Справа одержимих із Лудена (), інколи звана справою демонів Лудена () — полювання на відьом, розпочате Кардиналом Рішельє у 1630-х роках проти католицького священника Урбена Грандьє з міста Луден у Франції. Звинувачений у змові з дияволом, священник був названий монахинями монастиря урсулинок, які під час нападів марення, нібито одержимі демонами, згадували його ім'я. Після розслідування католицької церкви його визнали винним у злочинах чаклунства та спалили на вогнищі.
Ця справа вписується у велику хвилю демонічних одержимостей (таких як одержимості в Екс-ан-Провансі 1609—1611 років, у Лув'є 1642—1647 років і в Осонні 1658—1663 років). Усі ці випадки стосуються міської одержимості (тоді як чаклунство зазвичай вважалося сільським явищем) серед монахинь одного й того ж ордену — урсулинок. Вони свідчать, з одного боку, про відновлення впливу Католицької церкви в умовах Контрреформації, а з іншого — про зміну світогляду у Франції, зокрема серед «антиодержимців» і суддів, які вже не вірили в усемогутність Сатани серед людей і відмовлялися підтримувати полювання на відьом. Нарешті, справа демонструє політичну маніпуляцію, організовану Рішельє, який, прикриваючись державними інтересами, поширював чутки про нібито чаклунство, щоб усунути священника-лібертинця, якого вважали надто близьким до протестантів.
Ця історія «диявольства» в Лудені викликала своєрідний «виплеск емоцій» у натовпу, які спостерігали за екзорцизмами, і породила велику кількість полемічної літературиGwenaël Murphy, " Les possédées de Loudun: une manipulation de Richelieu ? ", émission L'ombre d'un doute, 15 février 2012..
Історія
Передумови У своїх постійних зусиллях зі зміцнення та централізації влади корона за правління Людовика XIII наказала знести міські мури навколо Лудена, міста в Пуату, Франція. Серед населення не було єдності щодо цього рішення. Гугеноти здебільшого прагнули зберегти мури, тоді як католики підтримували монархію. У травні 1632 року стався спалах чуми в Лудені, який забрав 3 700 життів і налякав населенняJean-Christian Petitfils, Louis XIII, Perrin, 2008 (ISBN 978-2-262-04820-4).. Разом ці події сприяли створенню атмосфери тривоги та занепокоєння в розділеному містіHunter, Mary Kay. «The Loudun Possessions: Witchcraft Trials», Legal History & Rare Books, American Association of Law Libraries Vol. 16 No. 3 Hallowe'en 2010.
Урбен Грандьє народився в Рув'єрі наприкінці XVI століття. У 1617 році його призначили парафіяльним священником церкви Сен-П'єр-дю-Марше в Лудені, а також каноніком церкви Сент-Круа. Оскільки він не підтримував політику кардинала Рішельє, то виступав за збереження міських мурів.
Одержимість
Монастир урсулинок відкрили в Лудені у 1626 році. У 1632 році настоятелька Жанна дез Анж керувала сімнадцятьма черницями, середній вік яких становив двадцять п'ять років. Перші повідомлення про нібито демонічне одержання з'явилися приблизно через п'ять місяців після спалаху чуми 1632 року, коли вона вже згасала. У ніч проти 21 вересня 1632 року в монастирі настоятелька дез Анж, підпріорка сестра де Коломб'є та сестра Марта де Сент-Монік упізнали голос і побачили тінь пріора Муссо — їхнього духівника, який помер кількома місяцями раніше, у червні 1631 року. 23 вересня чорна куля раптово пролетіла через їхню трапезну. Під час меси трьох жінок охопили судоми: вони почали робити жахливі гримаси, ображати Бога, вигукувати богохульства і випльовувати причастя.
Згодом божевілля охопило ще чотирнадцять сестер-урсулинок. У наступні ночі інші монахині також стверджували, що бачать того ж привида. Вони перестали їсти, почали напівоголеними бігати по дахах монастиря або лазити по деревах попри негоду. 11 жовтня вони заявили, що впізнали в цьому привиді міського священника Урбена Грандьє, якого звинуватили в непристойностях, розпусній поведінці, спробах сексуальних домагань і в тому, що він їх зачарував. Настоятелька Жанна дез Анж, яка була глибоко вражена відмовою Грандьє стати духівником громади, розповідала про непристойні сни з ним, хоча ніколи його не бачила. Інші монахині нібито закохалися в нього, вдихаючи «зачаровані троянди». Лікарі (оскільки вони нічим не могли зарадити) та заможні власники маєтків покинули місто, тоді як інші намагалися ізолюватися. Монастирі замкнулися за мурами, черниці припинили приймати відвідувачів у приймальнях. Грандьє відвідував хворих і допомагав бідним грошимаCerteau, Michel de. The Possession at Loudon, (Michael B. Smith, trans.) University of Chicago Press, 2000.
Місто, з населенням близько 14 000 осіб, мало значну протестантську громаду. Генріх IV дозволив їм укріплені міста, але згодом частину мурів знесли. Грандьє конфліктував з королівським чиновником Жаном Мартеном де Лобардемоном, який контролював ці роботи. Також він виступав проти перенесення соляного складу з Лудена до нового міста, яке будував Рішельє. Його терпимість до протестантів і критика влади також відіграли роль. До того ж він мав репутацію спокусника: його любовні пригоди були відомі, дві молоді жінки завагітніли від нього, і одна з них жила в ньогоRapley, Robert. A Case of Witchcraft: The Trial of Urbain Grandier (Montreal: McGill-Queen's University Press, 1998). Єпископ заборонив йому звершувати таїнства.
Отець Міньйон, капуцин і близький до радника Рішельє отця Жозефа, разом зі священником П'єром Барре проводили численні екзорцизми над монахинями — спочатку таємно, а потім публічно, привертаючи дедалі більше глядачів. Черниці стверджували, що демон Асмодей був посланий чинити з ними злі та зухвалі дії. Під час допитів щодо нібито злого духа, який їх опанував, вони давали різні відповіді про те, хто спричинив його появу: священник, Петро та Завулон. Лише майже через тиждень, 11 жовтня, назвали Грандьє як чаклуна, відповідального за це, хоча жодна з них ніколи з ним не зустрічалася. Згодом до справи залучили осіб, яких вважали лікарями та аптекарями. Канонік Міньйон повідомив місцеву владу про події в монастирі. Шукали також підписаний Грандьє пакт із дияволом і навіть «знак диявола» на тілах сестер: їх роздягали й голили, намагаючись знайти нечутливі ділянки — нібито доказ дотику демона. Вважалося, що якщо укол голкою не спричиняє болю чи крові, це підтверджує одержимістьFrançois Ribadeau Dumas, Dossiers secrets de la sorcellerie et de la magie noire, P. Belfond, 1971, p. 232.. Одна з сестер, яка заявляла, що одержима демоном Астаротом, назвала ім'я Грандьє. Грандьє подав клопотання, заявивши, що його репутацію паплюжать, і що черниць слід ізолювати. Архієпископ Бордо втрутився і наказав ізолювати черниць, після чого прояви одержимості на певний час ніби зникли.
Дедалі більш екстремальна поведінка черниць, крики, лайка, гавкіт тощо, привабила велику кількість глядачів. Зрештою кардинал Рішельє вирішив втрутитися. Грандьє вже образив Рішельє своєю відкритою опозицією до знесення міських мурів, а його репутація через незаконні зв'язки з парафіянками не покращувала його становища в очах кардинала«Loudun Nuns,» Encyclopedia of Witchcraft: The Western Tradition, (Richard Golden, ed.) ABC-CLIO, c. 2006). Крім того, Грандьє написав книгу, в якій критикував обов'язковий целібат духовенства, а також різку сатиру на кардинала.
Розслідування
Приблизно в той час, коли черниці висунули свої звинувачення, Жана де Лобардемона направлено для знесення міської вежі. Міське ополчення завадило йому це зробити, і, повернувшись до Парижа, він доповів про ситуацію в Лудені, включно з нещодавніми подіями в монастирі урсулинок. 30 листопада 1633 року за наказом короля розпочали офіційне розслідування. Спеціальна комісія з 12 суддів, очолювана Лобардемоном, розглядала справу без можливості апеляції до Паризького парламенту — що свідчило про намір королівської влади змусити замовкнути опонента. 6 грудня 1633 року Грандьє заарештували як запобіжний захід, щоб він не втік. Комісар почав збирати свідчення від очевидців, які стверджували, що Грандьє часто таємниче з'являвся в монастирі в різний час, хоча ніхто не знав, як він потрапляв усередину. Священника також звинувачували в різноманітних непристойностях. Лобардемон допитав Грандьє щодо фактів і пунктів обвинувачення, після чого змусив його підписати свідчення та заперечення і вирушив до Парижа, щоб повідомити суд. Листи від бейлі Лудена, головного прихильника Грандьє, до генерального прокурора парламенту, в яких стверджувалося, що одержимість є обманом, були перехоплені. Відповідь прокурора також конфіскувалиMonsieur des Niau, La Veritable Histoire des Diables de Loudun, (Edmund Goldsmid, ed.) Edinburgh, 1887.
Жан де Лобардемон повернувся до Лудена з постановою Ради від 31 травня 1634 року, яка підтверджувала всі його повноваження та забороняла парламенту й будь-яким іншим суддям втручатися у справу, а також забороняла всім зацікавленим сторонам подавати апеляції під загрозою штрафу в п'ятсот ліврів. Грандьє, якого утримували у в'язниці в Анже, повернули до Лудена. Лобардемон знову спостерігав і допитував черниць, тепер розселених по різних монастирях. Єпископ Пуатьє, після того як направив кількох докторів богослов'я для обстеження постраждалих, особисто прибув до Лудена і протягом наступних двох з половиною місяців проводив екзорцизми разом з отцем Транкілем з ордену капуцинів.
23 червня 1634 року, у присутності єпископа Пуатьє та де Лобардемона, Грандьє вивели з в'язниці до церкви Сент-Круа в його парафії, щоб він був присутній на екзорцизмах. Там також були всі одержимі. Оскільки обвинувачений і його прихильники заявляли, що одержимість є лише обманом, йому наказали самому провести екзорцизм, і йому подали єпитрахиль. Він не міг відмовитися, тому, взявши єпитрахиль і ритуал, отримав пастирське благословення і після співу Veni Creator розпочав екзорцизм у звичній формі.
У серпні 1634 року справу розглядали місцеві магістрати. Стверджувалося, що Грандьє уклав угоду з дияволом і запрошував когось на відьомський шабаш«Pact allegedly signed between Urbain Grandier and the Devil, submitted as evidence during the 1634 Loudun Possession Trial», Columbia College. Archived from the original. Під час обшуку знайшли рукопис Грандьє «Трактат про безшлюбність священників», написаний через бажання одружитися з Мадлен де Бру, побожною католичкою, в яку він закохався. Попри суперечливі експертизи, суд прийняв докази його вини. У липні 1634 року комісія розглянула 4000 сторінок матеріалів. Хоча спочатку церковний суд його виправдав, згодом його піддали тортурам і 18 серпня 1634 року засудили до страти на вогнищі, попри відмову свідчень монахинь і його заяви про невинуватість. Під час тортур його ноги стискали доти, доки не розтрощили кістки та кістковий мозок. Грандьє кілька разів непритомнів, але не зрікся свого Бога та продовжував проголошувати свою невинністьSerge Janouin-Benanti et Viviane Janouin-Benanti, Les possédées de Loudun: Trois saisons en enfer, La Geste, 2017, 256 p. (ISBN 978-2-36746-744-3).
Страта Грандьє
Грандьє доставили до суду правосуддя в Лудені. Після того як йому зачитали вирок, він благав де Лобардемона та інших комісарів пом'якшити суворість покарання. Де Лобардемон відповів, що єдиний спосіб переконати суддів зменшити кару — це негайно назвати своїх спільників. Єдина відповідь Грандьє полягала в тому, що він не мав жодних спільників.
Отцю Грандьє пообіцяли, що перед стратою йому дозволять звернутися з останнім словом, а також що перед спаленням його повісять, як акт милосердя. З ешафота на площі Сен-Круа Грандьє намагався звернутися до натовпу, але монахи лили йому в обличчя велику кількість святої води, так що його останніх слів не було чути. Потім, за словами історика Роберта Раплі, екзорцист Лактанс порушив запланований хід страти — розгніваний глузуваннями натовпу, що зібрався на страту, він запалив вогнище раніше, ніж Грандьє встигли повісити, прирікши його на спалення живцем. Кат наблизився, як це зазвичай робиться, щоб задушити його, але полум'я раптово спалахнуло з такою силою, що мотузка загорілася, і Грандьє впав живим у палаючі дрова.