Віктимність (від  — жертва) — концепція позитивістської віктимології про схильність стати жертвою злочину. У сучасній західній віктимології термін майже не використовується, а припущення, що причиною вчинення злочину є поведінка чи одяг постраждалих, критикується як несправедливе звинувачення жертви та спростовується більш новітніми дослідженнями.

У позитивістській віктимології

Основоположник позитивістської (інтеракціоністської) віктимології Б. Мендельсон у роботі «Походження доктрини віктимології» визначав поняття «віктимність» як аналог поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвоюBeniamin Mendelsohn, "The Origin of the Doctrine of Victimology, " Excerpta Criminologica 3 (1963): 239-44.Brent E. Turvey, Victimity: Entering the criminal justice system. In B. E. Turvey & W. Petherick (Eds.), Forensic victimology: Examining violent crime victims in investigative and legal contexts (pp. 33-71). Amsterdam, The Netherlands: Elsevier Science..

Деякі автори вважали, що віктимність «перебуває в прямій залежності від стану злочинності: чим більше суспільство вражене злочинністю, тим вище шанс будь-якого індивіда стати жертвою злочину»Ривман Д. В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. Л., 1975. С. 9.. При такому підході віктимність розглядалася у зв'язку зі статистикою.

На думку інших авторів, віктимність — це «особлива властивість потерпілої від злочину особи (в аспекті кримінальної віктимології), що складається в її схильності стати, за певних обставин, жертвою злочину»Ильина Л. В. Уголовно-правовое значение виктимности // Правоведение. 1975. № 3. С. 119..

У сучасній науці Підхід, що допускає можливість покладати часткову відповідальність за злочин на жертву, в західній науці було піддано гострій критиці з 1970-тих років, в першу чергу з боку феміністських авторокAndrew Karmen, 2003, Crime Victims: An Introduction to Victimology, Wadsworth Publishing, ISBN 978-0-534-61632-8.Lorraine Wolhuter, Neil Olley, David Denham. Victimology: Victimisation and Victims' Rights. Taylor & Francis US, 2009..

Аналізуючи дослідження випадків зґвалтування та домашнього насильства, вони виявили, що фактори поведінки жертви, які раніше описувалися як «провокуючі», насправді є такими не об'єктивно, а в сприйнятті злочинцяColleen A. Ward. Attitudes toward Rape: Feminist and Social Psychological Perspectives. Sage, 1995.. Згідно з феміністською теорією права, дослідник, що мислить в категоріях «провокуючої поведінки жертви» або «віктимної поведінки», тим самим виправдовує злочинця і, в разі гендерного насильства, відтворює ті ж патріархальні стереотипи, які є причиною досліджуваних ним злочинівJan J.M. van Dijk. Introducing Victimology, in The Ninth International Symposium of the World Society of Victimology, Free University of Amsterdam, 1997..

У феміністській теорії звинувачення жертви насилля називається віктимблеймінгом.

Емпіричні дані показують, що поведінка, описана у позитивістській віктимології як «необачна», «легковажна», «аморальна» (іноді як «винна віктимність»Варчук Т. В. Виктимология. — М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2008. — С. 40.), не є значимим чи визначальним чинником скоєння сексуальних злочинів. Опис одягу, поведінки потенційних жертв та реальна статистика мають суттєві відмінності.

Потенційними жертвами зазвичай описують «дівчат у суперкоротких спідницях, які користуються занадто яскравим макіяжем», тоді як за статистикою 10,1 % постраждалих від сексуального насильства становлять діти до 12 років і жінки віком понад 40 років, 11,4 % — підлітки 13—15 років, 6,5 % — чоловіки різного віку; при цьому 45,6 % потерпілих були раніше знайомі з ґвалтівником і довіряли йому, а в 15 % випадків сексуальне насильство скоюють родичі або партнериМария Мохова. Сексуальное насилие: мифы и факты .

Виставка "Чи це моя провина?" У 2018 році в Брюсселі було відкрито виставку одягу, який був на жінках в день вчинення насильства. Така назва виставки співзвучна із запитанням, які найчастіше ставлять поліцейські зґвалтованим жінкам:"У що ви були одягнуті?". Постраждалі не завжди розуміють суть цього питання і чому вони мають бути винні щодо того, який саме одяг вони вибрали того дня. Серед одягу на виставці: спідниці, плаття, штани та сорочки, навіть поліцейська форма. На стендах відсутній надто відкритий одяг чи одяг червоних, яскравих "агресивних" кольорів.

Реабілітаційний підхід Сучасна західна наука прагне знизити сприйняття постраждалих як жертв, відповідальних за вчинення злочину. В ряді європейських країн законодавче поняття "віктимної поведінки" відсутнє (зокрема, у шведському законодавстві) зі зміщенням фокусу на згоду на секс.

Практика реабілітації постраждалих від насилля зосереджується на можливостях трансформації кризи в можливості, фокусуючись на ресурсах, з допомогою яких постраждалі можуть подолати травму і досягти успіху в житті, яке б інакше вважалося зруйнованим.

Головною метою реабілітації є відновлення; знаходження джерела внутрішньої сили і вияв необхідних рис характеру; вирішальне значення має підтримка постраждалих (сім'ї, близьких, волонтерів та наставників, інших постраждалих у реабілітаційних групах); занурення в активності; застосування інших джерел досягнень і наполегливості для успішної ресоціалізації у суспільстві.

Див. також

Звинувачення жертви Міфи про зґвалтування Культура зґвалтування Сексуальне насильство

Примітки

Посилання Віктимність //