«Вічний альманах небесних рухів» () або просто «Вічний альманах» () — велика астрономічна праця XV століття, яку вважають однією з найважливіших на той час, особливо через її значення для океанської навігації. Праця є детальним астрономічним трактатом, що передбачає положення планет. Її вважають magnum opus сефардського астронома та рабина Авраама Закуто родом із Саламанки на заході Іспанії. Вона була опублікована близько 1478 року івритом під назвою «Великий твір» (, трансліт. хаджибур хаґадол) та перевиданий латиною 1502 року в Лейрії в Португалії. Час поширення твору припав на добу великих географічних відкриттів, і він служив довідником для тогочасних мореплавців, включно з Христофором Колумбом та Васко да Гамою. Хоча це астрономічна праця, як і інші твори такого типу, вона тісно пов'язана з картографією. Оригінальні примірники «Вічного альманаху» зберігаються в деяких національних бібліотеках та університетах.

Контекст

Авраам Закуто був уславленим астрономом, істориком, винахідником і талмудистом. Він народився у Саламанці 1452 року й замолоду відзначився у вивченні Тори, Талмуду та єврейської містики, яка була тісно пов'язана з астрологією та астрономією. Закуто дедалі більше захоплювався вивченням зір і планет. Він навчався в Саламанківському університеті, а потім там викладав і писав свої праці. Пізніше він також викладав астрономію в Сарагосі та Картахені.

Присвятивши себе астрономічним дослідженням — знанням, необхідним для мореплавства, — 1470 року він почав писати івритом свою велику астрономічну працю «Вічний альманах» і завершив її 1478 року. Цю книгу разом з іншими його працями пізніше переклали з івриту латиною та кастильською мовою, і ці переклади справили значний вплив на мореплавство початку XVI століття.

1492 року, після вигнання євреїв з Іспанії, Закуто оселився в Португалії, де король Жуан II призначив його королівським астрономом і придворним історіографом. 1496 року король звернувся до нього по пораду щодо експедиції Васко да Гами до Індії навколо мису Доброї Надії. Закуто підготував навігаційні й астрономічні розрахунки та навчив екіпаж користуватися його нещодавно вдосконаленою морською астролябією, здатною визначати географічну широту у відкритому морі.

Однак ця праця Закуто для португальського морарха завершилася вже наступного року, коли на престол зійшов Мануел I, а особливо після його шлюбу з Марією Арагонською, після чого євреї були вигнані з Португалії так само, як з Кастилії кількома роками раніше. Закуто мусив тікати до Тунісу, де 1504 року він написав «Історію єврейського народу від створення світу до 1500 року» (Sefer yuḥasin), — твір, доповнений кількома астрономічними й астрологічними трактатами, зокрема таблицями, запозиченими з «Вічного альманаху». Цю книгу згодом надрукували в Кракові (1581), Амстердамі (1717) та Кенігсбергу (1857).

Тоді як «Вічний альманах» мав велике значення для дослідження Атлантичного й Індійського океанів та експедицій іспанців і португальців до Америки й Індії, сучасник Закуто,  — німецький священник, математик і астроном з Тюбінгенського університету — працював над аналогічною працею, відомою під назвою «Новий альманах» (), яка вперше вийшла друком 1499 року, а згодом, 1514 року, з'явилося зібрання астрономічних таблиць у новому оформленні. Як і «Вічний альманах», ця праця здобула велику популярність у добу морських подорожей, особливо в прибережних країнах Північного та Балтійського морів. Як і Закуто, Штеффлер створював і астрономічні прилади. Серед його праць є книга «Пояснення будови й використання астролябії» ().

Зміст і значення Оригінальна праця «Хаджибур хаґадол» складалася з 65 ефемерид, або астрономічних таблиць (tabulae astronomicae). Вона використовула 1473 рік як дату відрахунку, а за базисний меридіан брала меридіан Саламанки й наводила положення Сонця, Місяця і п'яти планет. Розрахунки спиралися на Альфонсові таблиці, а також практичні висновки з праць інших астрономів, зокрема Майоркської школи XIV століття. Закуто розмістив дані у форматі альманаху з інтерпольованими між записами положеннями кожної планети, що зробило працю унікальним інструментом завдяки її точності та зручності використання. Інформацію, виведену з таблиць, він також пояснив в інших розділах книги, зокрема в частині, присвяченій сонячним і місячним затемненням.

Альманах Закуто майже відразу сприяв революції в океанській навігації. Раніше, щоб правильно визначити місцеположення у відкритому морі, мореплавці мусили виправляти магнітну девіацію (відхилення напрямку на магнітний полюс, показаного компасом, від істинного напрямку на географічний полюс) за допомогою квадранта та Полярної зорі. Однак ці методи втрачали ефективність у міру наближення до екватора, де Полярна зоря зникала за горизонтом. Альманах Закуто вперше запропонував точну таблицю схилень Сонця, що дозволило мореплавцям використовувати замість зорі Сонце. Оскільки квадрантом неможливо було безпосередньо спостерігати Сонце, португальські мореплавці почали користуватися на кораблях астролябією. Таблиці Закуто разом із новою металевою моделлю астролябії, розробленою ним самим, дали змогу проводити точні вимірювання будь-де. Уже 1497 року Васко да Гама взяв у свою першу подорож до Індії нову астролябію, яка відтоді разом з «Альманахом» стала звичним обладнанням португальських суден.

Васко да Гама та його екіпаж 1496 року (перед відплиттям) пройшли повну підготовку у Закуто, зокрема щодо використання інструментів, які він сконструював. Він удосконалив наявні ефемериди, багато з яких походили ще з часів Альфонсо X Кастильського. Цими вдосконаленими таблицями вже користувався Христофор Колумб, який, імовірно, мав приватні зустрічі із Закуто, під час своїх подорожей. У тогочасних переказах згадують, що під час однієї з експедицій, коли місцеві жителі напали на його людей, Колумб помітив у своїх таблицях передбачення затемнення на той самий день і використав це, погрожуючи позбавити їх світла Сонця й Місяця, коли забажає. Так він урятував життя своєї команди.

Видання

Публікація праці латинською мовою 1481 року, коли Закуто перебував у Саламанці, , професор астрології, а згодом логіки в Саламанківському університеті, а також друг і співробітник Закуто, зробив перший переклад праці іспанською мовою, хоча його й не поширювали як окреме видання.

Пізніше учень Закуто, португальський астроном і лікар , радник короля Жуана II, підготував знамените латинське видання оригінального трактату. Значна частина роботи Візіньйо спиралася на цей ранній переклад Хуана де Салая. Візіно уклав дві скорочені практичні версії, які вперше вийшли друком у двох різних виданнях 1496 року, обидва в Лейрії: одне — латинською мовою, друге — іспанською, але з латинськими заголовками астрономічних таблиць. Нове видання мало назву «Таблиці таблиць небесних рухів, або вічний альманах» (), хоча на титульній сторінці було подано скорочену назву. Іспанська версія була менш поширеною, ніж латинська. У морській термінології того часу книгу називали «таблицями Закуто».

Надрукували переклад у «типографських майстернях» Авраама де Орташа (), включивши до нього астрономічні таблиці за 1497—1500 роки (відсутні в єврейській версії). Саме цим виданням користувалися мореплавці Васко да Гама під час плавання до Індії та Педру Алваріш Кабрал під час . Ще новіше видання вийшло 1499 року.

Єврейські інкунабули «Вічний альманах» — одна з перших книг, надрукованих у Португалії за гутенбергівським методом друку. Його появі сприяло те, що євреї Португалії були піонерами запровадження друку з рухомими літерами в цій країні в роки перед їхнім вигнанням. Тому більшість друкарень, що використовували цей спосіб, належала євреям, чим і пояснюється перевага так званих «єврейських інкунабул» у Португалії наприкінці XV століття. Серед них була й друкарня Авраама де Орташа в Лейрії, що дозволило видати альманах швидше й ефективніше.

Венеційська версія 1502 року 1502 року в Венеції вийшло вдосконалене видання альманаху, підготовлене , інтелектуалом із Севільї, доктором мистецтв і медицини. Перебуваючи в Римі, він працював лікарем кардинала Чезаре Борджіа та його батька Родріго Борджа, який згодом став папою Олександром VI. Альфонсо Кордовський захоплювався астрономією і того ж року видав «Вічний альманах» на основі останньої португальської редакції 1499 року, доповнивши її примітками, уточненнями на наступні роки та власними додатками, серед яких був список 53 зір і їхніх назв (відсутній у виданні 1499 року), а також екваторіальні координати. У передмові до цієї праці наведено тривалість тропічного року (365 днів, 5 годин і 49 хвилин), що відповідає значенню, яке кількома роками пізніше Коперник приписував певному «севільцю» («Hispalensis»), найімовірніше, маючи на увазі саме Альфонсо Кордовського.

В арабських текстах «Вічний альманах» перекладали арабською мовою щонайменше двічі: перший переклад виконав Муса Джалінус у 1505—1506 роках, ймовірно, у Стамбулі, а другий здійснив аль-Хаджарі близько 1624 року в Марокко. Перший є скороченою версією, і від нього зберігся лише один рукопис в Ескоріальській королівській бібліотеці в Іспанії. Це видання містить другу серію канонів і таблиць, яка виявилася майже дослівним перекладом окремих розділів «Вічного альманаху».

Натомість текстова частина перекладу Джалінуса безпосередньо спиралася на оригінальну єврейську версію 1478 року, і, схоже, не використовувала латинську версію «Вічного альманаху». Водночас астрономічні таблиці, переписані тією самою рукою, що й текстова частина, збігаються з таблицями латинського видання альманаху. Переклад аль-Хаджарі зберігся у п'яти рукописах із різних частин арабського світу, що свідчить про значне поширення його праці — від Марокко до Ємену. Існували також пізніші твори: один укладений на основі версії Джалінуса, а інший — на основі п'яти рукописів, у яких зберігся переклад аль-Хаджарі.

Примітки