Династія Суй () — нетривала династія імператорського Китаю, яка проіснувала з 581 по 618 рік. Суй об'єднала Південні та Північні династії, закінчивши довготривалий період розколу після падіння династії Західна Цзінь, а також заклала основи для династії Тан.

Династію заснував Ян Цзянь (відомий за часів правління як Вень-ді) — член етнічно змішаної північно-західної китайської військової аристократії, яка сформувалася під час попереднього періоду роздробленості. Вень-ді та його наступник Ян-ді провели численні централізовані реформи, зокрема було запроваджено систему «рівних полів», спрямовану на зменшення економічної нерівності та підвищення продуктивності сільського господарства; установлено систему «п'яти департаментів і шістьох міністерств» (), яка стала попередницею системи «трьох департаментів і шістьох міністерств»; а також стандартизовано та ре-уніфіковано карбування монет. Обидва імператори також сприяли поширенню буддизму по всій імперії. До середини правління династії щойно об’єднана імперія вступила у золоту добу свого існування з великим надлишком виробництва продукції сільського господарства, який підтримував швидке зростання кількості населення.

Після серії дорогих і катастрофічних за своїми результатами військових кампаній проти Когурьо, однієї з трьох держав Кореї, які закінчилися поразкою в 614 році, династія розпалася внаслідок серії народних повстань, кульмінацією яких стало вбивство Ян-ді його міністром Юйвенем Хуацзі в 618 році. Династія, яка проіснувала лише тридцять сім років, була підірвана амбітними війнами та будівельними проєктами, які потребували надто багато ресурсів. Зокрема, за часів Ян-ді високі податки та трудові повинності, зрештою, спричинили масові повстання та, як наслідок, коротку громадянську війну.

Династію Суй часто порівнюють із династією Цінь, адже обидві успішно об'єднували Китай після періодів роздробленості. За її часів були розпочаті широкомасштабні реформи та будівельні проєкти для консолідації нової об’єднаної держави, що мало тривалий вплив на Китай ще довгий час після зникнення династії.

Історія

Вен-ді та заснування династії Суй Докладніше: Ян Цзянь

Ян-ді та повторне завоювання В'єтнаму Докладніше: Ян Гуан

Війни династії Суй із державою Когурьо Докладніше: Війни династії Суй із державою Когурьо

Династія Суй ініціювала серію масштабних військових експедицій у Когурьо, одну з трьох держав Кореї. Ян-ді залучив до походу багато солдатів. Ця армія була настільки величезною (про що йдеться в історичних текстах), що знадобилося 40 днів, щоб усі підрозділи залишили свій пункт збору біля Шаньхайгуаня перед вторгненням у Когурьо. Усього армія налічувала понад 3000 військових кораблів, до 1.15 мільйона піхоти, 50 000 кавалерії, 5000 артилерії. Військо розтягнулося на 1000 китайських миль (близько 500 км).

Кожна з чотирьох військових експедицій закінчилася невдачею, що стало причиною значного дефіциту фінансів і людських ресурсів, від якого держава ніколи не оговталася.

Падіння династії Суй

Одним із головних будівельних проєктів, втілених в життя династією Суй, було зведення додаткових укріплень вздовж Великого китайського муру; але це, разом з іншими великими проєктами, негативно вплинуло на економіку та виснажило робочу силу. Протягом останніх кількох років правління династії Суй до повстання, яке піднялося проти неї, долучилося багатьох працездатних чоловіків з сільськогосподарських регіонів, що, у свою чергу, завдало ще більше шкоди економіці держави.

Остаточне падіння династії Суй також було спричинене численними втратами через невдалі військові експедиції проти держави Когурьо. Саме після цих поразок країна залишилася в скрутному економічному та соціальному становищі, а повстанці незабаром взяли контроль над управлінням державою в свої руки. Ян-ді був убитий у 618 році. Він був змушений вирушити у напрямку південних земель після того, як столиця опинилася під загрозою штурму, і був убитий своїми радниками із клану Юйвень.

Тим часом на півночі аристократ Лі Юань підняв повстання, яке дозволило йому зійти на престол під іменем Ґаоцзу. Так почалася історія династії Тан, однієї з найвідоміших династій Китаю.

Населення За часів династії Суй сформувалася злиття культур ханьців та хуці. У той час ханьці інтегрувалася з різними етнічними групами в басейнах річок Хуанхе та Янцзи. У 585 році імператор Вень наказав місцевим чиновникам перевіряти реєстрацію домогосподарств, вимагаючи окремої реєстрації всіх родичів нижче рівня двоюрідних братів і сестер по батьківській лінії та проведення щорічних обстежень. В результаті населення півночі зросло понад 1,64 млн осіб. У 609 році імператор Ян провів ще одну масштабну перевірку, за якою населення на півдні зросло на 640 тис.осіб. Близько 613 року населеннястановило 44,5 млн осіб. Через 26-27 років кількість населення зросло на понад 17 млн.

Столиці Столицею династії Суй з 581 по 605 рік був Чан'ань, перейменований першим імператором на Дасін (сучасний Сіань, Шеньсі), а пізніше Лоян (605–618).

Устрій Імператор мав повну, абсолютну владу, наділений «Мандатом Неба» й маючи титул «Син Неба». Було запроваджено систему «п'яти департаментів і шістьох міністерств», що стала основною адміністративною структурою в імперії. «П'ять департаментів» були адміністративними структурами вищого рівня. Це були Департамент внутрішньої історії (Мішушен), Департамент канцелярії (Меньсяшен), Департамент державних справ (Шаншушен), Департамент секретаріату та Департамент палацової черговості. Департамент секретаріату (Нейшишен) на чолі із цзайсяном відповідав за книги та календарі; Департамент палацової черговості був агентством євнухів у палаці. Ці два департаменти були менш залучені до державних справ; фактичними центральними органами були Департамент внутрішньої історії на чолі із нейшиліном (головним секретарем), Департамент канцелярії (консультував імператора та переглядала укази та накази Департамента секретаріату, відповідала за міські ворота, імператорські печатки, гардероб та палацове управління) на чолі із наяном (великим радником) та Департамент державних справ на чолі із великим канцлером (шаншу). Останньому підпорядковувалися «шість міністерств» (також перекладається як «шість рад»). Це були Міністерства кадрів, обрядів (церемоній), війни, юстиції, робіт та доходів. Департамент палацової бібліотеки відповідала за зберігання та архівування колекції документів монарха. Накази шести міністерств потім передавались для виконання Дев'яти дворцам та директоратам, якими були Імператорська Академія (国子监) та Директорат робіт.

Центральним наглядовим органом був Цензорат, який очолював Великий Цензор і відповідав за закони та постанови держави для підтримки порядку при суйському дворі.

Дев'ять дворів підпорядковувалися системі «п'яти департаментів і шістьох міністерств». Вони мали переважно церемоніальний характер й водночас низка з них чималу владу. Це двори: імператорських жертвоприношень (тайчансі); імператорських розваг (гуанлусі); імператорського роду (цзунчженсі); імператорської стайні (тайпусі); імператорської скарбниці (тайфусі); імператорських регалій (вейвейсі); державних церемоній (хунлусі); національних житниць (сінонсі); юстиції і перегляду (далісі).

Династія Суй мала почесні посади Трьох Майстрів та Трьох гунів, чиї ранги були високими, але вони не мали жодної реальної влади. Було перейнято від північної Вей варіант дев'ятирангової системи, де з четвертого по дев'ятий додавали додаткові вищі та нижчі ранги до стандартних та середніх рангів, в результаті чого дев'ятирангова система загалом мала 30 рангів (6 у трьох найвищих рангах; 24 з рангів з 4 по 9)Wilkinson, Endymion (2012), Chinese History: A New Manual, Harvard University Asia Center for the Harvard-Yenching Institute, pp. 265–266. Централізація за часів Суй зменшила владу місцевих еліт, і кандидатів почали відбирати за системою імперських іспитів, а не за рекомендаціямиWilkinson, Endymion (2012), Chinese History: A New Manual, Harvard University Asia Center for the Harvard-Yenching Institute, p. 265.

Усі місцеві чиновники дев'ятого рангу та вище призначалися та звільнялися Міністерством кадрів, і їхня робота на імператорських іспитах щорічно оцінювалася. Помічники чиновників у префектурах та повітах мали замінюватися кожні три роки, їм не дозволялося обіймати посади протягом кількох термінів поспіль, і їм не дозволялося бути місцевими жителями; вони повинні були бути з інших місць. Це запобігало монополізуванню уряду місцевими могутніми землевласниками, зменшило кризу змови між чиновниками та торговцями та посилило контроль центрального уряду.

Іспити У 587 році імператор зобов'язав кожну провінцію висувати три «розвинені таланти» (сюцай) на рік для призначення. У 599 році всі столичні чиновники п'ятого рангу та вище повинні були подавати кандидатури для призначення в кількох категоріях.

Були запроваджені категорії іспитів для «класиків» (мінцзін ке) та «розвинених талантів» (сюцай ке). Класицистів перевіряли за конфуціанським каноном, що на той час вважалося легким завданням, тому тим, хто їх склав, надавали посади на нижчих щаблях чиновництва. Розвинені таланти перевірялися з питань державного управління, а також конфуціанського канону. У 607 році нашої ери імператор Ян встановив нову категорію іспитів для «представленого вченого» (цзіньші ке 进士科). Ці три категорії іспитів стали початком імператорської системи іспитів, яка проіснувала до 1905 року. Отже, багато хто також вважає 607 рік справжнім початком імператорської системи іспитів.

Були запроваджені категорії іспитів для «класиків» (мінцзін ке) та «розвинених талантів» (сюцай ке). Класицистів перевіряли за конфуціанським каноном, що на той час вважалося легким завданням, тому тим, хто їх склав, надавали посади на нижчих щаблях чиновництва. Розвинені таланти перевірялися з питань державного управління, а також конфуціанського канону. У 607 році нашої ери імператор Ян встановив нову категорію іспитів для «представленого вченого» (цзіньші ке 进士科). Ці три категорії іспитів стали початком імператорської системи іспитів, яка проіснувала до 1905 року. Отже, багато хто також вважає 607 рік справжнім початком імператорської системи іспитівHucker, Charles (1987), A Dictionary of Official Titles in Imperial China, p. 27.

Адміністративний поділ У 586 році імператор Вень скасував цзюнь та залишив чжоу (префектури, які також розглядають як провінції) безпосереднє управління повітами. Загалом було 103 чжоу. У перші роки династії Суй районні головнокомандувачі (цзунгуань) правили як напівавтономні воєначальники, але їх поступово замінили галузеві департаменти державних справ (сін тайшен). У 605 році імператор Ян відновив цзюнь на чолі із тайшоу. Разом з тим було скасовано повіти, які було об'єднано йперетворено на префектури, внаслідок чого кількість останніх зросла до 190. Було створено особливі префектури Цзічжоу, Яньчжоу, Цінчжоу, Сюйчжоу, Юйчжоу, Янчжоу, Цзінчжоу, Лянчжоу та Юнчжоу.

Основна організаційна структура нижче рівня повітів була такою: чотири домогосподарства утворюють район, п'ять домогосподарств утворюють бао, сто домогосподарств утворюють лі, і п'ять лі утворюють селище. У селищах були старійшини, а лі мали голів лі. Голова лі відповідав за перевірку реєстрації домогосподарств, розподіл землі та нагляд за сільськогосподарським виробництвом. У містах з кількістю домогосподарств понад 500 створюються районні уповноважені особи та посадові особи районних уповноважених осіб; села створюються за межами міста, і призначається посадова особа села, а також одна додаткова особа призначається на кожні 100 домогосподарств.

Зовнішні відносини