Василь Степанович Курочкін (, , м. Санкт-Петербург — , м. Санкт-Петербург) — російський поет-сатирик, журналіст і літературний критик, відомий перекладач Беранже.
Життєпис Народився в сім'ї відпущеного на волю кріпака, що вступив на державну службу і отримав спадкове дворянство. Дитиною втратив батька і виховувався у вітчима, полковника Готовцова . Брат драматурга Володимира Курочкіна (1829—1885) та публіциста Миколи Курочкіна (1830—1884).
Навчався в 1-му кадетському корпусі та дворянському полку. Випущений прапорщиком у 1849 р., до 1852 р. служив в армії. Не відчуваючи схильності до військової служби, вийшов у відставку та вступив на службу у відомство шляхів сполучення. 1856 р. залишив службу і став жити літературною працею.
Писати вірші почав ще у кадетському корпусі і звернув ними увагу свого вчителя, Іринарха Введенського. У пресі виступив уперше в 1848 році.
З початку 1860-х років зближується з революційними колами. Восени 1861 р. він вступив у члени таємного товариства «Земля і воля», а 1862 року став одним із п'яти членів її центрального комітету. З 1862 р. потрапляє під нагляд поліції, неодноразово обшукується. Був заарештований по каракозовській справі і був ув'язнений в Петропавлівську фортецю терміном понад два місяці.
Помер раптово в 1875 р. у наслідку необережного вживання хлоралгідрату, прописаного йому лікарем. Похований на Волківському православному цвинтарі у Петербурзі .
Творча діяльність Спочатку Курочкін працював не лише в другорядних журналах, а й у ринкових видавців. Він став відомий після появи його перекладів Беранже, цікавих яскравістю та оригінальністю передачі (від. 1858 р., 1864 та 1874). Силою таланту вони затьмарили собою всі колишні; багато хто з них досяг у Російській імперії на той час величезної популярності.
Пробудження життя Російської імперії кінця 1850-х років повністю захопило вразливого Курочкіна. Він писав викривальні та сатиричні вірші, а в 1859 р. заснував сатиричний журнал «», разом із відомим карикатуристом . Дуже вдало перекладені ним у віршах «Мізантроп» Мольєра («Невський збірник», 1867 р.) і «Принц Лутоня» («Слово», 1880 р. № 12; надрукований зі значними скороченнями), запозичений з «Théâtre des marionettes», Марка Моньє. Курочкін поміщав критичні статті про літературу, і навіть інші статті у «Сині вітчизни» в 1855—1858 роках, «Петербурзьких відомостях» (1858). Незадовго до смерті Курочкін став писати недільні фейлетони у «» . Зібрання творів Курочкіна було видано в 1869 році.
Примітки
Джерела
«Курочкин, Василий Степанович» // Краткая литературная энциклопедия. Т.3 / Гл. ред. Сурков А. А. — : Советская энциклопедия, 1966. — Стб. 921—922.
В. С. Курочкин, «Собрание стихотворений. Библиотека поэта». — : Советский писатель, 1947. — 602 с.
Посилання
Василий Курочкин: стихи в Антологии русской поэзии Курочкины, братья: Николай Степанович, Василий Степанович, Владимир Степанович: РГАЛИ, ф. 241, 1845—1922 гг. 39 единиц хранения.