Граф (з 1 липня 1847) Володимир ФедоровичДо 1829 р. значиться у списках Едуардом Федоровичем. Адлерберг 1-й (Едуард [Едвард] Фердинанд Вольдемар [фон] Адлерберг, , ;  — ) — військовий і державний діяч Російської імперії, генерал-ад'ютант (1828) і генерал від інфантерії (1843) зі шведського роду Адлерберг, наближений імператора Миколи I, в 1852—1870 роках — міністр двору і наділів. Брат статс-дами Ю. Ф. Баранової.

Життєпис Народився 1791 року у Виборзі. Походив із знатного шведського роду. Батько Володимира Федоровича, полковник Густав-Фрідріх (Федор Якович) Адлерберг, перейшов зі шведської служби в російську і другим шлюбом одружився з Анною-Шарлоте-Юліаною (Юлією Федорівною) Баговут, колишньої згодом головною вихователькою великих князів Михайла та Миколи. Ця обставина дуже зблизила Адлерберга з імператором Миколою Павловичем, який усе своє життя плекав до нього щиру, гарячу дружбу.

В. Ф. Адлерберг виховувався в Пажеському корпусі (разом з майбутнім декабристом П. І. Пестелем). 14 грудня 1811 р. отримав військове звання прапорщика, Адлерберг у рядах лейб-гвардії Московському полку взяв участь у Французько-російській війні та в Закордонному поході, борючись при Вітебську, Смоленську, Бородіні, Тарутині, Малоярославці, Красному, Лютцені, Бауцені, Кульмі, Ляйпцигу, Брієні, Арсі-сюр-Обі та під Парижем. Особливо відзначився у битві під Бородіним, а також у битвах при Люцені та Бауцені. Торішнього серпня 1813 р. став підпоручником й у січні 1816 р. — отримав звання поручника. Як масон він брав участь у зборах військово-похідних лож під час закордонних кампаній російської армії.

2 травня 1817 р. призначений бути ад'ютантом у великого князя Миколи Павловича, Адлерберг у липні того ж року супроводжував його за кордон для зустрічі найсвятішої нареченої великого князя, принцеси прусської Шарлотти, згодом імператриці Олександри Федорівни. У січні 1818 р. став штабс-капітаном, у серпні 1819 р. — до капітаном.

У березні 1820 р. Адлерберг отримав звання полковника і через три роки призначений керуючим канцелярією генерал-інспектора з інженерної частини. 14 січня 1825 р. було надано йому звання флігель-ад'ютанта.

При сходженні на престол імператора Миколи I, 14 грудня 1825 р., вранці, при першій звістці про заворушення в місті, Адлерберг привіз з Анічківського палацу до Зимового спадкоємця престолу. Після цього Адлерберг був посланий заспокоїти імператрицю і перебував при їх величності до прибуття Миколи I. Після придушення повстання Адлерберг брав значну участь у працях слідчої комісії з розкриття діяльності таємних товариств і взагалі у справі декабристів. Відомий своїми замальовками, які дають деякі подробиці про засідання Слідчого комітету, зокрема, йому належить малюнок декабриста Бестужева-Рюміна.

Призначений 25 березня 1828 р. бути директором канцелярії начальника Головного штабу, Адлерберг супроводжував імператора Миколу I в діючу проти турків армію і перебував при ньому під час переправи через р. Дунай, при облозі Браїла, облозі Шумли, облоги та здачі фортеці Варни, за що 25 червня отримав звання генерал-майора Світи Його Величності, а 29 вересня отримав звання генерал-ад'ютанти.

З 1829 р. перебував при імператорові у всіх його подорожах, перебуваючи на посаді начальника похідної Його Імператорської Величності канцелярії і члена військової ради (з 1 травня 1832 р.), головував в спеціальному комітеті з устрою збройових заводів і для складання положення про управління ними (1835); доповідав справи по установам імператриці Марії та 1836 р. тимчасово керував Військовим міністерством. 6 грудня 1832 р. отримав звання генерал-лейтенанта. За цей час він був удостоєний орденів св. Станіслава 1-го ступеня (1829), св. Анни 1-го ступеня (1829), св. Володимира 2-го ступеня (1831), Білого Орла (1835), св. Георгія 4-го ступеня (1 грудня 1835 р., за безпорочну вислугу 25 років в офіцерських чинах, № 5094 за кавалерським списком Григоровича — Степанова) та св. Олександра Невського (1837 р., алмазні знаки до цього ордена були надані в 1841 р.).

У 1841 р. отримав в управління Поштовий департамент, а після смерті князя А. Н. Голіцина затверджений (27 березня 1842 р.) головою цього департаменту, під час управління яким ним було зроблено в поштовому відомстві багато перетворень, що сприяли полегшенню поштових повідомлень. Майже п'ятнадцятирічне управління Адлербергом поштовим департаментом ознаменувалося, між іншим, запровадженням у Російській імперії поштових марок.

10 жовтня 1843 р. отримав звання генерала від інфантерії, 7 квітня 1846 р. йому вручили орден св. Володимира 1-го ступеня, а 1847 р. його удостоїли графським титулом Російської імперії.

Під час Угорської кампанії 1849 р., з нагоди відсутності у м. Варшаві головнокомандувача чинної армії, генерал-фельдмаршала князя Паскевича, Адлерберг доповідав імператору Миколі I справи частин військ, що залишилися в Царстві Польському. 22 серпня 1849 р. Микола I власноручно вручив йому орден св. Андрія Первозванного за особливого високого рескрипту.

Після смерті князя П. М. Волконського, 30 серпня 1852 р. Адлерберг був призначений міністром імператорського двору, з залишенням на колишніх посадах.

Граф Адлерберг служив генерал-губернатором Сімферополя та Таврійської губернії (період повноважень 11.11.1854-25.05.1856) під час Кримської війни.

Після сходження на престол імператора Олександра II граф Адлерберг, за найвищого рескрипту, удостоївся отримати прикрашений діамантами портрет імператора Миколи І, а 8 квітня 1856 р. відбулося призначення його командувачем Імператорської головної квартири, 26 серпня він отримав алмазні знаки ордену св. Андрія Первозванного, а 10 листопада його було призначено канцлером російських імператорських і царських орденів і міністром наділів .

1 січня 1857 р. звільнений зі службина за прохання з посади головного поштового департаменту. Граф Адлерберг 3 січня був призначений членом Секретного (згодом Головного) комітету у селянській справі і членом комітету для влаштування побуту селян: питомих, державних, палацових і заводських.

Отримавши, за особливого рескрипту, 8 вересня 1859 р. прикрашений алмазами портрет із зображенням імператорів Олександра II і Миколи I, 14 грудня 1861 р., у день 50-річчя служби Адлерберга в офіцерських чинах, він призначений був шефом , і 5-ї роти лейб-гвардії Московського полку, а 1864 р. — і шефом 85-го піхотного Виборгського полку.

17 квітня 1870 р., з-за згіршення здоров'я (до цього часу він майже повністю втратив зір), Адлерберг, був звільнений з посад, і призначений бути членом Державної ради. 29 вересня 1878 р., у день 50-річчя служби генеральських чинах, призначений 2-м шефом лейб-гвардії Московського полку.

Різноманітні та багатосторонні заняття графа Адлерберга високо цінувалися государями імператорами. Микола I, за , призначив його своїм прикажчиком душі і залишив пенсію в розмірі 15 тисяч рублів:

Олександр II, в даному на ім'я Адлерберга рескрипті з нагоди сходження на престол, говорив, що його батько живив до графа Адлерберга безмежну довірливість:

Отто фон Бісмарк характеризував Адлерберга Бисмарк О., «Мысли и воспоминания». — Т. I. — , 1940. — С. 188—189.:

Є відомості, що граф Адлерберг довго вів записки, рукопис яких, на вказівку Олександра II, надійшов на зберігання в надійне місце.

Помер 1884 р. у Санкт-Петербурзі. Був похований на Волківському православному цвинтарі ; могила втрачена Кудрявцев А. Н., Шкода Г. Н., «Волковское православное кладбище и Литераторские мостки» // Исторические кладбища Санкт-Петербурга / А. В. Кобак, Ю. М. Пирютко. — : Центрполиграф, 2009. — С. 411. — .

Родина Дружина (з 1817 р.) — Марія Василівна Нелідова (1797-25.08.1870 ЦГИА ф.19. оп.124. д.1070. с. 266. Метрические книги Симеоновской церкви.), фрейліна, дочка сенатора Василя Івановича Нелідова (1751—1810) від шлюбу з Анастасією Олексіївною Сенявіною; онука адмірала О. Н. Сенявіна. За словами О. Й. Смирнової-Росет, шлюб Адлерберг не був щасливим. Марія Василівна займалася будинком та дітьми, а Володимир Федорович, будучи великим ловеласом, під носом дружини заводив романи. «Починалися сцени, закиди: він сердився, дружина плакала і пила валеріану» А. О. Смирнова-Россет. «Дневник. Воспоминания». — : Наука, 1989. — 789 с.. Графиня Адлерберг була несвітською жінкою, нікуди не виїжджала, у справи не втручалася і мало мала впливу. За заслуги чоловіка 28 березня 1836 р. отримала статус кавалерственої дами ; з 26 серпня 1856 р. — статс-дама. Померла від паралічу легень та серця, після відспівування у домовій церкві була похована на Волківському цвинтарі.

Діти: Олександр (1818—1888), генерал-ад'ютант, замінив батька на посаді міністра імператорського двору; Микола (1819—1892), генерал від інфантерії, фінляндський генерал-губернатор; Ганна (1821—1898), одружена з генерал-лейтенантом М. О. Новицьким; Олександра (1824-28.04.1827 ЦГИА ф.567. оп.1. д.1. с. 62. Метрические книги Скорбященской церкви в Литейной.), похована на Волківському цвинтарі. Василь (09.09.1827 ЦГИА ф.19. оп.111. д.223. с. 309. Метрические книги Симеоновской церкви. — 1905), хрещений 30 вересня 1827 р. в Симеонівській церкві, хрещеник своєї бабусі Ю. Ф. Адлерберг, генерал-майор; Юлія (06.09.1829 ЦГИА ф.19. оп.111. д.233. с. 345. Метрические книги Симеоновской церкви. — 1854), хрещена 2 жовтня 1829 р. в Симеонівській церкві; одружена з таємним радником, гофмейстером О. О. Ковальковим.

Примітки

Джерела

Милорадович Г. А., «Список лиц свиты их величеств с царствования императора Петра I по 1886 год». — , 1886. Степанов В. С., Григорович П. И., «В память столетнего юбилея императорского Военного ордена Святого великомученика и Победоносца Георгия». (1769—1869). — , 1869.

Федорченко В. И., «Свита Российских императоров». — Кн.1. — А—Л. — , 2005. Шилов Д. Н., Кузьмин Ю. А., «Члены Государственного совета Российской империи». 1801—1906: Биобиблиографический справочник. — , 2007.

Посилання

Профиль Владимира Фёдоровича Адлерберга на официальном сайте РАН Erik-Amburger-Datenbank