Володи́мир Пантелеймо́нович Оскі́лко (28 липня 1892, с. Городок, Рівненський повіт, Волинська губернія — 19 червня 1926 року, там само) — український військовий і громадський діяч часів УНР, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ Директорії, командувач Північно-Західного протибільшовицького фронту. Був одним із керівників Української партії соціалістів-самостійників, за підтримки її членів організував невдалий переворот у Рівному.

Життєпис

Дитинство і юність Народився 16 липня (28 за новим стилем) 1892 року в селі Городок поблизу Рівного у родині вчителя та відставного військового Пантелеймона Оскілка.

Початкову освіту здобув у Городку у двокласному парафіяльному народному училищі, далі навчався у Рівненській чоловічій гімназії. Закінчив вчительську семінарію. Працював народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці. За фахом — учитель. Працював народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці на Рівненщині.

У 1913 році, під час своєї роботи вчителем у селі Золоте на Рівненщині, Оскілко відгукнувся на заклик архімандрита Віталія (Максименка), який запропонував йому взяти участь у пропагандистській кампанії Почаївського відділу «Союзу русского народу» з метою організації урочистих святкувань на Козацьких могилах під Берестечком. Володимир Оскілко разом з декількома десятками інших вчителів початкових шкіл проводив лекції в селах і містечках Волині, використовуючи світловий проєктор «чарівний ліхтар». Ці лекції присвячувалися Берестецькій битві, а також розповідали про неї та поширювали брошури, видані в Почаєві.

У газеті «Волынская земля», яку видавав сам архімандрит, був опублікований лист Володимира Оскілка, датований 8 червня 1913 року, у якому повідомлялося, що на той час він уже прочитав шість лекцій. Володимир Оскілко також зазначав, що розповсюджував серед слухачів брошуру Віталія (Максименка) під назвою «Крест над Берестечком». У прикінцевій частині листа Володимир Оскілко звертався до редакції газети, а, отже, й до видавця Віталія (Максименка), з проханням надати пораду щодо його діяльності як лектора.

З 1914 р. служив у Російській імператорській армії. За час першої світової війни зробив успішну кар'єру офіцера. Отримав чин поручника імператорської армії, закінчивши 1917 року прискорений 4-місячний курс Віленського військового училища. Останнє звання в РІА — штабскапітанОфіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Після лютневих подій 1917 року був губернським комісаром російського Тимчасового уряду у Тулі. Там познайомився та одружився з Клавдією Костянтинівною, і наприкінці 1917 року повернувся з нею на Волинь.

У період Визвольних змагань

Період Центральної Ради УНР Після лютневої революції 1917 р. був губернським комісаром Тимчасового уряду в Тулі.

Наприкінці 1917 р. повернувся в Україну, на рідну Волинь, де активно включився в українізацію військових частин і здобув серед солдатів неабияку популярність.

На початку 1918 року — був комісаром Центральної Ради у Рівненському повіті.

Період Гетьманату За гетьмана Павла Скоропадського — начальник охорони стратегічно важливого Коростенського залізничного вузла.

У листопаді 1918 року — виступив організатором протигетьманського повстання на Волині.

Період Директорії УНР У грудні 1918 року Оскілко стає полковником збройних сил УНР, а вже у січні 1919 року — генерал-хорунжим і командувачем Північної групи військ Директорії, загальна чисельність якої наближалася до 40 тисяч бійців.

Північна група військ армії, на чолі з 27-річним Володимиром Оскілком, досить успішно діяла на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків «Поліське повстання» та поляків, залишаючись чи не найдисциплінованішим та найбоєздатнішим з'єднанням УНР.

Саме на Волинь у квітні 1919 року відступили рештки сил Директорії, а тимчасовою столицею УНР стало Рівне.

Суперечки з Петлюрою і спроба перевороту Загальна військово-стратегічна обстановка складалася для України на середину весни 1919 року далеко не найкращим чином. Оскілко вважав, що до влади в держапараті та армії УНР проникли більшовицькі агенти ЧК, і саме їх підривна діяльність призводить до невдач українців на фронтах. Самого Симона Петлюру Оскілко ніколи не називав агентом Москви. Він вважав його людиною безхарактерною і непослідовною, яка потрапила під вплив «зрадників-генералів».

12 квітня 1919 року було сформовано новий кабінет міністрів УНР на чолі з українським соціал-демократом Борисом Мартосом. Він заявив про створення «республіки трудових Рад» і про намір укласти мирну угоду з більшовицькою Росією.

Оскілко, і не лише він, був впевнений, що більшовики ніколи не відмовляться від приєднання незалежної України до радянської Росії.

Ряд партій (соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, народні республіканці) доручили Оскілку довести Петлюрі їх меморандум про негайну відставку уряду Мартоса.

20 квітня цей меморандум вручили Петлюрі у Здолбунові, але той прилюдно розірвав цей «історичний документ».

У кінці квітня 1919 року Петлюра двічі наказував генерал-хорунжому виступити зі своїми військами на більшовицький фронт. Але обидва розпорядження головного отамана Оскілко проігнорував. Крім того, своїм наказом Петлюра усунув з посади начштаба північно-західного фронту генерала Агапієва. Однак Оскілко відмовився підкоритись і цьому розпорядженню. Це свідчило, що Володимир Оскілко остаточно перестав підкорятися центральному військовому командуванню.

28 квітня 1919 року Оскілко отримав черговий наказ головкомандувача, згідно з яким він мав передати своє військо іншому командиру — генералу Желіховському.

29 квітня 1919 — при підтримці Української партії соціалістів-самостійників і Української народно-республіканської партії здійснив спробу державного перевороту. Приводом до виступу стало зняття отамана Оскілка з посади за поразки під Коростенем і НовоградомФеномен отаманщини доби Директорії УНР в українській історіографії. Однодумцями отамана стали полковник Гемпель, керівник оскілківської контррозвідки Шапула і начальник штабу Північної групи генерал Агапієв. Учасники державного перевороту вимагали скликати Установчі збори та усунути Петлюру від керівництва військовими справами. Крім того, Оскілко надіслав своїх представників до Польщі з метою ведення мирних переговорів.

Були арештовані голова уряду Борис Мартос, більшість петлюрівських міністрів, генерал Желіховський. Однак відразу заарештувати Петлюру не вдалося. Він перебував не в Рівному, а на залізничній станції Здолбунів. Його арешт Оскілко довірив великому загону кінної гвардії на чолі з отаманом Семеном Гризлом. Повстанці сподівались, що в Здолбунові ніхто не знає про заколот. Але, як тільки Семен Гризло наблизилися до станції, їх загін відразу ж оточили вірні Петлюрі підрозділи. Командир загону вирішив не приймати бою і повернувся до Рівного. Незабаром Оскілко повторив спробу заарештувати Петлюру, надіславши до Здолбунова один із найкращих своїх загонів на чолі з отаманом Білоусовим. Але їх знову спіткала невдача.

Тим часом Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців Євгена Коновальця, загони петлюрівської польової варти і бронепотяг "Стрілець".

На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки.

Оскілку та деяким його соратникам вдалося втекти з Рівного. 12 травня отаман здався представникам польської влади. Деякий час Оскілко перебував у польському таборі для інтернованихОскілко Володимир Пантелеймонович // Давидюк Р. В інтер'єрі міжвоєнної Волині : біограми політичних емігрантів - учасників Української революції. - Рівне : Львів, 2023. - С. 183-184. Згодом переїздить до Відня.

У 1921 році Володимир Оскілко повернувся до Рівного, де почав видавати газету «Дзвін» — орган Української народної партії (1923—1925).

Вбивство та обтавини

19 червня 1926 р., близько 21–22 години у будинку семикласної утраквістичної школи с. Городок Рівненського повіту, на другому поверсі якого жив В. Оскілко, його було вбито пострілом через вікно. Пізно ввечері Оскілко повернувся додому в село Городок після роботи над черговим номером газети. Близько одинадцятої години ночі з темряви пролунав постріл, куля влучила просто в серце. Згодом слідство дійшло висновку, що за вбивством стояв агент радянської ЧК.

У Державному архіві Рівненської області зберігаються документи польської поліції, у яких зафіксовано подробиці вбивства колишнього командувача Північної групи військ УНР. Писала про це і газета «Дзвін», відвівши чимало місця опису обставин загибелі свого редактора та очільника УНП. Газета вказувала на зв’язок між вбивствами Симона Петлюри і Володимира Оскілка, які розділяло 25 днів, стверджуючи, що їх здійснила одна і та ж терористична рука.

Про вбивство Оскілка писала газета «Білоруське слово», згадавши і про інші жертви замахів, що відбулися на периферії Польської держави: 13 червня 1923 р. вбито брата відомого генерала Станіслава Булак-Булаховича – Юзефа, а також здійснено замах на полковника Пермікіна, якого залишили в снігу, порахувавши мертвим. Один із терористів, якого згодом впіймали, засвідчив, що за вбивство Юзефа Балаховича він отримав кошти від більшовиків.

Родина Дружина — Клавдія Костянтинівна Оскілко, познайомились під час перебування Оскілка в Тулі на посаді губернського комісара російського Тимчасового уряду, наприкінці 1917 року переїхали на Волинь.

Донька — Наталія Володимирівна Оскілко, після одруження Бережнюк, разом з мамою переїхала у село Хотин, де працювала вчителькою. Після закінчення війни сім’я, втікаючи від радянських репресій, виїхала у місто Тулу. Клавдія Оскілко там і похована, а Наталія з чоловіком і донькою Оксаною повернулися в Україну і жили в Донецьку.

Цікаві факти Володимир Оскілко залишив спогади «Між двома світами» (1924). Про неабиякі особисті якості Оскілка згадував рідний племінник Петлюри Степан Скрипник — згодом перший Патріарх Київський і всієї України УАПЦ Мстислав, якому в ті роки довелося служити черговим старшиною у штабі Північно-західного фронту: «Там був отаман Оскілко такий. То з історії Оскілко був. Дуже цікава людина була, культурна, вольова людина».

Див. також Українська Народна Республіка Директорія УНР Симон Петлюра

Джерела, посилання і література Т. С. Осташко. Оскілко Володимир Пантелеймонович //

Бажан О., Золотарьов В. Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В.Оскілка або  послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца // Краєзнавство. – 2019. - № 2. – С. 161 - 175 Видатні військові діячі Рівненщини ПАВЛО ГАЙ-НИЖНИК / Оскілко Володимир Боротьба двох отаманів. Володимир Оскілко проти Симона Петлюри Мандат на державний переворот Оскілко Володимир Оскілко. "Між двома світами. Частина 1"

Примітки