Свобода надання послуг, яку іноді називають вільним рухом послуг, разом зі свободою підприємницької діяльності складають основу функціонування Європейського Союзу. З вільним рухом працівників, громадян, товарів і капіталу, вони є основними правами, що дають компаніям і громадянам право надавати послуги без обмежень у будь-якій державі-члені ЄС незалежно від громадянства та юрисдикції.

Після Другої світової війни створення європейського проєкту призвело до відкриття кордонів, особливо для громадян, оскільки до 1914 року цей контроль майже не здійснювався. Римські договори заклали основи чотирьох свобод Європейського Союзу. Спочатку ці свободи стосувалися працівників, вільного надання послуг та вільного руху товарів; пізніше було додано вільний рух капіталу.

Право на надання послуг виявилося дедалі важливішим, оскільки європейська економіка переходить у бік економіки, що більше орієнтована на послуги. Сьогодні, за оцінками, сектор послуг становить близько двох третин європейської економіки та відповідає за 90% загального обсягу створення робочих місць у ЄС. Крім того, перехід до цифрової економіки означає, що багато речей, які раніше були товарами, тепер стають послугами. Європейська комісія добре це усвідомлює і в 2015 році запропонувала створити так званий «Єдиний цифровий ринок» з метою усунення бар'єрів для розкриття цифрових можливостей.

Правовий ґрунт

Свобода надання послуг передбачає усунення дискримінації за ознакою громадянства та вжиття заходів для полегшення її реалізації, зокрема гармонізацію національних правил доступу або взаємне визнання. Згідно зі статтею 54 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), реалізація обох свобод поширюється на самозайнятих осіб, фахівців та юридичних осіб, які законно здійснюють діяльність в одній з держав-членів. Вона полягає у праві:

здійснювати економічну діяльність на стабільній та безперервній основі в іншій державі-члені ЄС (свобода підприємницької діяльності на підставі статті 49 ДФЄС); пропонувати та надавати послуги в інших державах-членах на тимчасовій основі, залишаючись у своїй країні походження (свобода надання послуг: стаття 56 ДФЄС).

Однак, згідно з усталеною судовою практикою, послуги повинні мати економічну основу, тобто винагороду за те, що пропонується одержувачем. Ця концепція введена у справі Грогана (C-159/90), де суд виносить рішення щодо «економічного характеру» надання послуг. Справа стосується компанії, яка надає безкоштовну інформацію жінкам в Ірландії, які бажають зробити аборт у Великій Британії. Суд вирішує, що компанія не має права посилатися на свою свободу надання послуг, як у цьому випадку, оскільки справа стосувалася б «свободи надання інформації». Це нерозривно пов’язано з відсутністю оплати, а отже, економічного зв’язку.

Послуги, що надаються урядами або державними органами, називаються «послугами загального інтересу». На практиці це означає послуги, які вважаються «необхідними» і тому підпадають під дію конкретних зобов’язань щодо надання публічних послуг. Цей вид послуг можна розділити на три категорії:

Послуги загального економічного інтересу: основні послуги, що надаються за плату. Ці послуги підпадають під сферу застосування законодавства ЄС і тому повинні враховувати правила внутрішнього ринку та конкуренції (наприклад, поштові послуги). За необхідності можуть бути відступи від цих правил для захисту доступу громадян до основних послуг. Неекономічні послуги: послуги, за які одержувачі не платять безпосередньо постачальнику послуг. Вони не підпадають під дію європейського законодавства (наприклад, поліція, судові органи, армія). Соціальні послуги загального інтересу: послуги, що задовольняють потреби вразливих громадян, що мають як економічний, так і неекономічний характер (наприклад, програми соціального забезпечення, служби зайнятості та соціальне житло).

У договорах, зокрема в Договорі про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), свобода надання послуг ґрунтується на статтях 49–66. Основні статті, що стосуються як права юридичних та фізичних осіб засновуватися в іншій країні ЄС та надавати там послуги (свобода заснування), так і права надавати транскордонні послуги без необхідності створення офісу (свобода надання послуг), можна знайти за адресою:

Право на заснування Право на надання послуг

Судова практика

Послуги «Свобода надання послуг» згідно зі статтею 56 ДФЄС застосовується до осіб, які надають послуги «за винагороду», особливо комерційну чи професійну діяльність.TFEU arts 56 and 57 Наприклад, у справі Ван Бінсберґен проти Правління Асоціації підприємств металургійної промисловості нідерландський адвокат переїхав до Бельгії під час консультування клієнта у справі соціального забезпечення, і йому сказали, що він не може продовжувати цю діяльність, оскільки, згідно з нідерландським законодавством, лише особи, які проживають у Нідерландах, можуть надавати юридичні консультації.(1974) Case 33/74 Суд ЄС постановив, що свобода надання послуг застосовується, вона має пряму дію, і це правило, ймовірно, є невиправданим: наявність адреси в державі-члені буде достатньою для досягнення законної мети належного здійснення правосуддя.cf Debauve (1980) Case 52/79, art 56 does not apply to 'wholly internal situations' where an activity are all in one member state. Суд постановив, що середня освіта не підпадає під дію статті 56, оскільки зазвичай її фінансує держава,Belgium v Humbel (1988) Case 263/86, but contrast Schwarz and Gootjes-Schwarz v Finanzamt Bergisch Gladbach (2007) C-76/05 а вища освіта – ні.Wirth v Landeshauptstadt Hannover (1993) C-109/92 Охорона здоров'я зазвичай вважається послугою. У справі Ґераетс-Смітс проти Stichting Ziekenfonds, пані Ґераетс-Смітс стверджувала, що їй має бути відшкодовано кошти від нідерландського соціального страхування за лікування в Німеччині.(2001) C-157/99, ECR I-5473 Нідерландські органи охорони здоров'я вважали лікування непотрібним, тому вона стверджувала, що це обмежує свободу (німецької медичної клініки) надавати послуги. Кілька урядів стверджували, що лікарняні послуги не слід розглядати як економічні та не повинні підпадати під дію статті 56. Але Суд ООН постановив, що охорона здоров'я є «послугою», навіть якщо уряд (а не одержувач послуг) платить за послугу.(2001) C-157/99, - Національні органи влади можуть бути виправдані у відмові відшкодовувати пацієнтам медичні послуги за кордоном, якщо медична допомога, отримана вдома, була надана без невиправданої затримки, і це відповідає «міжнародній медичній науці», згідно з якою лікування вважається нормальним та необхідним.(2001) C-157/99, and - Суд вимагає, щоб індивідуальні обставини пацієнта виправдовували списки очікування, і це також стосується Національної служби охорони здоров'я Сполученого Королівства.See Watts v Bedford Primary Care Trust (2006) C-372/04 and Commission v Spain (2010) C-211/08 Окрім державних послуг, ще однією чутливою сферою послуг є ті, що класифікуються як незаконні. У справі Josemans проти Burgemeester van Maastricht було постановлено, що регулювання споживання канабісу в Нідерландах, включаючи заборони деяких муніципалітетів для туристів (але не громадян Нідерландів) відвідувати кав'ярні(2010) C‑137/09, I-13019, взагалі не підпадає під дію статті 56. Суд ЄС обґрунтував це тим, що наркотичні препарати контролюються в усіх державах-членах, і тому це відрізняється від інших випадків, коли проституція чи інша квазілегальна діяльність підлягали обмеженням.

Якщо діяльність підпадає під дію статті 56, обмеження може бути виправдане відповідно до статті 52 або вимогами, що мають переважну силу, розробленими Судом. У справі Alpine Investments BV проти Міністра фінансів(1995) C-384/93, ECR I-1141, підприємство, яке продавало товарні ф'ючерси (спільно з Merrill Lynch та іншими банківськими фірмами), намагалося оскаржити нідерландський закон, який забороняв здійснювати холодні дзвінки клієнтам. Суд постановив, що нідерландська заборона мала законну мету запобігти «небажаному розвитку подій у торгівлі цінними паперами», включаючи захист споживача від агресивної тактики продажів, тим самим підтримуючи довіру до нідерландських ринків. У справі Omega Gaming Halls and Machine Installation GmbH проти мера федерального міста Бонн(2004) C-36/02, ECR I-9609 підприємство, що займається «лазердромом», було заборонено міською радою Бонна. Воно купувало послуги з підроблених лазерних гармат у британської фірми Pulsar Ltd, але мешканці протестували проти розваги «гри у вбивство». Суд постановив, що німецька конституційна цінність людської гідності, яка лежала в основі заборони, дійсно вважається виправданим обмеженням свободи надання послуг. У справі Liga Portuguesa de Futebol проти Santa Casa da Misericórdia de Lisboa Суд ЄС також постановив, що державна монополія на азартні ігри та штраф для гібралтарської фірми, яка продавала послуги азартних ігор в Інтернеті, були виправданими для запобігання шахрайству та азартним іграм, щодо яких думки людей дуже розходяться.(2009) C‑42/07, ECR I-7633 Заборона була пропорційною, оскільки це був доречний та необхідний спосіб вирішення серйозних проблем шахрайства, що виникають в Інтернеті. У Директиві про послуги група обґрунтувань була кодифікована у статті 16, яка розвинулася в судовій практиці.2006/123/EC

Інші важливі справи, пов'язані з конкретними питаннями:

C-263/86 Гамбер ед Едель Середня освіта — ця справа є особливо актуальною, оскільки суд вирішує питання про суттєву характеристику винагороди. Він вважає, що вона полягає в тому, що вона є компенсацією за відповідну послугу. Вона відсутня у випадку курсів, що надаються в рамках національної системи освіти, оскільки, по-перше, держава, створюючи та підтримуючи таку систему, не прагне займатися прибутковою діяльністю, а виконує свої обов'язки перед власним населенням у соціальній, культурній та освітній сферах. По-друге, відповідна система фінансується з державного бюджету, а не учнями чи їхніми батьками. C-157/99 Смітс і Пірборн Health Care - Суд постановив, що охорона здоров'я є послугою. Для цілей статті 57 суттєва характеристика винагороди полягає в тому, що вона є компенсацією за відповідну послугу. У цих справах платежі, здійснені фондами медичного страхування відповідно до договірних угод, хоча й встановлені за фіксованою ставкою, дійсно є компенсацією за лікарняні послуги та безсумнівно представляють собою винагороду для лікарні, яка їх отримує та яка займається діяльністю економічного характеру. Ван Бінсберґер 33/74 – У цій справі пан Кортман є громадянином Нідерландів, який надає послуги представництва в судових процесах, де представництво адвокатом не є обов'язковим. Пан Ван Бінсберґен найняв пана Кортманна, і згодом він переїхав до Бельгії. Основним предметом суперечки у цій справі є те, що нідерландське законодавство вимагає, щоб послуги представництва надавалися резидентами Нідерландів, а це означає, що пан Кортманн не може здійснювати свою професійну діяльність. У цій справі Суд вважає, що це дискримінаційний захід, оскільки він менш сприятливо ставиться до резидентів з інших країн настільки, що блокує їхню здатність надавати послуги в Нідерландах. Звичайним результатом у таких випадках є те, що Суд постановляє про «скасування» таких заходів, оскільки не надається прийнятного обґрунтування відповідно до тих, що передбачені договорами, після оцінки пропорційності та необхідності обґрунтування.

Свобода підприємницької діяльності