Ріаннон () — жіночий персонаж та головна героїня в її Першій та Третій гілках. описав її як «одну з найвидатніших жіночих постатей у світовій літературі», додавши, що «насправді в попередній людській літературі немає нікого подібного до неї». Ріаннон також є персонажем XIV століття.
У «Мабіноґі» Ріаннон — це сильна правителька, придворна дама та віддана мати. Вона розумна, має політичний стратегічний підхід, відома своєю витонченою бесідою та вражаючою зовнішністю, а також багатством і щедрістю подарунків, особливо менестрелям.
У Першій гілці Ріаннон обирає , принца Дайфеду (південно-західний Уельс), своїм чоловіком, порушуючи угоду із , іншим принцом. Її фатальний вибір використовує два худіау (чари): невловимого коня та майже ненаповнюваний мішок. З Пвіллом у неї народжується син, . Вона переживає трагедію, коли її новонароджену дитину викрадають, і її звинувачують у дітовбивстві. Пізніше її виправдовують від цього наклепу; коли дитину повертають, і її син Придері належним чином успадковує владу в Дайфеді. У Третій гілці Ріаннон, уже вдова, одружується з , позбавленим престолу спадкоємцем британської королівської родини. Разом із ним, своїм сином та його дружиною вона переживає нові випробування й пригоди, пов'язані з різноманітними чарами — передусім із Спустошенням усього Діфеду, а також із семирічною помстою Ллуїда, друга-чаклуна Ґваула.
Ріаннон, можливо, спочатку походить від богині, вперше цю думку зафіксував (1803). Образ Ріаннон як Великої Богині-матері та Богині-Коня ґрунтовно розвинув Едвардом Анвілом (1906), його праця з'являється без належного посилання в дослідженні В. Дж. Ґріффіда (1953). Тему богині структурно проаналізував Патрік К. Форд (1977), а Роберта Валенте (1986) розкритикувала такий підхід за те, що він затьмарює Ріаннон як людський, жіночий образ.William Owen Pughe, 1803. Geiriadur Cenhedlaethol, Cymraeg a Caesneg: A National Dictionary of the Welsh Language, Explained in English; with Numerous Illustrations from the Literary Remains and from the Living Speech of the Cymry, II of 3 (London: E. Williams), p. 466. Edward Anwyl, 1906. Celtic Religion in Pre-Christian Times (Archibald Constable), pp. 240–41. William John Gruffydd, 1953. Rhiannon. Patrick K. Ford, ed. trans. 1977. The Mabinogi and Other Welsh Tales (Berkeley, California, USA; repr. Routledge, 2015; & Kindle). Roberta Valente, 1986. ‘Merched y Mabinogi: Women and the Thematic Structure of the Four Branches’ (unpublished doctoral dissertation, Cornell University), p. 6. Можливо, у традиціях зберігся певний спадок цього образу: її обрядові обходи (вассайлінг) зосереджені навколо кінського черепа й збігаються з географічним поширенням культу Ріаннон в Уельсі.Shân Morgain, 2025. 'Mabinogi Rhiannon', pp. 432-34. (Птахи Ріаннон) також виражають її парадоксальну силу чарів: далека, але близька, жива і мертва. Вони спочатку з'являються як у Мабіноґі, так і в .Shân Morgain, 2025. 'Mabinogi Rhiannon', pp. 407-14.
Схоже, Ріаннон успадковує традиції більш раннього кельтського божества, галльської богині коней Епони.Patrick Ford (trans.) 1977. The Mabinogi and Other Welsh Tales (Berkeley, Caifornia, USA, 1977; repr. Routledge, 2015; & Kindle); 'Sioned Davies (trans.), The Mabinogion, Oxford 2007, p. 231. Ріаннон тісно асоціюється з кіньми, як і її син Придері. Її та її сина часто зображують як кобилу та лоша. Як і Епона, вона іноді спокійно та стоїчно сидить на своєму коні.Gruffydd, W. J. Rhiannon: An Inquiry into the Origins of the First and Third Branches of the Mabinogi Цей зв'язок з Епоною загальновизнаний серед дослідників Мабіноґі та кельтології, але Рональд Гаттон, історик язичництва, ставиться до нього скептично.
Її ім'я пов'язують з лінгвістичною реконструкцією форми *Rīgantonā, що походить від *rīgan — «королева» (пор. валлійське rhiain «діва», давньоірландське rígain «королева»).Edward Anwyl, 1897. ‘The Four Branches of the Mabinogi’, Ch. II, (Zeitschrift für celtische Philologie), p. 288; and ibid. 1901, Ch. IV, (ZCP), p. 126.
Історія Ріаннон
Мабіноґі: Перша гілка Ріаннон вперше з'являється на Ґорседд-Арберті, родовому кургані поблизу одного з головних дворів Дайфеду. , принц Дайфеду, прийняв виклик магічної традиції кургану — явити райведавт (диво) або ж зазнати ударів. Ріаннон з'являється йому та його двору як обіцяне диво. Вона — прекрасна жінка, одягнена в золоту шовкову парчу, верхи на блискучому канвелу (блідо-білому) коні. Пвілл двічі посилає своїх найкращих вершників навздогін за нею — вони переслідують її по два дні, але вона щоразу лишається попереду, хоча її кінь іде не швидше, ніж спокійною ходою. На третій день він сам вирушає за нею й не досягає більшого, аж доки зрештою не звертається до неї з проханням зупинитися заради нього.
Ріаннон, у притаманній їй манері, дорікає йому за те, що він не здогадався вчинити так раніше, а тоді пояснює, що сама розшукала його, аби одружитися з ним, надаючи йому перевагу перед своїм теперішнім нареченим, Ґваулом ап Клудом. Пвілл із радістю погоджується, але під час весільного бенкету в палаці її батька невідомий чоловік просить Пвілла виконати прохання — і той обіцяє зробити це, навіть не запитавши, чого саме хочуть. Чоловік виявляється Ґваулом і просить віддати йому Ріаннон.
Ріаннон вдруге докоряє Пвіллу за його , але пропонує засоби та план, як врятувати ситуацію. Вона влаштовує другий весільний бенкет для Ґваула, де виставляє людей Пвілла на вулиці в саду. Вона сказала Пвіллу увійти до зали, одягненим як жебрак, і смиренно попросити Ґваула наповнити «мішечок» їжею. Але вона зачарувала «мішечок», тому його неможливо наповнити у звичайний спосіб. Ґваула вмовляють залізти всередину, щоб приборкати чари, і тоді Пвілл закриває його в ньому. Люди Пвілла вриваються та оточують залу, потім б'ють і штовхають Ґваула, як у грі «борсук у мішку». Щоб урятувати своє життя, Ґваул змушений повністю відмовитися від Ріаннон, а також від помсти. Ріаннон одружується зі Пвіллом, а потім вирушає до Дайфеду як його королева.
Після двох щасливих років Пвілл потрапляє під тиск вельмож, які вимагають народження спадкоємця. Він відмовляється виставити Ріаннон безплідною, і на третій рік у них народжується син. Однак у ніч його народження немовля, яке перебувало під опікою шести сонних служниць Ріаннон, зникає. Налякані загрозою смерті, жінки вбивають цуценя та намазують його кров'ю обличчя сплячої Ріаннон. Вранці вони звинувачують її в дітовбивстві та канібалізмі. Ріаннон радиться зі своїми радниками та погоджується пройти покуту. Пвілла знову закликають залишити її, але він відмовляється і замість цього призначає покуту: вона повинна щодня сидіти біля воріт замку на кінній стоянці та розповідати свою історію мандрівникам. Також вона має пропонувати носити їх на спині, хоча мало хто на це погоджується. Однак, як показує кінець історії, Пвілл залишає її королевою, оскільки під час бенкету вона сидить поруч із ним у залі.
Новонароджену дитину знаходить , лорд Ґвент-Іс-Коеду (Південно-Східний Уельс). Він коняр і його чудова кобила народжує щороку напередодні травня, але лошата щоразу зникають. Він забирає кобилу до свого будинку та стежить за нею. Після народження лошати він бачить жахливий кіготь, який намагається витягнути новонароджене лоша через вікно, і рубає чудовисько мечем. Вибігши надвір, він виявляє, що чудовисько зникло, а біля дверей залишилося людське немовля. Він та його дружина вважають хлопчика своїм, назвавши його Ґврі Воллт Еурин (Гврі Золотоволосий), бо «все волосся на його голові було жовтим, як золото».The Mabinogion. Davies, Sioned. 2005. Дитина росте з надлюдською швидкістю, маючи велику прихильність до коней. Тейрнон, який колись був придворним Пвілла, упізнає в хлопчикові схожість із його батьком. Як благородна людина, він повертає хлопчика до королівського дому Дайфеду.
Після возз'єднання з Ріаннон, дитину офіційно назвали традиційним чином, згідно з першими словами матері, зверненими до нього, (гра слів від «доставлений» та «турбота», «турбота» або «втрата»). Згодом Пвілл помирає, і Придері править Діфедом, одружившись із Глостерською та об'єднавши сім кантревів зі своїм королівством.
Мабіноґі: Третя гілка повертається з руйнівних ірландських війн одним із сімох, що вижили. — ще один вижилий, його добрий товариш і друг. Вони виконують свою обіцянку поховати голову померлого короля Британії () в Лондоні, щоб захистити Британію від вторгнення. Але під час їхньої тривалої відсутності королівство Британії узурпував племінник Манавідана, Кассівелаун.
Манавідан відмовляється продовжувати війну, щоб повернути свої права. Придері щедро винагороджує його, надаючи йому в користування землю Діфеду, хоча й зберігає свій суверенітет. Також Придері влаштовує шлюб між овдовілою Ріаннон та Манавіданом, які ставляться одне до одного з любов'ю та повагою. Щоб запобігти ворожості узурпатора Кассівелауна, Придері обачно сплачує йому данину за Дайфед.
Манавідан стає головним героєм Третьої Гілки, і її зазвичай називають на його честь. Разом з Ріаннон, Придері та Циґфою він сидить на Ґорседд-Арберті, як колись робив Пвілл. Але цього разу трапляється лихо. На землю спадає грім і магічний туман, залишаючи її порожньою, без жодної свійської тварини і людей, окрім чотирьох головних героїв.
Проживши деякий час завдяки полюванню, вони вирушають до прикордонних регіонів (тепер — Англія) та заробляють на життя ремеслами. У трьох різних містах вони будують успішний бізнес із виробництва сідел, щитів, а потім взуття. Але запекла конкуренція ставить їхнє життя під загрозу. Замість того, щоб боротися, як бажає Придері, Манавідан вирішує тихо рухатися далі. Повернувшись до Дайфеду, Манавідан та Придері вирушають на полювання та слідують за чарівним до нещодавно збудованої вежі. Всупереч пораді Манавідана, Придері входить до неї, щоб забрати своїх гончих. Він потрапляє в пастку прекрасної золотої чаші. Манавідан повертається до Ріаннон, яка різко дорікає йому за те, що він навіть не спробував урятувати свого доброго друга. Але, спробувавши врятувати сина, вона зазнає такої ж долі, як і він. У «ковдрі туману» Ріаннон, Придері та вежа зникають.
Манавідан зрештою викуповується, домагаючись відшкодування збитків для Ріаннон, Придері та Дайфеду. При цьому відбувається майже комічна серія магічних перемовин щодо вагітної миші. Чарівник Ллуїд ап Кілкоед змушений звільнити землю та родину від своїх чар і ніколи більше не нападати на Дайфед. Його мотив розкривається як помста за свого друга Ґваула, відкинутого залицяльника Ріаннон. Все щасливо закінчується возз'єднанням родини та поверненням Дайфеду.
Тлумачення як богині
Уперше Ріаннон з'являється, як таємнича фігура, частина потойбічної традиції Ґорседд-Арберта. Її парадоксальний стиль повільної, але недосяжної їзди дивний і чарівний, хоча цей парадокс також зустрічається в середньовічній любовній поезії як еротична метафора. Ріаннон має «мішечок», який також є чарівним парадоксом, оскільки його неможливо наповнити в жодний звичайний спосіб. Під час покути Ріаннон демонструє силу велетки або силу коня, носячи подорожніх на спині.
Ріаннон пов'язана з трьома містичними птахами. Птахи Ріаннон () з'являються у Другій Гілці, в Тріадах Британії та в Кулхв ак Олвен. В останній, велетень Ісбаддаден вимагає їх, як частину викупу за наречену для своєї дочки. Їх описують як таких, «що будять мертвих і заколисують живих». Це, можливо, говорить про те, що Ріаннон заснована на ранній богині кельтського політеїзму.