Pervigilium Veneris ( укр. Нічне свято Венери)— анонімна давньоримська поема, написана латиною. Час створення також залишається невідомим, сучасні дослідження відносять твір до 4-5 ст. н.е. Поему було записано в 4 середньовічних манускриптах, хронологічно першим з яких є Codex Salmasianus (8-9 ст.) William M. Barton (2011). The Pervigilium Veneris. A critical Edition with Introduction, Text, Translation and Commentary. University of Calgary. . Поема складається з 93 рядків, написаних трохеїчним тетраметром, де піднесено оспівується весняне свято Венери, та завершується меланхолійною частиною, де виражається особиста трагедія ліричного героя. Найвідомішим уривком поеми є рефрен "Cras amet qui numquam amavit, quique amavit cras amet"http://www.thelatinlibrary.com/pervig.html (Хто любив, хай завтра любить, завтра — хто ще не любивМикола Зеров.Твори: В 2 томах — К.: Дніпро, 1990; - с.377-379.).
Сюжет Поема оспівує переддень свята Венери (1-3 квітня), що включало нічні чування, учасники якого здійснювали підношення квітів богині – вінків з мирту і троянди, які були символами її еротичної та відроджувальної сили, а також ритуали на честь шлюбу і очищення; ймовірно, дія поеми відбувається на Сицилії Araceli Noelia Policena, María Virginia Bruzzo (2015). El mirto, la rosa y el álamo : El simbolismo del escenario en Pervigilium Veneris. Universidad Nacional de La Plata. Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación. . Твір починається із радості від настання весни: богиня Венера керує весняним пробудженням і змушує всю природу відроджуватися. Поет описує підготовку до свята – Венера готує священний гай, де мають відбутися обряди на її честь. Поет звертається до міфу про народження богині з морської піни, після чого показує всеохопність її влади: з її волі розквітають мирт і троянди, співають птахи, тварини шукають собі пари. Автор оспівує Венеру як прародительку Риму, оскільки богиня вважалася матірʼю Енея, від якого походив рід Юліїв.
Оригінальний текст:
Ipsa Troianos nepotes in Latinos transtulit:
Ipsa Laurentem puellam coniugem nato dedit,
Unde Ramnes et Quirites proque prole posterum
Romuli matrem crearet et nepotem Caesarem;
Moxque Marti de sacello dat pudicam virginem
Romuleas ipsa fecit cum Sabinis nuptias .
Переклад Миколи Зерова:
То вона троянських ларів справила у римський край,
То вона лавернську діву синові у шлюб дала,
Марсові знайшла подружжя серед храму стін святих
І сабінських бранок гожих чаром пойняла своїм,
Щоб у світі став славетний рамнів і квіритів рід,
Племʼя Ромула і Цезар, знаний у потомні дні .
У фінальній частині тональність різко змінюється. Образу співучого соловʼя, на якого згідно з міфом була перетворена Філомела, протиставляється мовчання поета. Піднесений настрій від святкування відродження природи переходить в особистий голос ліричного героя, який відчуває себе відчуженим від загального торжества і ставить запитання – коли наступить його весна, і коли закінчиться його мовчання. Тут згадується місто Амікле, ліричний герой порівнює своє мовчання з із загибеллю цього міста. Згідно з легендою, мешканці цього міста настільки часто чули неправдиві повідомлення про наближення ворога, що ухвалили закон, за яким заборонялося повідомляти про небезпеку, тож коли спартанці вже насправді підійшли до міста, ніхто не наважився здійняти тривогу, і місто загинуло. Звідси виникло прислівʼя «тихіший за саме Амікле». Після опису туги ліричного героя вкотре звучить рефрен, яким і завершується поема.
Авторство і час створення
Питання авторства і часу створення поеми було предметом наукових дискусій протягом століть і залишається відкритим на сьогодні. Існує декілька основних версій походження поеми.
Вергілій
Середньовічні переписувачі, що були авторами манускриптів, перекручуючи слово pervigilium на per virgilius відносили поему до доробку Вергілія https://www.gutenberg.org/files/10133/10133-h/10133-h.htm , однак сучасна наука повністю відкидає можливість приналежності поеми до періоду класичної римської літератури .
Луцій Анней Флор
Згідно з ще однією версією поему було написано Луцієм Аннеєм Флором у 2 столітті Otto Müller (1855), De P. Annio Floro poeta et carmine quod Pervigilium Veneris inscriptum est. Dissertatio inauguralis. Berolini, typis Gustavi Schade. . На користь цієї версії наводиться, зокрема, активна популяризація культу Венери імператором Адріаном, за доби якого і жив Флор. Однак сучасні дослідження, спираючись на лексикологічний аналіз, схиляються до думки, що лексика, використана в поемі свідчить про приналежність поеми до пізнішого періоду .
Тіберіан
Найбільш популярною серед дослідників є теорія про написання поеми Тіберіаном у 4 столітті. Цю версію вперше висунув німецький філолог Еміль Беренс у 1877 році Emil Baehrens (1877), Unedierte lateinische Gedichte, Leipzig.. На користь цієї версії наводиться стилістична схожість поеми із віршем «Amnis ibat», автором якого був Тіберіан: його вірш був написаний трохаїчним тетраметром як і поема, а також притаманне поезії епохи Тіберіана милування природою .
Інші версії Проте версія про написання поеми Тіберіаном також подеколи оскаржується сучасними вченими. Зокрема, деякі дослідники виявили в поемі текстові запозичення з віршу Авсонія «Cento nuptialis»: Данута Шанцер датує поему після 368 року, а Скотт Маꥳлл стверджує, що поема написана після 374 року Danuta Shanzer (1990). Once again Tiberianus and the Pervigilium Veneris. Rivista di Filologia e di Istruzione Classica 118. Scott McGill (2026). Ausonius’ Cento Nvptialis and the Date of the Pervigilium Veneris. Cambridge University Press.. Це датування виключає можливість створення поеми Тіберіаном, який жив на декілька десятиліть раніше. Також існують версії, що написати поему могла невідома письменниця 4 століття або представник африканської поетичної школи того ж століття, однак ці припущення не є широко визнаними з огляду на брак доказів на їхню користь.
Переклади Перший переклад поеми з латини здійснив англійський поет і перекладач Томас Стенлі у 1647 році в збірці «Поеми та переклади» Gillespie, S. (2023) Creative translation and classical reception: the English Pervigilium Veneris. Translation and Literature, 32(3), pp. 267-299..
Повний переклад поеми на українську мову було здійснено Миколою Зеровим.
Рецепції Поєднання радісної атмосфери весняного свята з трагічною самотністю ліричного героя та повторюваний рефрен сприяли зростанню інтересу до цієї поеми серед письменників різних літературних течій.
Волтер Патер у романі «Марій Епікуреєць» 1855 року присвятив цілий розділ поемі, там він приписує її вигаданому поету Флавіану James Uden (2018) ‘Untimely Antiquity: Walter Pater and the Vigil of Venus’, in S.S. Cullhed & M. Malm (eds.) Reading Late Antiquity. Heidelberg: Universitätsverlag Winter, 17-32..
Томас Еліот у фіналі поеми «Безплідна земля» 1922 року цитує передостанній рядок поеми: "Quando fiam uti chelidon" https://www.poetryfoundation.org/poems/47311/the-waste-land .
Ентоні Берджесс у 1951 році написав віршовану комедію на 3 дії «Переддень свята Венери» на основі вільного перекладу поеми, згодом автор переписав пʼєсу на повість у 1964 році https://www.anthonyburgess.org/about-anthony-burgess/burgess-the-poet/[].
Постмодерністський роман Джона Фаулза «Маг» 1965 року завершується рефреном "Cras amet qui numquam amavit, quique amavit cras amet" https://www.fowlesbooks.com/translating-the-last-lines-of-the-magus/ [].
Наприкінці 20-на початку 21 століття текст поеми було покладено на музику.
У 1980 році Джордж Ллойд написав симфонічну кантату «The Vigil of Venus» https://www.discogs.com/release/11483822-George-Lloyd-The-Vigil-Of-Venus-Pervigilium-Veneris?srsltid=AfmBOoprD6Lqc2Z4ImJ6pGj9W5BlGq6Q7RmYnnW2fNYhmHQmth6614QR[].
Примітки
Література Araceli Noelia Policena, María Virginia Bruzzo (2015). El mirto, la rosa y el álamo : El simbolismo del escenario en Pervigilium Veneris. Universidad Nacional de La Plata. Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación.
Danuta Shanzer (1990). Once again Tiberianus and the Pervigilium Veneris. Rivista di Filologia e di Istruzione Classica 118.
Emil Baehrens (1877), Unedierte lateinische Gedichte, Leipzig.
Gillespie, S. (2023) Creative translation and classical reception: the English Pervigilium Veneris. Translation and Literature, 32(3), pp. 267-299.
James Uden (2018) ‘Untimely Antiquity: Walter Pater and the Vigil of Venus’, in S.S. Cullhed & M. Malm (eds.) Reading Late Antiquity. Heidelberg: Universitätsverlag Winter, 17-32.
Otto Müller (1855), De P. Annio Floro poeta et carmine quod Pervigilium Veneris inscriptum est. Dissertatio inauguralis. Berolini, typis Gustavi Schade.
Scott McGill (2026). Ausonius’ Cento Nvptialis and the Date of the Pervigilium Veneris. Cambridge University Press.
William M. Barton (2011). The Pervigilium Veneris. A critical Edition with Introduction, Text, Translation and Commentary. University of Calgary.