцетат / Малат / ГлюконатВартістьНизькаДуже низькаВідносно висока Альтернативні погляди: тривалий час 0,9% NaCl вважався «золотим стандартом». Проте масштабні клінічні дослідження, такі як SMART та SALT-ED (2018), довели, що застосування збалансованих розчинів (Рінгера лактат) замість фізіологічного розчину достовірно знижує ризик розвитку гострого пошкодження нирок (ГПН) та смертності серед пацієнтів у критичних станах. З іншого боку, новітні розчини типу Плазмаліту не містять кальцію і використовують ацетат замість лактату, що робить їх ще безпечнішими для пацієнтів з печінковою недостатністю, але їхня висока вартість обмежує глобальне застосування.

Критичні зауваження та ризики Незважаючи на високий профіль безпеки, використання розчину Рінгера лактату має серйозні обмеження:

1. Черепно-мозкова травма (ЧМТ): оскільки розчин є дещо гіпоосмолярним (273 мОсм/л), вільна вода може переходити через гематоенцефалічний бар'єр. Це створює критичний ризик набряку мозку та підвищення внутрішньочерепного тиску. Для пацієнтів з ЧМТ препаратом вибору залишається 0,9% NaCl або гіпертонічні розчини.

2. Печінкова недостатність: метаболізм лактату до бікарбонату відбувається переважно в печінці. У пацієнтів із тяжкою печінковою дисфункцією (наприклад, цироз) лактат може накопичуватися, посилюючи лактатацидоз.

3. Взаємодія з препаратами крові: наявність іонів кальцію створює ризик мікротромбоутворення при змішуванні розчину з донорською кров'ю, стабілізованою цитратом (кальцій зв'язує цитрат, нейтралізуючи його антикоагулянтні властивості). Хоча останні дослідження ставлять під сумнів клінічну значущість цього явища, традиційні протоколи суворо забороняють введення Рінгера лактату в одній системі з еритроцитарною масою.

Протокол рідинної реанімації при опіковому шоці Одним із класичних показань для Рінгера лактату є лікування тяжких опіків за формулою Паркланда.

1. Оцінка стану пацієнта: визначення площі глибоких опіків (у відсотках від загальної площі поверхні тіла - % TBSA) та маси тіла пацієнта (у кг).

2. Розрахунок об'єму за формулою Паркланда: загальний об'єм розчину на перші 24 години = .

3. Розподіл інфузії у часі: Перші 8 годин (від моменту отримання опіку): ввести 50% від розрахованого об'єму. Наступні 16 годин: ввести решту 50%. 1. Моніторинг ефективності: контроль діурезу (цільовий показник для дорослих: 0,5 - 1 мл/кг/год). Якщо діурез нижчий — збільшити швидкість інфузії.

2. Корекція: за необхідності підключення вазопресорів або колоїдів після перших 24 годин.

Практикуючим лікарям рекомендується віддавати перевагу розчину Рінгера лактат при масивних крововтратах, сепсисі та опіках, одночасно уникаючи його застосування у пацієнтів з нейротравмами та гострою печінковою недостатністю.

Примітки