Гертруда Меранська ( 1185 — 28 вересня 1213) — королева Угорщини як перша дружина Андраша II з 1205 року до її вбивства. Вона була регенткою під час відсутності чоловіка.

Життя

Гертруда була дочкою баварського графа Бертольда IV Андекса, маркграфа Крайни й Істрії, та його дружини Агнеси із саксонського дому Веттінів. Старшою сестрою Гертруди була Агнеса Меранська, відома красуня, яка вступила в шлюб із королем Франції Філіпом II. Її молодшою сестрою була Свята Ядвіга Сілезька, дружина п'ястівського князя Генріха I Бородатого, згодом Верховного князя Польщі. Їхніми братами були Оттон, який успадкував титул герцога Меранії та став наступником батька в його баварських володіннях, Генріх, який перебрав правління в Крайні та Істрії, та Бертольд, який став близьким радником Гертруди та був призначений архієпископом Калочі.

Шлюб Батьки Гертруди влаштували політичні шлюби для своїх дочок, створюючи союзи для її батька, герцога Бертольда. До 1204 року Гертруда взяла шлюб із принцом з роду Арпадів Андрашем II, молодшим сином покійного короля Угорщини Бели III. Таким чином, Андраш визначив свою позицію в конфлікті за німецький престол, приєднавшись до свого тестя в його підтримці герцога Швабії Філіппа, тоді як його старший брат, король Угорщини Імріх І, підтримував короля Німеччини Оттона IV.

У подружжя було п'ятеро дітей:

Анна Марія Угорська (бл. 1204—1237), дружина болгарського царя Івана Асена II. Король Угорщини Бела IV (1206 — 3 травня 1270). Свята Єлизавета Угорська (1207 — 10 листопада 1231), дружина ландграфа Людовіка IV Тюринзького. Король Коломан Галицький (1208 — червень 1241). Галицький князь Андрій II (бл. 1210—1234).

Королева Амбітна Гертруда мала значний політичний вплив на свого чоловіка. Ймовірно, саме вона переконала Андраша знову влаштувати змову проти брата, але коли король Імріх, який зрозумів, що війська Андраша переважають його чисельністю, пішов без зброї, одягнувши лише корону та скіпетр, до табору Андраша поблизу Варашда, імпульсивно Андраш добровільно здався. Король наказав заарештувати свого брата, але Андрашу невдовзі вдалося втекти. У цей час Гертруду відправили назад до батька. Її справи покращилися, коли принц Андраш взяв на себе управління Угорським королівством після смерті короля Імріха в 1204 році, офіційно ставши регентом свого неповнолітнього племінника Владислава III, який, проте, помер у вигнанні через рік.

Регентка Поки король був у битві, Гертруда роздавала угорські землі як «дари» своїм фаворитам. За словами середньовічних літописців, третину країни було роздано, але магнати повернули їх після смерті королеви. Таким чином, Угорщина не процвітала. Під час частої відсутності чоловіка королева була регенткою і, як стверджує Дітріх Апольдський, вела справи королівства «як чоловік». У 1206 році її молодшого брата Бертольда було призначено архієпископом Калочі. У 1212 році його також призначили воєводою Трансильванії.

Смерть

Поки король Андраш перебував у поході в Галичині, угорський магнат Петер, син Тьоре, замислив убивство королеви, і у 1213 році, під час полювання з Бертольдом та їхнім гостем, австрійським герцогом Леопольдом VI, у горах Піліш Гертруду було вбито: її тіло розтерзали, тоді як її братові та герцогу Леопольду заледве вдалося врятуватися. За останніми дослідженнями, вбивцею міг бути небезпечний злочинець-одинак з особистими мотивами, що породжує питання — наприклад, чому королівська варта впустила озброєного мечем чоловіка до спочивальні королеви. При цьому, всупереч поширеній раніше думці, нині відомо, що дізнавшись про трагедію, король вчинив жорстоку розправу і наказав посадити злочинця на палю, а його син, король Бела IV, десятиліття потому використав убивство матері для політичних зведень рахунків, звинувативши у причетності до злочину осіб, які насправді не були його спільниками.

Гробниця Гертруди була виконана в готичному стилі. Її гробницю розкопали між 1967 і 1980 роками.

Після смерті Гертруди Андраш одружився з Йоландою де Куртене.

У культурі Гертруда є головною антагоністкою як у п'єсі Йожефа Катони «Бан Банк» (1819), так і в однойменній опері Ференца Еркеля (1861), що є художнім переказом реального вбивства: за сюжетом угорські шляхтичі готують змову проти королеви (яку в цих творах називають Гертрудіс), адже вона, бувши регенткою, визискувала народ і тримала його в страху та злиднях, поки сама влаштовувала бенкети в королівському палаці та роздавала титули й маєтки своїм меранським друзям і родичам. Шляхтичі чекають лише на згоду найвпливовішого серед них — бан Банк, який спочатку вагається, проте, дізнавшись, що брат Гертруди Отто за мовчазної згоди королеви одурманив і зґвалтував його дружину Мелінду, він уночі вривається до спочивальні Гертруди, де їхнє гостре протистояння завершується вбивством королеви.

Ця історія значною мірою вигадана й, імовірно, вельми далека від істини, оскільки надійних джерел щодо деталей убивства не існує: немає жодних доказів того, що Гертруда була недбалою регенткою чи визискачкою, і хоча Банк бан був реальною історичною постаттю, немає підтверджень, що саме він убив королеву, як і згадок про наявність у нього дружини. Серед братів Гертруди в Угорщині з нею мешкав і її консультував її меранський герцог Отто, а архієпископ Калочі Берхтольд. Хоча деякі джерела, написані значно пізніше за події, звинувачують саме його у спокушанні чи зґвалтуванні Мелінди, подібні закиди на адресу священнослужителя були неприпустимими у 1820 році, коли п'єса вперше побачила світ.

П'єса та опера швидко стали улюбленими в Угорщині, яка перебувала під владою австрійської династії Габсбургів, і національні настрої рішуче не заохочувалися, тоді як будь-яка пряма критика проти государя чи королівської родини була неможливою через суворі правила цензури.

Родовід

Посилання

Джерела