Пол Лорін Кантнер () (17 березня 1941 – 28 січня 2016) — американський рок-музикант, найбільш відомий як співзасновник, ритм-гітарист і другий вокаліст Jefferson Airplane – культового гурту психоделічного року середини 1960-х – початку 1970-х років. Після його розпуску продовжив роботу в гурті-наступнику Jefferson Starship.
Гурт Jefferson Airplane було створено 1965 року, коли Кантнер познайомився з Марті Беліном. Він став лідером колективу і привів його до тріумфу наприкінці 1960-х років. У 1970 році, ще перебуваючи в складі Jefferson Airplane, він разом із музикантами із Сан-Франциско записав альбом Blows Against the Empire під іменем Пол Кантнер і "Jefferson Starship".
"Jefferson Airplane" продовжував концертувати й записуватися до 1973 року. У 1974 році Кантнер відродив назву “Jefferson Starship” і працював із цим колективом до 1984 року. Пізніше він реформував гурт і керував ним протягом 1992—2016 років, до своєї смерті. Тож Пол Кантнер був найбільшим “довгожителем” Jefferson Airplane Jefferson Starship (19 років) і відродженого Jefferson Starship (24 роки) і єдиним із засновників Jefferson Airplane, хто залишався у гурті-послідовнику. У 1996 році був включений до Зали слави рок-н-ролу як член Jefferson Airplane. Дитинство і юність Пол Кантнер народився 17 березня 1941 року в Сан-Франциско, штат Каліфорнія в родині Пола Шелла Кантнера і Кори Лі (уродженої Фортьє). Батько був німецького походження, мати — французького та німецького. Від першого шлюбу в батька було двоє дітей, значно старших за Пола. Коли Кантнеру було вісім років, померла його мати. Він пам’ятав, що батько не дозволив йому піти на її похорон, а натомість відправив до цирку.
Після смерті матері батько, що був комівояжером, відправив сина до Католицької військової школи-інтернату. У восьми- чи дев’ятирічному віці він знайшов у бібліотеці й прочитав свою першу науково-фантастичну книжку. З того часу він заглиблювався в наукову фантастику й музику, знаходячи в них втіху й розраду. У підлітковому віці він став бунтувати проти будь-яких форм влади і вирішив стати фолк-музикантом, співцем протесту, як і його тодішній кумир Піт Сігер.
Після закінчення Коледжу св. Марії він відвідував заняття в Університеті Санта-Клари, де подружився з одногрупником Йормою Кауконеном і державний коледж у Сан-Хосе (зараз — Університет штату Каліфорнія в Сан-Хосе). Через три роки він кинув навчання і вийшов на музичну сцену. Він проживав у комунальному будинку у Венісі з кількома фолк-співаками, які згодом почали грати рок-музику. Серед них були Девід Кросбі та Девід Фрайберг.
Музична кар’єра 1965–1974: Jefferson Airplane, Blows Against the Empire, Sunfighter і Baron von Tollbooth
Влітку 1965 року співак Марті Белін побачив виступ Кантнера у клубі фолк-музики "The Drinking Gourd" в Сан-Франциско і запропонував йому створити новий гурт — Jefferson Airplane.
Коли їм знадобився соло-гітарист, Кантнер порекомендував свого товариша Кауконена. Як ритм-гітарист і один з вокалістів гурту Кантнер залишається єдиним музикантом, хто брав участь у записі всіх альбомів Jefferson Airplane та Jefferson Starship. Його стилю написання пісень часто були притаманні химерні або політичні тексти з науково-фантастичними чи фентезійними мотивами, які він покладав на музику, що мала майже бойове рок-звучання.
Незважаючи на те, що в Jefferson Airplane всі учасники більш-менш однаково брали участь у написанні пісень, саме Кантнер став головною творчою силою гурту починаючи з альбому 1967 року After Bathing at Baxter's і надалі. Він написав хіти, які потрапили до чартів: "The Ballad of You and Me and Pooneil", "Watch Her Ride" і "Crown of Creation", суперечливу "We Can Be Together" і "Today" спільно з Марті Беліном (попередня спроба з альбому Surrealistic Pillow) та "Volunteers". Окрім того, спільно з Девідом Кросбі та Стівеном Стіллзом він написав пісню "Wooden Ships", але спочатку не був зазначений як співавтор через незавершений судовий процес проти першого менеджера Jefferson Airplane.
Марті Белін високо цінував музику Кантнера, але зауважував, що з ним було дуже непросто ладнати і що він відмовлявся працювати над музичними творами інших.
У складі Jefferson Airplane Кантнер виступав на Монтерейському джазовому фестивалі 1966 року, поп-фестивалі в Монтереї 1967 року та на фестивалі у Вудстоку 1969 року. У 1969 році гурт виступав на концерті в Альтамонті, де Беліна під час виступу вирубив член байкерського клубу "Пекельні янголи". У документальному фільмі про Альтамонт “Gimme Shelter” згадується ця сутичка на сцені за участі Кантнера.
Незважаючи на комерційний успіх, учасники Jefferson Airplane не змогли уникнути серйозних суперечок всередині колективу, і гурт почав розпадатися на піку слави. Масла у вогонь підлив менеджер Біл Грем, який спонукав музикантів більше концертувати і записуватися в студії. Протягом перехідного періоду на початку1970-х років, коли “аеропланівці” почали розходитися, Кантнер записав Blows Against The Empire — концептуальний альбом за участі запрошених ad hoc музикантів, яких він назвав Jefferson Starship (“Космічний корабель Джефферсона”). У цій найпершій версії Jefferson Starship були учасники Crosby, Stills, Nash & Young (Девід Кросбі та Грем Неш), члени Grateful Dead (Джеррі Гарсія, Білл Кройтцман і Мікі Гарт), а також кілька членів Jefferson Airplane (Грейс Слік, Джої Ковінгтон та Джек Кеседі).
У цьому альбомі Кантнер і Слік співали про групу людей, які втекли з Землі на захопленому космічному кораблі. У 1971 році альбом було номіновано на премію "Г’юго" – найвищу нагороду в галузі наукової фантастики. І хоча він отримав перевагу в голосуванні в категорії “Найкраща драматична презентація”, більшістю голосів спільноти було вирішено не присуджувати премію того року. У 1983 році Кантнер з кількома музикантами-учасниками студійного запису Blows Against the Empire записав сольний альбом-продовження — Planet Earth Rock and Roll Orchestra.
Свого часу Кантнер був закоханий у Грейс Слік, але в той час у неї були стосунки з барабанщиком гурту Спенсером Драйденом. Після закінчення їхніх стосунків він скористався своїм шансом. У 1969 році вони стали парою і почали жити разом. Музичний журнал Rolling Stone назвав їх “психоделічними Джоном і Йоко”. Грейс Слік завагітніла, і на альбомі Blows Against the Empire з’явилася пісня про майбутнє народження їхньої дитини "A Child Is Coming" (“Дитина на підході”). У січні 1971 року в пари народилася дівчинка, яку назвали Чайна (China)
Кантнер і Слік випустили ще два альбоми. У листопаді 1971 року вийшов позначений екологічною тематикою диск Sunfighter, покликаний відзначити народження Чайни Кантнер. Фото дівчинки прикрасило обкладинку альбому, а її ім’я дало назву пісні, що була написана й виконана Грейс для цієї платівки, ставши її восьмим треком (другий трек сторони 2).
У 1972 році Кантнер і Слік потрапили в новини, коли їх звинуватили в нападі на поліцейського після їхнього концерту в Акроні, штат Огайо.
У 1973 році вийшов альбом Baron von Tollbooth and the Chrome Nun, в назву якого було покладено прізвиська Кантнера й Слік, які їм дав друг і колега Девід Кросбі. У записі цього альбому, як і попереднього, взяв участь юний гітарист Крейг Чакіcо, про якого Кантнер дізнався завдяки своєму другові Джеку Трейлору. Надалі Чакіcо став членом гурту “Jefferson Starship” і працював з колективом до 1990 року.
1974–1984: Jefferson Starship і Planet Earth Rock and Roll Orchestra
Після того, як у 1973 році Йорма Кауконен і Джек Кеседі пішли з “Аероплану”, щоб цілковито присвятити себе роботі в їхньому гурті Hot Tuna (останній з’явився ще в 1969 році як дочірній проєкт “Аероплану”), колектив музикантів, що записав альбом Baron von Tollbooth and the Chrome Nun, було оформлено як Jefferson Starship на початку 1974 року. До Кантнера, Слік і трьох музикантів з останніх днів “Аероплану” (вокаліст, бас-гітарист і клавішник Девід Фрайберг, барабанщик Джон Барбата, скрипаль Папа Джон Кріч) приєдналися Крейг Чакісо і Пітер Кауконен (брат Йорми), останнього незабаром замінив Піт Сірз — музикант, який брав участь у записах сольних альбомів Кріча і Слік. Останній чергувався із Фрайбергом під час партій бас-гітари та клавішних. Багаторічний колега Кантнера й Слік Марті Белін доєднався до Jefferson Starship після довгої творчої відпустки, коли гурт працював над записом альбому Dragon Fly. Разом із Кантнером він написав баладу “Caroline” і виконав її для альбому. Хоча пісня не потрапила до чартів, альбом піднявся на 11-ту сходинку — вище, ніж будь-який, пов’язаний з “Аеропланом” за три роки. А на момент виходу бестселера Red Octopus в 1975 році Белін був уже повноцінним членом гурту, утвердившись як його провідна творча сила з епохальною піснею “Miracles”.
І Red Octopus, і наступний альбом гурту Spitfire 1976 року (в якому містився інший хіт Беліна "With Your Love") засвідчили, що Кантнер поєднав свою звичну манеру написання пісень із духом софт-року, що його Jefferson Starship залюбки втілював у піснях на кшталт "I Want To See Another World," "St. Charles" (64-та сходинка в чартах в 1976) і в сюїті "Song to the Sun".
Наступний альбом гурту Earth, до якого Кантнер долучився, ставши співавтором всього-на-всього однієї пісні “All Nite Long”, вийшов у лютому 1978 року. Незважаючи на те, що він повторив успіх двох попередників (з-поміж його пісень були два хіти софт-року “Count on Me” і “Runaway”, виконані Беліном), до кінця року в Jefferson Starship відбулися серйозні кадрові зміни. У червні гурт покинула Грейс Слік. Попри розрив із Кантнером ще в 1975 році і нові стосунки та заміжжя (її чоловіком став роуді гурту Скіп Джонсон) вона залишалася в гурті протягом трьох років. Її пристрасть до алкоголю негативно позначилась на концертах, тож після двох провальних виступів у Німеччині Кантнер попросив її піти з колективу, і вона подалася на реабілітацію. У жовтні 1978 року, Jefferson Starship покинув і Марті Белін, зайнявшись сольною кар’єрою. Заміну Грейс ніхто не шукав, а на місце Беліна запросили Мікі Томаса – колишнього вокаліста Elvin Bishop Group, найбільш відомого своїм виконанням хіта “Fooled Around and Fell in Love”. Окрім того, з гурту пішов і барабанщик Джон Барбата, а його місце зайняв не менш легендарний музикант – англієць Ейнслі Данбар, відомий співпрацею з John Mayall & The Bluesbreakers, Френком Заппою, Девідом Бові, Лу Рідом, Гербі Манном, Journey тощо.
У цьому складі в листопаді 1979 року гурт випустив альбом Freedom at Point Zero, стиль якого визначають як хард-рок та арена-рок. На цій платівці домінували композиції Кантнера. Це був останній альбом колективу, якому вдалося потрапити до десятки найкращих у чартах. Кілька пісень із нього теж побували в чартах на 14-му та 55-му місцях (“Jane” і “Girl with the Hungry Eyes”) відповідно.
У жовтні 1980 року, у віці 39 років, Кантнер переніс геморагічний інсульт. Це сталося в час його роботи над альбомом у Лос-Анджелесі. Музиканта госпіталізували. Йому вдалося подолати всі труднощі й повністю відновитися без хірургічного втручання. Рік потому Кантнер розповів про цей досвід так: “Якби там, нагорі, був Великий Хлопець, готовий поговорити зі мною, я був би готовий вислухати його. Але нічого не сталося. Це були такі собі невеличкі канікули”.
Інсульт став другою серйозною загрозою здоров’ю Кантнера: першою була аварія, яку він скоїв ще на початку 1960-х років, врізавшись на мотоциклі в дерево на швидкості 40 миль/год (64 км/год), внаслідок чого отримав черепно-мозкову травму і деякий час носив у черепі пластину. Вважалося, що давня травма допомогла Кантнерові уникнути серйозних ускладнень після крововиливу в мозок, адже отвір у кістці послабляв внутрішньочерепний тиск.