ПОСТЛІМІНІУМ Постлімініум (лат. postliminium)— юридичний принцип Jus postliminii, що походить із давньоримської правової системи, регламентує автоматичне поновлення у правах осіб або майна після їхнього визволення з рук ворога. Ця доктрина гарантує реституцію (повернення) початкового правового становища суб'єктів та об'єктів, заперечуючи будь-які правові наслідки, які виникли внаслідок перебування в полоні чи захоплення.
Походження терміна та етимологічне тлумачення Серед великої різноманітності думок щодо значення слова postliminium, найбільш природною думку Сцеволи, який походить термін від слова post, що означає повернення після полону, та limen— межа або вхід до будинку, або від limes— громадська межа. Так, стародавні називали вигнання або заслання eliminium, тобто висилання когось за межі країни. Отже, постліміній, згідно зі своїм первісним значенням, означає право, що набувається будь-ким внаслідок його повернення додому з полону.
Помпоній визначає право постлімініуму як таке, що має місце з моменту, коли будь-хто входить до міста чи гарнізону, господарем якого є його суверен, але за словами Павла, він повинен був увійти на територію своєї країни, перш ніж матиме право на це право. Це територіальне визначення стає фундаментальним для розуміння сфери дії постлімінію.
Територіальна сфера дії постлімініуму На цьому принципі народи загалом зайшли так далеко, що дозволили право постлімінія мати місце, коли будь-яка особа або навіть будь-яка річ, що підпадає під привілеї постлімінія, прибула на територію дружньої або союзної держави. Під терміном «друзі» чи «союзники», що використовується тут, маються на увазі не просто ті, хто перебуває в мирі з іншою державою, а ті, хто веде з цією державою ту саму війну та спільну справу. Таким чином, усі, хто прибув на територію таких держав, захищені запорукою громадської віри, бо немає різниці щодо осіб чи речей, чи знаходяться вони на території цих держав, чи на їхній власній.
На території дружньої держави, яка не бере участі в одній справі з жодною з двох воюючих сторін, військовополонені не змінюють свого становища, якщо інше не було погоджено прямою угодою. Приклад другого договору між римлянами та карфагенянами, було обумовлено, що якщо будь-які полонені, взяті карфагенянами з держав, дружніх римлянам, прибудуть до портів, підвладних римському народу, то вони можуть претендувати на свою свободу, і що держави, дружні карфагенянам, повинні користуватися тим самим привілеєм. З цієї причини римські полонені, взяті під час другої Пунічної війни, коли їх відправляли до Греції, не мали там права постлімініуму, оскільки греки були повністю нейтральними, отже, їх не могли звільнити, доки за них не було викуплено.
Особи та речі, що підлягають відновленню Згідно з мовою стародавніх римлян, навіть вільні люди могли бути відновлені на посаді за правом постлімінія. Галл Елій у першій книзі свого тлумачення юридичних термінів визначає особу, повернену до її початкового становища правом постлімінія, як ту, яка вільно перейшла зі своєї країни до іншої та повернулася до своєї внаслідок цього права. За правом постлімінія раб, який потрапив до рук ворога, після звільнення звідти повертається на службу своєму колишньому господареві.
Щодо закону постлімініуму, коні, мули та кораблі розглядаються так само, як і раби. І яку б перевагу цей закон не давав комусь у поверненні людей чи речей у ворога, ворог, у свою чергу, має таку ж перевагу від того ж закону. Але сучасні юристи, зазначає Гроцій, розрізняють два види постлімініуму, за одним з яких особи повертаються до свого попереднього стану, а за іншим— речі відновлюються.
Постліміній у війні та в мирний час Право постлімініуму може поширюватися на тих, кого захопили та утримують у ворожій країні після початку війни. Бо хоча під час цієї війни можуть бути підстави для їх утримання, щоб послабити сили противника, проте після укладення миру не можна вигадати жодного мотиву чи приводу для відмови у їхньому звільненні або його затримки. Тому є незмінним фактом, що після укладення миру полонені вищезазначеного опису завжди отримують свою свободу, і їхнє право на неї визнається всіми.
Щодо інших видів полонених, кожен користувався тим, що хотів, щоб вважалося його правом, за винятком випадків, коли договором були встановлені чіткі правила. І з тієї ж причини ні раби, ні речі, захоплені на війні, не повертаються за мирним договором, хіба що з цього приводу зроблено чіткі застереження. Завойовник також, загалом, хоче, щоб повірили, що він мав право на таке придбання; і справді, відхилення від такого правила може призвести до нескінченних війн.
Повне відновлення прав та винятки Військовополонений після звільнення та повернення до своєї країни має право на всі свої привілеї там, і навіть на все тілесне чи нематеріальне, чим він міг би володіти раніше в нейтральній державі на момент свого полону. Бо якщо така держава, щоб зберегти свій нейтралітет, розглядала його полон як право ворога, то й, щоб показати свою неупередженість, вона не може законно обмежувати його право на будь-що, що він може вимагати після свого звільнення.
Після повернення будь-кого до свого попереднього стану згідно із законом постлімініуму всі його права відновлюються так само повно, ніби він ніколи не був у руках і владі ворога. Однак випадок тих, хто був переможений зброєю ворога і здався, становить виняток із цього правила, оскільки зобов'язання такого роду повинні бути дійсними та чесно дотриманими відповідно до закону постлімініуму. Таким чином, протягом часу перемир'я право постлімініуму не може бути заявлено. Але там, де капітуляція була здійснена без будь-якої явної чи позитивної домовленості, право постлімініуму існує у всій своїй силі.
Дезертири та особливий статус підданих Згідно з римським цивільним правом, дезертири були виключені з права постлімініуму. Це важливий момент, який підкреслює, що постліміній не є абсолютним правом і не поширюється на тих, хто самовільно покинув свої зобов'язання перед державою.
Це дуже важливий момент для цієї теми, і раніше було ствердно заявлено, що народи, які перебували під іноземним ярмом, повертаються до свого попереднього стану, навіть якщо їхнє визволення було здійснено не їхнім колишнім сувереном, а якимось союзником. Це усталене правило, коли немає прямого договору про протилежне. Водночас цілком розумно, щоб такий союзник був відшкодований за витрати, понесені на здійснення цього визволення.
Землі як об'єкт постлімініуму Серед речей, що входять до права постлімініуму, землю особливо привертають нашу увагу. Бо, як зазначає Помпоній, після вигнання ворога землі природно повертаються до своїх колишніх господарів. І в цьому сенсі вигнання розуміється як таке, що відбувається з того часу, коли його вільний і відкритий доступ до території повністю відрізаний.
Таким чином, лакедемоняни, відібравши Егіну в афінян, повернули її давнім власникам. Юстиніан та інші імператори повернули спадкоємцям давніх власників землі, які були відвойовані у готів та вандалів, зберігаючи за цими власниками всі приписні права, запроваджені римськими законами.
Привілеї, що належать землі, пов'язані також з усіма правами, пов'язаними з ґрунтом. Бо релігійні чи освячені місця, захоплені ворогом, після повернення, як сказав Помпоній, повертаються до свого попереднього стану. За тим самим принципом в Іспанії було передбачено законом, що провінції та всі інші спадкові юрисдикції, зокрема верховні юрисдикції, повинні повертатися первісним власникам за правом постлімінія; а ті, що належать до нижчого роду, якщо їх повертати протягом чотирьох років розділ. За винятком того, що цитаделі, втрачені внаслідок війни, завжди належали короні, незалежно від того, яким чином вони були повернуті.
Рухоме майно: історична різниця та її скасування Навпаки, панує загальна думка, що рухоме майно, яке є частиною законного призового фонду, не підлягає поверненню за правом постлімініуму. Таким чином, речі, придбані шляхом купівлі, де б вони не були знайдені, залишаються власністю покупця. Первісний власник також не має права вимагати їх, якщо вони знайдені в нейтральній державі або навіть внесені на його територію.
Речі, корисні на війні, як ми бачимо, раніше були винятком із цього правила: винятком, якому, здається, сприяло право народів, щоб спонукати людей охочіше надавати їх у надії повернути їх у разі втрати. І це поблажливе рішення надавалося тим легше, що більшість народів у той період у всіх своїх звичаях, здається, мали на увазі стан війни. Серед речей, що підпадають під цей опис, зараховуються військові кораблі та торговельні судна, але не галери та не прогулянкові човни; також перераховуються мули; але лише ті, що використовуються для перевезення багажу; коні та кобили також; але лише ті, що навчені слухатися вуздечки розділ. А це речі, заповіт яких підтверджував римський закон, і які могли бути включені до поділу спадщини.
Пірати, розбійники та особливий статус викрадених речей Право постлімініуму є абсолютно зайвим, перш ніж викрадені речі будуть перенесені до місця, де панує ворог, хоча вони можуть перебувати в його володінні: бо вони ще не змінили свого власника згідно з правом народів. І, згідно з думками Ульпіана та Яволена, право постлімініуму не менш зайве, коли майно було викрадено розбійниками та піратами, оскільки право народів не дозволяє їхньому володінню майном передавати будь-які зміни або право власності ним.
На цій підставі афіняни хотіли вважати, що Філіп повертає, а не віддає їм Галонес, який вони пограбували, відібравши у них пірати, у яких він його знову забрав. Бо речі, захоплені піратами, можуть бути повернені, де б вони не були знайдені; за винятком того, що природна справедливість вимагає, щоб особа, яка видобула їх з їхніх рук за свій рахунок, була відшкодована пропорційно тому, що сам власник охоче витратив би на їх повернення.
Але цивільне законодавство може встановити іншу максиму. Таким чином, згідно із законом Іспанії, кораблі, захоплені у піратів, стають законною здобиччю викрадачів: що може здатися тяжким тягарем для первісних власників; але в деяких випадках особисті інтереси мають бути принесені в жертву заради суспільного блага: особливо там, де небезпека та труднощі повернення кораблів настільки великі. Але такий закон «не завадить іноземцям пред'являти свої претензії».
Ілюстраційні приклади постліміню Приклад 1 (Особа):
У ході історичного збройного конфлікту війська Країни Б захоплюють у полон солдата з Країни А та тримають його як військовополоненого. Через кілька місяців soldierу вдається втекти й повернутися на батьківщину. Відповідно до принципу jus postliminii, цей солдат миттєво відновлює всі свої колишні права, військове звання та юридичний статус у збройних силах і суспільстві Країни А, так ніби полон ніколи не відбувався. Час, проведений у полоні, не враховується з погляду правового статусу чи громадянства.
Приклад 2 (Власність— судно):
Торговий корабель, що належить компанії з Країни X, під час морського збройного конфлікту захоплюється капером, який діє під прапором Країни Y, і виводиться як військовий приз. Однак ще до того, як Країна Y офіційно конфіскує судно та продасть його, військово-морський корабель Країни X перехоплює капера й повертає торговий корабель. Згідно з jus postliminii, повернене судно миттєво повертається до початкового власника— компанії з Країни X— і набуває свого попереднього правового статусу, ніби його ніколи не захоплював капер.
Приклад 3 (Власність— територія/громадянство):