Рабство — явище, що існувало на території, пізніше відомої як Алжир, з давніх-давен. Алжир був центром Транссахарської работоргівлі поневолених африканців на південь від Сахари, а також центром берберської работоргівлі, де європейців захоплювали берберські пірати.

Рабство було офіційно заборонено в 1848 році, але французька колоніальна влада в Алжирі не поспішала з його емансипацією, побоюючись, що це призведе до заворушень серед алжирців проти французів, тому рабство та работоргівля все ще тривали на початку ХХ століття.

Работоргівля

Африканська работоргівля З давніх часів Алжир був центром транссахарської работоргівлі, де поневолених африканців перевозили з країн Африки на південь від Сахари через пустелю Сахара до Середземномор'я.

Оазис Уаргла в алжирській Сахарі, стратегічно розташований між річкою Нігер та Середземним морем, був головним торговим центром поневолених африканців з того, що араби називали білад ас-Судан («Земля чорних») на південь від Сахари через пустелю для продажу на південні та східні береги Середземного моря.Brower, B. C. (2009). A Desert Named Peace: The Violence of France's Empire in the Algerian Sahara, 1844—1902. USA: Columbia University Press.

Африканських рабів, яких перевозили через пустелю Сахара, подорож, яку більшість із них була змушена здійснювати пішки, утримували в оазисі для відпочинку після небезпечної подорожі, багато з яких не вижили, перш ніж вони продовжили шлях до середземноморського невільничого ринку. Рабів навчали елементарній арабській мові, щоб мати змогу спілкуватися зі своїми майбутніми господарями, а деякі работорговці також навчали їх ісламу, готуючись до навернення.

Торгівля рабами з країн Африки на південь від Сахари відкрито тривала до середини ХІХ століття.

Під час транссахарської работоргівлі понад було поневолено в Північній Африці 28 мільйонів жителів південної частини Сахари.

Європейська работоргівля Існують історичні свідчення набігів рабів-мусульман з Північної Африки вздовж узбережжя Середземного моря по всій християнській Європі. Більшість рабів, якими торгували в Середземноморському регіоні з VII по XV століття, були переважно європейського походження. У XV столітті ефіопи продавали рабів із західних прикордонних районів (зазвичай одразу за межами володінь імператора Ефіопії) або з Еннареї.

З XVI до початку XIX століття Алжир був центром берберської работоргівлі європейцями, яких захоплювали берберські пірати в Атлантиці та Середземному морі.

Берберійські корсари та екіпажі з квазінезалежних північноафриканських провінцій Алжиру, Тунісу, Триполі та Султанату Марокко за династії Алауїтів (Берберійське узбережжя) були бичем Середземномор'я.Masselman, George. The Cradle of Colonialism . New Haven: Yale University Press, 1963. . p. 205. Захоплення торгових суден та поневолення або викуп їхніх екіпажів забезпечували правителям цих країн багатство та морську могутність. Протягом століть у Франції діяв Тринітарний орден, або орден «Матюренів». У нього була спеціальна місія збору та розподілу коштів для допомоги та викупу полонених середземноморських піратів.

За даними Роберта Девіса, між XVI та XIX століттями берберійські пірати захопили в полон та продали в рабство від 1 до 1,25 мільйона європейців.

Работоргівля європейців припинилася після Берберійських війн на початку ХІХ століття. Різні європейські флоти та американський флот продовжували кампанію з придушення піратства проти європейців з боку північноафриканських Берберійських держав. Однак конкретною метою цієї експедиції було звільнення християнських рабів та припинення практики поневолення європейців. З цією метою вона була частково успішною, оскільки після бомбардування Алжиру (1816) та підписання договору проти рабства європейців алжирський дей звільнив близько 3000 рабів. Однак ця практика не припинилася повністю до французького завоювання Алжиру.

Деї звільнили 1083 християнських рабів та британського консула, а також повернули викуп, взятий у 1816 році, близько 80 000 фунтів стерлінгів. Пізніше було звільнено понад 3000 рабів. Дрешер зазначає Алжир як «єдиний випадок за шістдесят років британського придушення работоргівлі, коли велика кількість британських життів загинула в реальних боях».Seymour Drescher (2009), p. 235 Однак, незважаючи на зусилля британського флоту, було важко оцінити довгостроковий вплив бомбардування Алжиру, оскільки деї відбудували Алжир, замінивши християнських рабів єврейською робочою силою, а работоргівля берберами продовжувалася за наступних деїв (див. Аахенський конгрес (1818)). Участь Алжиру в работоргівлі остаточно не припинилася до французького вторгнення в Алжир у 1830 році.2012, Stephen Taylor, Commander: The Life and Exploits of Britain's Greatest Frigate Captain, foyer and foyer, p.295

Функція та умови

Рабині Рабинь переважно використовували як домашніх слуг або як наложниць (сексуальних рабинь). Сексуальні рабині-наложниці багатих міських чоловіків, які народили сина свого поневолювача, вважалися найбільш привілейованими, оскільки вони ставали «Умм-Валад» і ставали вільними після смерті свого поневолювача; наложниця бедуїна здебільшого жила тим самим життям, що й решта членів племені та жінки сім'ї.Women and Slavery: Africa, the Indian Ocean world, and the medieval north Atlantic. (2007). Grekland: Ohio University Press. p. 13

Жінки-домашні рабині вели важке життя, а рівень народжуваності серед рабів був низьким; зазначалося, що серед рабів спостерігалася висока дитяча смертність, що рабинь часто ґвалтували в дитинстві і вони рідко доживали до сорока років, а також що бідніші рабовласники часто змушували їх займатися проституцією.

Деякі жінки, які ставали жертвами сексуального рабства як наложниці, потрапляли до гаремів впливових чоловіків, і як улюблені наложниці, вони іноді могли досягти впливу, що зазначалося в сучасних дипломатичних звітах. У звіті 1676 року зазначається, що Мохаммед Трік, дей Алжиру, був одружений з колишньою наложницею-рабинею, яку описували як «хитру та жадібну англійку, яка продала б свою душу за хабар», і англійці вважали потрібним «платно утримувати її на свою користь… заради країни».Bekkaoui, Khalid (2010). White women captives in North Africa. Narratives of enslavement, 1735—1830. Palgrave Macmillan. Basingstoke. p. 172.

Раби-чоловіки Рабів-чоловіків використовували як робітників, євнухів або солдатів. Умови рабства могли бути дуже важкими, і рабів-чоловіків змушували виконувати важку роботу на важкому будівництві, в каменоломнях та як галерних рабів, веслуючи на галерах, включаючи галери самих берберських піратів-корсарів.Davis, Robert C., Christian slaves, Muslim masters: white slavery in the Mediterranean, the Barbary Coast, and Italy, 1500—1800, Palgrave Macmillan, New York, 2003

Ліквідація рабства

Скасування работоргівлі в Берберії Работоргівля європейців припинилася після Берберських війн на початку ХІХ століття.

11 жовтня 1784 року марокканські пірати захопили американську бригантину «Бетсі».Battistini, Robert. «Glimpses of the Other before Orientalism: The Muslim World in Early American Periodicals, 1785—1800.» Early American Studies: An Interdisciplinary Journal. 8.2 (2010): 446–74. Іспанський уряд домовився про звільнення захопленого корабля та екіпажу; проте Іспанія порадила Сполученим Штатам сплатити данину, щоб запобігти подальшим нападам на торговельні судна. Посол Сполучених Штатів у Франції Томас Джефферсон вирішив направити посланців до Марокко та Алжиру, щоб спробувати викупити договори та звільнення захоплених моряків, яких утримував Алжир.

Берберійське піратство було викорінено після Другої Берберійської війни.

Коли французи взяли під контроль Алжир і скасували рабство в 1848 році, згадуються лише чорношкірі африканські раби.

Скасування работоргівлі та рабства в Африці Рабство в Алжирі було скасовано після французького завоювання Алжиру в 1830—1848 роках. Скасування було наслідком того, що рабство було скасовано у Франції, а Алжир був частиною Франції, будучи французькою колонією, і тому підпадав під французьке законодавство.

Прийняття закону від 18 липня 1845 року, який надавав рабам більші права, розглядалося як попередник звільнення рабів.Brower, B. C. (2009). A Desert Named Peace: The Violence of France's Empire in the Algerian Sahara, 1844—1902. USA: Columbia University Press.

Це питання також обговорювалося з колоніальними французькими чиновниками в Алжирі. У 1847 році маршал Бюжо рішуче виступив проти скасування рабства в Алжирі та попередив, що алжирці підкорятимуться Франції лише за умови поваги до їхньої релігії, звичаїв та власності, і що вони, ймовірно, можуть повстати, якщо рабство буде скасовано.Slavery and Colonial Rule in Africa. (2013). USA: Taylor & Francis.

Революція 1848 року, за якою послідував декрет про те, що Алжир став частиною Франції та, таким чином, підпорядковувався французькому законодавству, чітко дала зрозуміти, що будь-яке скасування рабства Францією також стане законом у Французькому Алжирі, і 27 квітня 1848 року французький парламент проголосив юридичне скасування рабства та работоргівлі, а також звільнення всіх рабів по всій Французькій імперії та її колоніях, включаючи Французький Алжир.

Застосування Виконання закону про скасування рабства відрізнялося в різних частинах Алжиру та французькими посадовцями на місцях, оскільки колоніальні адміністратори використовували місцеве виконання закону як спосіб покарання або винагороди місцевої еліти відповідно до французьких інтересів. В результаті фактичне скасування рабства та работоргівлі в Алжирі було дуже локалізованим та поступовим.Brower, B. C. (2009). A Desert Named Peace: The Violence of France's Empire in the Algerian Sahara, 1844—1902. USA: Columbia University Press.

Французькі урядовці в Алжирі повільно та поступово впроваджували емансипацію, а місцевим урядовцям було дано вказівки щодо дуже обережного дотримання закону:

«Бачачи, що емансипація чорношкірої рабської раси в Алжирі становить загрозу для арабської власності, її слід проводити лише поступово, починаючи з прибережних міст і поширюючи її на міста у глибині країни, а звідти на арабські племена».

Кілька чиновників попереджали, що для виконання декрету про емансипацію французам доведеться відшкодувати збитки рабовласникам, інакше може статися повстання.Slavery and Colonial Rule in Africa. (2013). USA: Taylor & Francis.

Через десять років після офіційного скасування рабства стало очевидно, що його фактичне виконання відбувалося повільно і що работоргівля все ще існувала. 12 листопада 1857 року генерал-губернатор написав місцевому французькому урядовцю: «Нещодавно на деяких ринках Алжиру продавали рабів. Мені не потрібно нагадувати вам, що ця торгівля суперечить закону, але я мушу рекомендувати вам докласти всіх зусиль, щоб переконатися, що буква цього закону дотримується. Чорношкірих чоловіків та жінок, привезених до Алжиру для продажу, необхідно негайно звільнити, не дозволяючи торговцям вимагати жодної компенсації».

Ще в 1906 році французькі урядовці повідомляли, що работоргівля все ще відкрито триває в оазисах алжирської Сахари, де работоргівля вважалася законною та легітимною, і будь-яке виконання декрету про емансипацію 1848 року призвело б до повстання, що змусило б французів видати новий декрет у липні 1906 року, в якому підтверджувалося незаконність работоргівлі в Алжирі.

Після декрету про емансипацію раби почали звертатися за звільненням до французьких цивільних урядовців, очевидно, знаючи про закон; також раби з Марокко та Лівії, де рабство все ще було легальним, перетинали кордони до французького Алжиру, щоб подавати клопотання про звільнення від французів.

Раби продовжували звертатися до французької влади за звільненням до своїх арабських власників з моменту Прокламації про емансипацію 1848 року до Першої світової війни.

Галерея

Див. також

Торгівля людьми в Алжирі Історія рабства в мусульманському світі Транссахарська работоргівля Берберська работоргівля

Примітки

Джерела