Павло Геннадійович Божко (13 червня 1992, Бердянськ, Запорізька область — 1 січня 2023, Донський, Тульська область, Росія) — український військовослужбовець, старший матрос 501-го окремого батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти Збройних сил України.
Учасник оборони Маріуполя у квітні 2022 року. Потрапив у полон на заводі Ілліча, утримувався у виправній колонії суворого режиму в Тульській області в Росії, де піддавався катуванням.
Загинув у полоні 1 січня 2023 року.
Народження та виховання Павло народився 13 червня 1992 року в Бердянську Запорізької області. Був єдиною дитиною в родині.
З дитинства вирізнявся активністю та загостреним відчуттям справедливості.
Захоплювався футболом, який залишався одним із головних інтересів.
Освіта та цивільне життя У 1998—2009 роках навчався у школі, потім у місцевому машинобудівному професійному ліцеї, здобув професію бухгалтера.
Працював на будівництві в Україні та за кордоном.
За словами матері Оксани Ямпольської, Павло мріяв про сімейне життя, хотів одружитися та мати дітей.
Військова служба та війна
Початок служби 16 січня 2021 року Павло Божко підписав контракт у Бердянського ТЦК та СП Запорізької області і розпочав службу у Збройних силах України.
Проходив військову службу у складі 501-го окремого батальйону, 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, Збройних сил України, що була дислокована в Бердянську.
Побратими дали йому псевдо Бізон, бо чоловік був сильним і незламним.
Початок повномасштабного вторгнення З перших днів повномасштабного вторгнення батальйон Павла стояв на захисті міста Маріуполя. Незважаючи на обмежені ресурси, підрозділ продовжував чинити опір російським окупантам.
Полон та катування Після взяття в полон військових відправили до селища Оленівки, Кальміуського району, Донецької області, там їх розділили.
Павла відправили з Оленівки до Таганрогу, потім у Старий Оскол, і в Тульської області у виправній колонії суворого режиму № 1. Внаслідок систематичних катувань Божко втратив здатність самостійно пересуватися.
4 квітня 2022 року російські ЗМІ оприлюднили відео з українськими військовополоненими, мати Павла впізнала сина серед полонених.
У листопаді 2022 року мати отримала першу звістку про місце перебування сина від військовослужбовця, якого повернули з російського полону в ході обміну. За його даними, Божко утримували у виправній колонії суворого режиму № 1 Тульської області в місті Донський у Росії.
Додаткові свідчення про перебування Павла в карцері Оксана отримала від військового Олексія Ануля, який звільнився з полону та проходив через той самий карцер після Павла.
З травня по серпень 2022 року Павло Божко провів чотири місяці в карцері в умовах голоду та холоду.
За весь час полону він різко схуд: при зрості 1,92 см та вазі близько 93 кг його маса тіла зменшилась приблизно вдвічі.
31 грудня 2022 Павла винесли з карцеру непритомним. За словами матері, побратими характеризували його як людину, яка навіть в умовах карцеру не скорилась:.
1 січня 2023 року Божко помер у медичному закладі міста Узловий Тульської області у Росії.
Загибель та поховання В січні 2023 року Оксана отримала звістку про загибель сина від іншого військовослужбовця, звільненого з полону. Тіло Павла передали по системі репатріації тіл в Покровськ 22 березня 2023 без одягу, в простирадлі. Поховали Павла у Дніпрі..
Згадка в книзі Jingle Bellz Разом із Павлом у полоні був учасник оборони Чернігівської області Олексій Ануля. Після звільнення та тривалої реабілітації він написав автобіографічну книгу «Jingle Bellz», щоб зберегти пам'ять про загиблих і розказати правду про утримання українських військових у полоні.
До цієї книги увійшла й детальна історія Павла Божка.
Див. також Олексій Ануля — сидів в тому ж карцері, що і Павло Jingle BellZ — книга Олексія Анулі про катування в російському полоні
Примітки