Тель ес-Султан ( Тель-Єрихон (літер. Пагорб Султана), також відомий як Тель-Єрихон або Стародавній Єрихон, — це археологічна пам'ятка та об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО в Палестині, в місті Єрихон, що складається із залишків найстарішого укріпленого міста у світі.
Він розташований поруч із табором біженців Ейн-ес-Султан, на північ від центру палестинського міста Єрихон. Місто було заселене з 10 тисячоліття до нашої ери, що робить Єрихон одним із найстаріших безперервно заселених міст у світі. Це місце відіграє важливу роль в історії левантійської археології.
Цю територію вперше визначив як місце стародавнього Єрихону в сучасний час Чарльз Воррен у 1868 році через її близькість до великого джерела Ейн-ес-Султан , яке трьома десятиліттями раніше Едвард Робінсон запропонував як джерело Єлисея.
Історія та археологія
Епіпалеоліт Посухи та холоди молодшого дріасу закінчилися приблизно 9600 р. до н. е., що сповістило про епоху голоцену та епіпалеолітичний період людської історії. Тепліший клімат, що виник у результаті цього, дозволив натуфійським групам продовжити термін свого перебування, що зрештою призвело до цілорічного проживання та постійного поселення. Перше постійне поселення в Тель-ес-Султан, яке характеризувалося будівництвом натуфійських споруд, виникло між 10 000 і 9000 рр. до н. е., що, ймовірно, передує винаходу сільського господарства. Тель-ес-Султан був популярним місцем для таборування натуфійських груп мисливців-збирачів завдяки близькому джерелу Ейн-ас-Султан; ці мисливці-збирачі залишили після себе розкидані серпоподібні мікролітичні знаряддя праці
Докерамічний неоліт A (PPNA)
Докерамічний неоліт А у Тель-ес-Султані (бл. 8500–7500 рр. до н. е.) ознаменувався появою одного з перших великих протоміст у світі. З потеплінням клімату виникла нова культура, заснована на сільському господарстві та осілому способі життя, яку археологи назвали «докерамічним неолітом А» (скорочено PPNA), іноді званим султанською епохою на честь міста. Села PPNA характеризуються невеликими круглими житлами, похованням померлих під підлогою будівель, залежністю від полювання на дичину, вирощуванням диких або свійських зернових культур та відсутністю використання гончарних виробів.
Місто часів ППНА, поселення площею близько , мало круглі будинки з глинобитної цегли, проте не мало планування вулиць.[ ненадійне джерело? ] Круглі житла будували з глиняної та солом'яної цегли, яку залишали сохнути на сонці та обмазували глиняним розчином. Кожен будинок був заввишки близько завширшки, а дах був покритий брудом із хмизу. Вогнища розташовувалися всередині та зовні будинків.
Особистість та кількість мешканців Єрихону в період ППНА досі є предметом дискусій, оцінки сягають від 2000 до 3000 осіб, а іноді й від 200 до 300. Відомо, що це населення вирощувало пшеницю, ячмінь та бобові, а також полювало на диких тварин.
Місто було оточене масивною кам'яною стіною заввишки понад заввишки та завширшки біля основи, всередині якої стояла кам'яна вежа, розташована в центрі західної боку тель-бату. Ця вежа була найвищою спорудою у світі до піраміди Джосера та другою найстарішою вежею після вежі в Тель-Карамелі. Стіна та вежа були побудовані близько 8000 року до н. е. Радіовуглецевий аналіз показує, що вежа була побудована близько 8300 року до н. е. та використовувалася приблизно до 7800 року до н. е. На будівництво стіни та вежі знадобилося б сто чоловіків більше ста днів, що свідчить про певний вид соціальної організації та розподілу праці.
Основні споруди допомагають зрозуміти султанські поселення в південному Леванті.
Докерамічний неоліт B (PPNB) Через кілька століть перше поселення було покинуте. Після фази поселення PPNA настала перерва в поселенні тривалістю кілька століть, потім на розмитій поверхні тель було засновано поселення докерамічного неоліту B. Це друге поселення, засноване в 6800 році до нашої ери, можливо, є результатом діяльності загарбників, які поглинули корінних мешканців своєю домінуючою культурою. Артефакти, що датуються цим періодом, включають десять оштукатурених людських черепів, розписаних таким чином, щоб відтворити риси обличчя людей. Вони являють собою або терафими, або ранній приклад портретного живопису в історії мистецтва, і вважається, що їх зберігали в будинках людей під час поховання тіл.
Архітектура складалася з прямокутних будівель, збудованих із глиняної цегли на кам'яному фундаменті. Глиняна цегла мала форму буханця з глибокими відбитками пальців для полегшення склеювання. Жодної будівлі не було розкопано повністю. Зазвичай кілька кімнат скупчуються навколо центрального внутрішнього подвір'я. Є одна велика кімната () та друга, трохи менша кімната () з внутрішніми перегородками. Решта приміщень невеликі та, ймовірно, використовувалися для зберігання речей. Кімнати мають червоні або рожеві терацо-підлоги з вапна. Збереглися деякі відбитки килимків з очерету або очерету. У внутрішніх подвір'ях глиняні підлоги.
Кетлін Кеньйон інтерпретувала одну будівлю як святилище. У стіні була ніша. У цю нішу міг поміститися відколотий стовп з вулканічного каменю, знайдений неподалік.
Мертвих ховали під підлогою або в завалах покинутих будівель. Існує кілька колективних поховань. Не всі скелети повністю зчленовані, що може вказувати на час виявлення до поховання. Схованка з черепами містила сім людських черепів. Щелепи були видалені, а обличчя покриті гіпсом; каурі використовувалися як очі. Загалом було знайдено десять черепів. Зліплені черепи також були знайдені в Тель-Рамаді та Бейсамуні.
Серед інших знахідок були кремені, такі як наконечники стріл (із хвостовиком або з боковою виїмкою), дрібнозубчасті серпоподібні леза, різці, скребки, кілька сокир-траше, обсидіан та зелений обсидіан із невідомого джерела. Були також жорна, камені-молоти та кілька кам'яних сокир із зеленого каменю. Серед інших виявлених предметів були тарілки та миски, вирізьблені з м'якого вапняку, кам'яні прясла та, ймовірно, грузила для ткацького верстата, лопатки та свердла, стилізовані антропоморфні гіпсові фігурки, майже в натуральну величину, антропоморфні та теріоморфні глиняні фігурки, а також намистини з мушель та малахіту.
Бронзова доба Починаючи з 4500 року до нашої ери, з'явилася низка поселень, найбільше з яких було збудовано в ранній бронзовій добі близько 2600 року до нашої ери. Тель-ес-Султан багато разів був окупований, зруйнований і покинутий, про що свідчать його численні шари руйнувань.
Схоже, що це місце було безперервно заселене з ранньої бронзової доби до початку середньої бронзової доби. Радіовуглецеве датування свідчить про те, що місто було зруйноване та покинуте приблизно у 2000/1950 роках до н. е. Згодом місто було реконструйовано, досягнувши свого найбільшого розквіту в період з 1700 по 1550 рік до н. е. У той час це було невелике, але важливе місто в регіоні Ханаан, що відображало більшу урбанізацію в цьому районі. Місто пов'язують з піднесенням маріану, класу аристократів, що використовували колісниці, пов'язаного з піднесенням держави мітаннітів на півночі. Воно було оточене обширними оборонними стінами, укріпленими прямокутними вежами, і мало великий цвинтар із вертикальними шахтними гробницями та підземними поховальними камерами; вишукані похоронні жертвопринесення в деяких із них можуть відображати появу місцевих царів. Кетлін Кеньйон повідомляла, що «середній бронзовий вік, мабуть, є найуспішнішим за всю історію Кнаана… Оборонні споруди… відносяться до досить давньої дати того періоду», і існувало «масивне кам'яне облицювання;… частина складної системи» оборонних споруд (с. 213–218).
Місто було знову зруйноване у 16 столітті, наприкінці середньої бронзової доби. Калібровані вуглецеві залишки з шару руйнування Міста-IV датуються 1617—1530 роками до н. е. Хоча це руйнування датується 16 століттям за допомогою радіовуглецевого датування, вчені припускають, що його можна віднести до Яхмоса I (1549—1524 до н. е.), чию королівську печатку було знайдено в некрополі в дещо пізнішій гробниці LB I, або Тутмоса III (1479—1425 до н. е.), чий скарабей був знайдений на цвинтарі на північний захід від Єрихону. Після цього руйнування місто було знову заселене в пізньому бронзовому віці (1550—1200 рр. до н. е.), а попередня міська стіна середньої бронзи була відремонтована шляхом додавання стіни з глиняної цегли поверх її збереженого гребеня. За словами Лоренцо Ніґро, верхні шари тельла пізньої бронзи IIB були сильно зруйновані вирівнювальними роботами в залізний вік, що пояснює дефіцит матеріалів 13 століття.
Залізний вік Заселення Тель-ес-Султана, ймовірно, відновилося в XI столітті до нашої ери, а місто знову було укріплене в X столітті. Від цього нового міста залишилося не більше ніж чотирикімнатний будинок на східному схилі. До VII століття Єрихон став великим містом, але це поселення було зруйноване під час вавилонського завоювання Юдеї на початку VI століття.
Відмова від розповіді У відповідь на повстання Юдеї проти Вавилона, Єрихон був зруйнований вавилонянами у 587/586 році до нашої ери. Місто було відбудовано в перський період після того, як євреї були визволені з вавилонського полону. З цього періоду залишилося дуже мало пам'яток, і це місце було покинуте як місце поселення невдовзі після цього періоду.
Археологічні розкопки
Перші розкопки телів навколо Айн-ес-Султана () були зроблені Чарльзом Ворреном у 1868 році від імені Фонду дослідження Палестини. Воррен розкопав дев'ять курганів у районі джерела; під час одних із розкопок його робітники розкопали глиняну цеглу стіни, не усвідомлюючи, що це таке.
Джерело було ідентифіковане в 1838 році в книзі Едварда Робінсона «Біблійні дослідження в Палестині» як «місце дива Єлисея», на тій підставі, що це було головне джерело поблизу Єрихону. На цій підставі Воррен запропонував навколишні кургани як місце розташування Стародавнього Єрихону, але в нього не було коштів на проведення повноцінних розкопок. Вважаючи, що це було джерело, де Єлисей зцілився, він запропонував перемістити весь курган для доказів, що, на його думку, можна було б зробити за 400 фунтів стерлінгів (equivalent to £40,000 у 2025 році).
Ернст Зеллін та Карл Ватцингер проводили розкопки в Тель-ес-Султан та Тулул Абу-ель-Алайік між 1907 і 1909 роками, а також у 1911 році, знайшовши залишки двох стін, які, на їхню думку, спочатку підтверджували біблійну розповідь про битву при Єрихоні. Пізніше вони переглянули цей висновок і датували свої знахідки середнім бронзовим віком (1950—1550 рр. до н. е.).
Розкопки на цьому місці знову проводив Джон Ґарстанґ між 1930 і 1936 роками, який знову висловив припущення, що залишки верхньої стіни є тими, що описані в Біблії, і датуються приблизно 1400 роком до нашої ери.
Розширені дослідження з використанням сучасніших методів були проведені Кетлін Кеньйон між 1952 і 1958 роками. Її розкопки виявили вежу та стіну в траншеї I. Кеньйон надала докази того, що обидві споруди датуються набагато раніше, ніж попередні оцінки віку місця, неолітом, і були частиною раннього протоміста. Її розкопки виявили серію з сімнадцяти стін ранньої бронзової доби, деякі з яких, на її думку, могли бути зруйновані землетрусами. Остання стіна була зведена поспіхом, що свідчить про те, що поселення було зруйноване кочовими загарбниками. Інша стіна була побудована більш розвиненою культурою в середній бронзовій добі з крутим оштукатуреним уступом, що вів до глиняної цегли зверху.
Лоренцо Ніґро та Ніколо Маркетті проводили розкопки у 1997—2000 роках. З 2009 року італійсько-палестинський археологічний проект розкопок та реставрації був відновлений Римським університетом «Ла Сапієнца» та палестинським MOTA-DACH під керівництвом Лоренцо Ніґро та Хамдана Таха.