Вільям Томас Стерн (; 16 квітня 1911 — 9 травня 2001) — британський ботанік, бібліограф та історик природничих наук. Один з найвидатніших британських ботаніків.
Стерн відомий своїми дослідженнями в галузі ботанічної таксономії та історії ботаніки, зокрема класичної ботанічної літератури, ботанічної ілюстрації та досліджень шведського вченого Карла Ліннея. Його найвідоміші книги — Dictionary of Plant Names for Gardeners, популярний довідник зі наукових назв рослин та Botanical Latin для науковців.
Життєпис
Дитинство Вільям Томас Стерн народився 16 квітня 1911 року у за адресою 37 Springfield Road, як найстарший із чотирьох синів Томаса Стерна та Еллен («Неллі») Кідді. Його батько працював візником у лікаря з Кембриджу. На той час Честертон був селом на північному березі річки Кем, приблизно за дві милі на північ від центру Кембриджа.
Початкову освіту Вільям здобув у розташованій неподалік школі Milton Road Junior Council School.
Попри те, що в його родині не було наукових традицій (хоча він згадував, що його дід працював університетським ловцем щурів), Вільям змалку виявляв глибокий інтерес до природничої історії та книжок. Канікули він проводив на фермі свого дядька в Саффолку, доглядаючи корів, що паслися обабіч дороги, і спостерігаючи за дикорослими квітами у живоплотах та на полях.
Батько Стерна раптово помер у 1922 році, коли хлопчикові було лише одинадцять, залишивши родину у скрутному фінансовому становищі, оскільки його мати не мала пенсії.
Того ж року Вільям Стерн отримав стипендію для навчання у місцевій , неподалік від Ботанічного саду Кембриджського університету, де він навчався протягом восьми років — до вісімнадцятирічного віку. Школа мала відмінну репутацію у викладанні біології, і саме там його підтримував містер Іствуд, учитель біології, який розпізнав його здібності. У школі він також отримав ґрунтовну освіту з латини та давньогрецької мови.
Він став секретарем шкільного товариства природничої історії, виграв конкурс есе, організований Королівським товариством захисту птахів та проводив багато часу в ботанічному саду.
Стерн також здобув садівничий досвід, працюючи під час шкільних канікул помічником садівника, щоб фінансово допомогти родині.
Стерн відвідував вечірні лекції з палеоботаніки, які читали професор Альберт Сьюард у Кембриджському університеті у 1906–1936 роках) та .
Сьюард був вражений молодим Стерном і надав йому доступ до гербарію Ботанічної школи Кембриджського університету (нині — Департаменту наук про рослини), дозволивши працювати там неповний робочий день як науковому асистентові.
Згодом Сьюард також надав Стерну доступ до Бібліотеки Кембриджського університету для проведення досліджень.
Юність і шлюб Стерн здебільшого здобував освіту самостійно, його овдовіла мати наполегливо працювала, щоб підтримувати його під час навчання в школі, але не могла дозволити собі оплатити йому університетську освіту, оскільки тоді не існувало жодних грантів. Коли він не перебував у Ботанічній школі, то відвідував вечірні заняття, щоб розвивати мовні та бібліографічні навички. Серед його занять були німецька мова та класична філологія.
Свою першу роботу він отримав у 18 років, у 1929 році під час високого безробіття, це допомогло йому утримувати себе та родину. У 1929–1933 роках він працював учнем антикварного книготорговця та каталогізатором у відділі старих книг у книжковій крамниці Bowes & Bowes, що розташовувалася на (нині — Видавництво Кембриджського університету), де він мав можливість розвивати свою пристрасть до бібліографії.
Значну частину своїх обідніх перерв, вечорів і вихідних він проводив у Ботанічній школі та ботанічному саду. Це був період, коли ботаніка в Кембриджі активно розвивалася під керівництвом Сьюарда та .
3 серпня 1940 року Стерн одружився з Елдвіт Рут Олфорд (1910–2013), від якої мав сина та двох дочок, і яка була соратницею у значній частині його роботи. Рут Олфорд була вчителькою середньої школи з Тавістока в Девоні, дочкою Роджера Райса Олфорда, проповідника Методистської церкви та мера Тавістока.
Коли їхні заручини були оголошені в «The Times», Стерна надзвичайно потішило, що його описали як «члена Товариства лляної промисловості» — це була друкарська помилка замість Ліннеївського товариства.
Пізніші роки Стерн виріс у традиціях Англіканської церкви, але був відмовником за ідейними міркуваннями, а після Другої світової війни став квакером. У пізніші роки, після офіційного виходу на пенсію у 1976 році, він продовжував жити в (район Ричмонда). У його записі в Who's Who його інтереси зазначені як «садівництво та розмови».
Він помер 9 травня 2001 року від пневмонії у лікарні Кінгстону у віці 90 років. Похорон відбувся 18 травня. Він залишив трьох дітей (Роджера Томаса Стерна, Маргарет Рут Стерн та Гелен Елізабет Стерн) і спадщину у 461 240 фунтів стерлінгів. Його дружина, чий 100‑річний ювілей відзначали в Ліннеївському товаристві у 2010 році, прожила до 103 років.
Стерн мав репутацію людини з енциклопедичними знаннями, був доброзичливим, дотепним та щедрим щодо свого часу й знань, завжди охоче допомагав іншим у їхній роботі. Він мав гарне почуття гумору та був відомий своїми анекдотами під час лекцій, а його колеги згадували, що «він мав щасливий талант до дружби». Його описували як людину з виразною зовнішністю — «невисокого чоловіка з рожевим обличчям, увінчаним копицею білого волосся», він отримав прізвисько «Вампті» через свій підпис «Wm. T. Stearn».
Кар'єра
Роки у Кембриджі (1929–1933) Стерн розпочав свою кар’єру як садівник у після того, як залишив школу у 13 років. Згодом він став продавцем книжок у Bowes & Bowes. Працюючи в цій крамниці, він подружився з багатьма кембриджськими ботаніками та брав участь у їхніх заняттях, зокрема у ботанічних екскурсіях. Окрім професора Сьюарда, на нього впливали морфолог Агнес Арбер, , перший директор Ботанічного саду Кембриджського університету, , тодішній куратор університетського гербарію та пізніший директор саду (1951–1973), садівник , який згодом став його покровителем, , тодішній науковий співробітник а згодом професор, та , який у той час працював із Сьюардом. Сьюард надав йому повний доступ до дослідницьких можливостей гербарію. Він продовжував свої дослідження, відвідавши Королівські ботанічні сади в К'ю у 1930 році, у віці 19 років, а також провів два тижні в гербарії Національного музею природознавства в Парижі, отримавши грант у 15 фунтів від Лондонського королівського товариства для вивчення Epimedium. Також у 1930 році в Кембриджі відбувся П’ятий Міжнародний ботанічний конгрес, і Стерн мав змогу відвідати його. У цей час він пересувався між книжковою крамницею, Ботанічною школою, ботанічним садом і домом на велосипеді — своєму улюбленому засобі пересування протягом усього життя.
Бібліотека Ліндлі, Королівське садівниче товариство (1933–1952) У 1933 році Г. Р. Гатчинсон, який був бібліотекарем у Королівського садівничого товариства у Лондоні, мав вийти на пенсію. Джон Гілмор, тоді заступник директора садів К'ю, запропонував кандидатуру Стерна, так само як і Боулз, віцепрезидент Товариства. Стерну було 22 роки, коли він почав працювати в бібліотеці, спочатку як помічник бібліотекаря, а через шість місяців зайняв місце Гатчинсона. Пізніше він пояснював своє призначення в такому молодому віці наслідками Першої світової війни: «Усі люди, які мали б отримати ці посади, загинули». Там він співпрацював із Боулзом над низкою монографій про рослини, зокрема над Handbook of Crocus Боулза та їхньою спільною роботою про Anemone japonica (Anemone hupehensis var. japonica). Написана у 1947 році, вона досі вважається одним із найповніших досліджень походження та номенклатури осінньоквітучих анемон. Стерн був одним із останніх, хто бачив Боулза живим, і після його смерті написав про нього спогад, а згодом підготував статтю про Боулза для Оксфордського біографічного словника. Значну частину свого вільного часу він проводив, займаючись дослідженнями в садах К'ю.
Бібліотека Ліндлі, найбільша садівнича бібліотека у світі, названа на честь британського ботаніка Джона Ліндлі (1799–1865), була заснована у 1868 році шляхом придбання 1300 томів Ліндлі після його смерті. У 1930 році бібліотеку було перенесено на новий поверх, добудований у штаб-квартирі товариства на Вінсент-скве], але роль бібліотеки дещо зменшилася. був призначений хранителем бібліотеки (1930–1939), і Гатчинсон звітував безпосередньо йому. Стерн згадував, що коли він прибув на службу, Гатчинсон зовсім не знав про призначення свого нового помічника.
Ліндлі був одним із натхненників Стерна, адже він також був бібліотекарем і мав тривалі зв’язки з Королівським садівничим товариством. Ліндлі також заповів свій гербарій Гербарію Кембриджського університету, де він нині становить Колекцію Ліндлі. Як зазначав Стерн: «Я ознайомився з його численними публікаціями і захоплювався тією працьовитістю, наполегливістю та здібностями, з якими він успішно виконував так багато різних справ». Згодом Стерн опублікував фундаментальну працю про життя й діяльність Ліндлі. Внесок Ліндлі в садівничу таксономію можна порівняти лише з внеском самого Стерна. Стерн швидко взявся застосовувати свої антикварні знання для реорганізації бібліотеки, створивши до-ліннеївський розділ. Невдовзі після його приходу у 1934 році бібліотека отримала одну з найбільших своїх колекцій — спадщину , яку Стерн узявся каталогізувати, що призвело щонайменше до п’ятнадцяти публікацій.
Працюючи в бібліотеці, він продовжував самоосвіту: відвідував вечірні заняття, вивчав шведську мову та багато подорожував. Стерн використовував свої щорічні відпустки, щоб відвідати інші європейські ботанічні бібліотеки, ботанічні сади, музеї, гербарії та колекції, а також збирати рослини, приділяючи особливу увагу Epimedium і Allium. Його подорожі привели його до Швейцарії, Італії, Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Данії та Швеції.
Воєнні роки (1941–1946) Єдиною перервою в праці в бібліотеці були воєнні роки 1941–1946, коли його помічниця міс Кардью виконувала обов’язки бібліотекаря. Спочатку Стерн служив як повітряний спостерігач, перш ніж записатися до війська. Як пацифіст, він не міг служити у бойовому підрозділі, але був прийнятий до медичної служби Повітряних сил Великої Британії (RAF), оскільки раніше працював у . Він служив у RAF як в Англії, так і в Азії (Індії та Бірмі, де працював у військовій розвідці і був нагороджений «Бірманською зіркою»). Там він проводив дослідження індо-малайської та сіккімської гімалайської тропічної рослинності, здійснював ботанічні експедиції, навчав солдатів біології та розпочав роботу над своїм Botanical Latin. Його воєнні спостереження привели до таких публікацій як An enumeration of the flowering plants of Nepal (1978–1982), Beautiful Indian Trees (2nd ed. 1954), а також праць про гімалайські види Allium. Повернувшись з війни, Стерн і його дружина, Елдвіт Рут Стерн, були змушені деякий час жити в бібліотеці Ліндлі, доки не знайшли постійнішого житла, через гостру житлову кризу в Лондоні.
Природничий музей (1952–1976)