Людвіг Монд (; ; – ) – британський хімік та промисловець німецького походження. Член Лондонського королівського товариства. Він відкрив важливий, раніше невідомий клас сполук – карбоніли металів.
Освіта та кар'єра Людвіг Монд народився в єврейській родині в Касселі, Німеччина. Його батьками були Маєр Бер (Моріц) Монд та Генрієтта Левінсон. Після навчання в школах рідного міста він вивчав хімію в Марбурзькому університеті під керівництвом Германа Кольбе, а пізніше – у Гайдельберзькому університеті у Роберта Бунзена, проте так і не отримав наукового ступеняWeintraub, Bob (2003). "Ludwig Mond: Great Chemist-Industrialist; Alfred Mond (Lord Melchett): Great Zionist Leader", Bulletin of the Israel Chemical Society, Vol. 14, December 2003, pp. 26–31. Online version retrieved 13 December 2006.. Потім він працював на заводах у Німеччині та Нідерландах, а в 1862 році переїхав до Англії, де влаштувався на фабрику у . З 1864 по 1867 рік він працював в Утрехті на фірму «P. Smits & de Wolf», після чого знову повернувся до Віднеса. Тут він став партнером Джона Гатчінсона і розробив метод відновлення сірки з побічних продуктів методу Леблана, який використовувався для виробництва кальцинованої соди.
У 1872 році Монд зв'язався з бельгійським промисловцем Ернестом Сольве, який розробляв досконаліший метод виробництва кальцинованої соди – аміачно-содовий процес або процес Сольве. Наступного року він став партнером промисловця з метою виведення цього процесу на рівень комерційної рентабельності. Вони заснували компанію , побудувавши завод у , що поблизу . Монд розв'язав низку технологічних проблем, які раніше ускладнювали масове виробництво, і до 1880 року перетворив цей метод на економічно ефективний процес. Протягом 20 років підприємство стало найбільшим виробником кальцинованої соди у світі.
Монд продовжував досліджувати нові хімічні процеси. У 1890 році він відкрив тетракарбонілнікель – раніше невідому сполуку, яка стала першим відкритим представником класу карбонілів металів. Виявилося, що цю сполуку можна легко розкласти для отримання чистого нікелю з його руд за допомогою так званого процесу Монда. Для практичного впровадження цієї технології він заснував компанію , що дало поштовх розвитку шахти у рудному районі Садбері. Руда з канадських нікелевих копалень проходила там попереднє збагачення, після чого її відправляли на заводи Монда в , поблизу Суонсі (Уельс), для остаточного очищення.
Монд був одним із перших промисловців свого часу, хто запропонував своїм працівникам оплачувані відпустки та додаткові соціальні пільги.
Нагороди та благодійність Монд підтримував наукові організації і разом із посприяв перетворенню місцевого Хімічного товариства Ланкаширу на загальнонаціональне , президентом якого його обрали в 1888 році. У 1891 році він став членом Лондонського королівського товариства, а 18 жовтня 1881 року, став членом . За кордоном його обрали членом Німецького хімічного товариства, Королівського товариства Неаполя та Прусської академії наук. Він отримав почесні докторські ступені університетів Падуї, Гейдельберга, Манчестера та Оксфорда, а також був нагороджений великим кордоном ордена Корони Італії.
Він був меценатом низки наукових організацій, серед яких – Лондонське королівське товариство, італійська та Королівський інститут Великої Британії. У своєму заповіті він залишив пожертви рідному місту Кассель та низці єврейських благодійних організацій. У пізні роки життя він зібрав значну колекцію картин старих майстрів, більшу частину якої заповів лондонській Національній галереї. Його дружина передала велике зібрання матеріалів, пов'язаних із німецькою літературою, Королівському коледжу Лондона.
На його честь Королівське хімічне товариство заснувало . Перед колишнім офісом компанії «Brunner Mond» у Віннінгтоні стоїть , створена скульптором (1912), поруч із якою розташована . Ще один пам'ятник Монду встановлений навпроти нікелевого заводу «Mond Nickel Works» у місті Клайдах (Уельс); ця споруда внесена до списку пам'яток архітектури Великої Британії II категорії.
Сім'я та особисте життя
У жовтні 1866 року Монд одружився зі своєю двоюрідною сестрою (1847–1923) у її рідному місті Кельні. Невдовзі вони переїхали до Англії, де у них народилося двоє синів: та , який згодом став відомим як 1-й лорд Мелчетт. У 1880 році Людвіг отримав британське громадянство. Поки він розбудовував свій бізнес, сім'я жила у Віннінгтоні, а в 1884 році вони переїхали до Лондона. З початку 1890-х років, більшу частину зими він проводив у Римі. Свою римську резиденцію, Палаццо Дзуккарі, він спочатку орендував, а потім (у 1904 році) придбав на ім'я подруги своєї дружини – , яка перетворила палац на центр вивчення історії мистецтв, відомий сьогодні як . Людвіг Монд помер у своєму лондонському будинку «The Poplars» на , поблизу Ріджентс-парку. Хоча він ніколи не був релігійним, його поховали за єврейським обрядом на цвинтарі Сент-Панкрас, де його сини звели мавзолей. Його статки на момент смерті оцінювалися в 1 мільйон фунтів стерлінгів.
Примітки