Нью-Ланарк — історичне промислове село на річці Клайд, приблизно за 2,3 кілометра від Ланарка в Ланаркширі та приблизно 40 км на південний схід від Глазго. Пам'ятка промислової революції та один із об'єктів ЮНЕСКО в Шотландії. Воно було засноване в 1785 році та відкрите в 1786 році Девідом Дейлом, який побудував у селі бавовняні фабрики та житло для їх робітників. Дейл заснував фабрики у короткочасному партнерстві з англійським винахідником і підприємцем Річардом Аркрайтом, щоб скористатися перевагами водної енергії, що забезпечується одним з водоспадів на річці Клайд. Під керівництвом партнерства, до якого входив зять Дейла, Роберт Оуен, валлійський соціаліст-утопіст і філантроп, Нью-Ланарк став успішним бізнесом і раннім прикладом планового поселення, а отже, важливою віхою в історичному розвитку містобудування.
Фабрики Нью-Ланарка працювали до 1968 року. Після періоду занепаду в 1974 році було засновано Фонд охорони природи Нью-Ланарка (NLCT; тепер відомий як Фонд Нью-Ланарка, NLT), щоб запобігти знесенню села. До 2006 року більшість будівель було відновлено, і село стало головною туристичною пам'яткою. Воно є одним із семи об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Шотландії та опорним пунктом ERIH – Європейського маршруту промислової спадщини.
Історія Бавовняні фабрики Нью-Ланарка були засновані в 1786 році Девідом Дейлом у короткочасному партнерстві з Річардом Аркрайтом. Дейл був одним із тих представників глазгівської «буржуазної шляхти» (англ. Burgher Gentry) Глазго, які всього досягли власною працею. Як і більшість представників цього стану, він мав літню резиденцію — маєток Роузбенк у Камбусланзі, неподалік від водоспадів на річці Клайд, які згодом зображували Вільям Тернер та багато інших художників. На фабриках використовувалися нещодавно розроблені бавовнопрядильні машини на водяному приводі, винайдені Річардом Аркрайтом. Дейл продав фабрики, землі та село на початку 19 століття за 60 000 фунтів стерлінгів із виплатою протягом 20 років партнерству, до складу якого входив його зять Роберт Оуен. Оуен, який став керівником фабрики в 1800 році, був промисловцем, який продовжив філантропічний підхід свого тестя до промислової роботи та згодом став впливовим соціальним реформатором. Нью-Ланарк зі своїми соціальними та добробутовими програмами втілював його утопічний соціалізм (див. також Оуенізм). Місто та фабрики мають історичне значення через їхній зв'язок з ідеями Оуена, а також через їхню роль у розвитку промислової революції у Великій Британії та їхнє місце в історії міського планування.UNESCO World Heritage Committee Nomination Documentation (2001) 'New Lanark'. File 429rev.pdf, 16 December 2001. Available at https://whc.unesco.org/en/list/429/documents/
Фабрики Нью-Ланарка залежали від енергії води. На Клайді над Нью-Ланарк було збудовано дамбу, і воду з річки забирали для живлення млинових механізмів. Спочатку вода проходила через тунель, потім через відкритий канал, який називався ковшем. Далі вона потрапляла до кількох водяних коліс у кожній будівлі млина. Лише в 1929 році останнє водяне колесо було замінено водяною турбіною. Енергія води досі використовується в Нью-Ланарку. На млині номер три було встановлено нову водяну турбіну для забезпечення електроенергією туристичних зон села.
За часів Оуена в Нью-Ланарку проживало близько 2500 людей, багато з яких походили з будинків для бідних Глазго та Единбурга.Donnachie, Ian and Hewitt, George (1993) Historic New Lanark: The Dale and Owen Industrial Community since 1785, Edinburgh University Press, Edinburgh Хоча це не найпохмуріші фабрики, Оуен вважав умови незадовільними та вирішив покращити долю робітників. Він приділяв особливу увагу потребам приблизно 500 дітей, які жили в селі (один із багатоквартирних будинків називається «Дитячі будинки») та працювали на фабриках, і відкрив першу школу для дошкільнят у Британії в 1817 році, хоча роком раніше він закінчив Інститут формування характеру.
Фабрики процвітали з комерційної точки зору, але партнери Оуена були незадоволені додатковими витратами, понесеними через його програми соціального забезпечення. Не бажаючи дозволити фабрикам повернутися до старих способів роботи, Оуен викупив акції своїх партнерів. У 1813 році Рада директорів змусила провести аукціон, сподіваючись отримати місто та фабрики за низькою ціною, але Оуен та нова рада (включаючи філантропа Вільяма Аллена та економіста Джеремі Бентама), яка прихильно ставилася до його реформаторських ідей, перемогли.
Нью-Ланарк став відомим по всій Європі, багато державних діячів, реформаторів та королівських осіб відвідували заводи. Вони були вражені, виявивши чисте, здорове промислове середовище із задоволеною, енергійною робочою силою та процвітаючим, життєздатним бізнесом водночас. Філософія Оуена суперечила сучасному мисленню, але він зміг продемонструвати, що промисловому підприємству не обов'язково погано ставитися до своїх робітників, щоб бути прибутковим. Оуен зміг показати відвідувачам чудові житла та зручності села, а також звіти, що свідчать про прибутковість заводів.
Окрім зв'язку фабрик із реформами, соціалізмом та соціальним забезпеченням, вони також є репрезентативними для промислової революції, яка відбулася у Великій Британії у XVIII та XIX століттях і яка докорінно змінила вигляд світу. Планування зайнятості на фабриках поряд із житлом для робітників та послугами, такими як школа, також робить поселення знаковим у розвитку міського планування у Великій Британії.
У 1825 році контроль над Нью-Ланарк перейшов до родини Вокерів, коли Оуен покинув Британію, щоб розпочати заселення Нью-Гармоні у США. Вокери керували селом до 1881 року, коли його було продано компаніям Birkmyre and Sommerville та Gourock Ropeworks (хоча вони безуспішно намагалися продати фабрики та місто в 1851 році). Вони та їхні компанії-наступники залишалися під контролем до закриття фабрики у 1968 році.
Місто та промислова діяльність і до того часу занепадали, але після закриття заводів міграція з села прискорилася, і будівлі почали руйнуватися. Два верхні поверхи заводу № 1 були знесені в 1945 році, але з того часу будівлю було відновлено, і зараз це готель New Lanark Mill. У 1963 році була створена Асоціація Нью-Ланарк (NLA) як житлова асоціація, яка розпочала реставрацію будівель Caithness Row та Nursery Buildings. У 1970 році заводи, інші промислові будівлі та будинки, якими користувалися Дейл та Оуен, були продані компанії Metal Extractions Limited, що займається металобрухтом. У 1974 році була заснована NLCT (тепер NLT), щоб запобігти знесенню села. У 1983 році було застосовано постанову про примусовий викуп для повернення фабрик та інших будівель у Metal Extractions після того, як у 1979 році було подано повідомлення про ремонт. Це було пов'язано зі станом ремонту будівель, незважаючи на те, що вони були внесені до списку історичних будівель, що вимагало їх юридичного збереження у 1971 році.Historic Scotland (n.d.) Listing of historical buildings. Available at http://www.historic-scotland.gov.uk Зараз вони контролюються NLT, або безпосередньо через Траст, або через компанії, що повністю належать йому (New Lanark Trading Ltd, New Lanark Hotel Ltd та New Lanark Homes). До 2005 року більшість будівель було відновлено, і село стало головною туристичною пам'яткою.
Умови життя У середині XIX століття вся родина мешкала в одній кімнаті. Деяке уявлення про такі умови життя можна отримати, відвідавши відновлений будинок фабричних робітників у Нью-Ланарку, що є об'єктом Світової спадщини, або Центр Девіда Лівінгстона в Блантайрі.
Девід Дейл, засновник New Lanark, також брав участь у роботі фабрик у Блантайрі. У Блантайрі зберігся лише один ряд багатоквартирних будинків, і ця будівля нині є музеєм. Він здебільшого присвячений Девіду Лівінгстону, який народився там у 1813 році. Обидва приклади становлять відтворення умов проживання в одній кімнаті того часу в Нью-Ланарку, включаючи розкладні ліжка для дітей, такі, якими користувався Лівінгстон. Центр Девіда Лівінгстона розташований за 18 миль дорогою від Нью-Ланарка, між Глазго та Гамільтоном.
Умови життя в селі поступово покращувалися, і на початку XX століття сім'ї мали кілька кімнат. Лише у 1933 році в будинках з'явилися холодні крани замість раковин, а спільні зовнішні туалети замінили внутрішніми приміщеннями.
З 1938 року власники села забезпечували безкоштовною електрикою всі будинки в Нью-Ланарку, але енергії вистачало лише на одну тьмяну лампочку в кожній кімнаті. Електроенергію вимикали о 22:00 у неділю-п'ятницю та о 23:00 у суботу. У 1955 році Нью-Ланарк було під'єднано до Національної мережі.http://www.newlanark.org/edu-teachersnotes.pdf New Lanark Key Themes about New Lanark for Teachers
Нью-Ланарк сьогодні За оцінками, щороку село відвідують понад 400 000 людей. Важливість Нью-Ланарку була визнана ЮНЕСКО як одного з шести об'єктів Світової спадщини Шотландії, іншими є Старе та Нове міста Единбурга, Серце неолітних Оркнейських островів, Сент-Кілда, вал Антоніна та Форт-Брідж. Млини та місто були внесені до списку Світової спадщини у 2001 році після невдалої заявки на включення до списку Світової спадщини в 1986 році.
У Нью-Ланарку проживає близько 130 осіб. Із житлових будинків лише Мантілья-Роу не було відновлено. Деякі реставраційні роботи виконали NLA та NLCT. Браксфілд-Роу та більша частина Лонг-Роу та Дабл-Роу були відновлені приватними особами, які купили будинки як покинуті будівлі та відновили їх як приватні будинки. Сім будинків у Дабл-Роу були зовні відновлені NLCT і продаються у приватну власність. Окрім 26 об'єктів нерухомості, що займаються власниками, у селі є 45 орендованих об'єктів нерухомості, які здавала в оренду NLA, яка була зареєстрованою житловою асоціацією. NLA також володіла іншими будівлями в селі. У 2009 році NLA була ліквідована як фінансово та адміністративно нежиттєздатна, а відповідальність за орендовану нерухомість села перейшла до NLCT.
У 2009 році банк Клайдсдейл випустив нову серію шотландських банкнот, на реверсі 20-фунтової банкноти якої зображено Нью-Ланарк.
Значна увага приділяється збереженню історичної автентичності села. У селі заборонені телевізійні антени чи супутникові антени, а послуги, такі як телефон, телебачення та електрика, надаються через закопані кабелі. Для забезпечення послідовного вигляду вся зовнішня дерев'яна обробка пофарбована в білий колір, а двері та вікна мають послідовний дизайн. Раніше власникам домогосподарств забороняли мати собак, але це правило більше не застосовується.
Деякі елементи, запроваджені NLT, такі як комерційні вивіски та скляний міст, що з'єднує машинне відділення та млин номер три, були розкритиковані. Збереження червоної телефонної будки у стилі 1924 року на сільській площі також вважалося недоречним.
Млини, готель і більшість нежитлових будівель у селі належать і управляються NLT через повністю власні компанії.
Історичні карти Карта Ordnance Survey 1911 року доступна в Національній бібліотеці Шотландії.
Будівлі
Браксфілд-Роу, збудований приблизно у 1790 році – багатоквартирний будинок, переобладнаний на десять будинків, що займалися власниками, дев'ять із яких чотириповерхові, а один п'ятиповерховий. Лонг-Роу, збудований приблизно у 1790 році – багатоквартирний будинок, переобладнаний на 14 триповерхових будинків. Десять займають власники, а чотири здаються в оренду. Подвійний ряд, збудований приблизно в 1795 році – багатоквартирний будинок із семи чотириповерхових будинків та одного п'ятиповерхового, які були заселені з 1790-х до 1970-х років. Спочатку в них були квартири, розташовані одна за одною. Бік, що виходить на річку, також був відомим як Водяний ряд. Сім будинків були зовні відремонтовані та продані як однокімнатні будинки. Будинок номер сім відомий як «Музейні сходи» та визнаний пам'яткою архітектури завдяки чудовому збереженню оригінальних артефактів та матеріалів, таких як каміни, раковини, вмонтовані ліжка, залишки шпалер та лінолеуму.