Під час Голокосту діти були особливо вразливими до смерті за нацистського режиму. За оцінками, 1,5 мільйона дітей«Діти під час Голокосту» . encyclopedia.ushmm.org . Отримано 12 жовтня 2024 року, майже всі євреї, були вбиті під час Голокосту, безпосередньо внаслідок дій нацистів або як прямий наслідок цих дій. Це був один із найвідоміших злочинів нацистів проти дітей.

Нацисти виступали за вбивство дітей небажаних або «небезпечних» людей відповідно до своїх ідеологічних поглядів, або як частину нацистської ідеї расової боротьби, або як захід превентивної безпеки. Вони зокрема переслідували єврейських дітей, але також етнічних польських дітей, ромських (також званих циганами) дітей та дітей з психічними або фізичними вадами. Нацисти та їхні колабораціоністи вбивали дітей з цих ідеологічних причин та у відповідь на реальні або нібито партизанські напади"CHILDREN DURING THE HOLOCAUST". United states Holocaust Memorial Museum. 1 October 2019. Retrieved 30 March 2021.. Ранні вбивства заохочувалися нацистами в рамках акції Т4, де дітей з інвалідністю отруювали газом чадним газом , морили голодом, робили ін'єкції фенолу в серце або вішали.

Значно меншу кількість було врятовано. Дехто просто вижив, часто в гетто, іноді в концентраційному таборі. Деяких врятували в рамках різних програм, таких як «Кіндертранспорт» та «Тисяча дітей», в яких діти втікали зі своєї батьківщини. Інших дітей врятували, ставши «Прихованими дітьми». Під час війни й навіть до неї багатьох вразливих дітей врятувала організація «Охорона дітей» (OSE)..

Медичні експерименти

Німецька влада також ув'язнила низку дітей у концентраційних та пересильних таборах. Лікарі та медичні дослідники Шуцштаффеля (СС), нацистської воєнізованої організації, використовували дітей, особливо близнюків, у концентраційних таборах для медичних експериментів, які часто призводили до їхньої смерті. У своїх «пошуках відновити «арійську кров»», або ідеальну расу, експерти СС з питань раси наказали викрасти сотні дітей в окупованій Польщі та окупованих частинах Радянського Союзу та перевезти їх до Рейху для усиновлення расово придатними німецькими сім'ями. Хоча підставою для цих рішень була «расово-наукова», часто світле волосся, блакитні очі або світла шкіра були достатніми для того, щоб отримати «можливість» бути «германізованими». З іншого боку, польських жінок та радянських цивільних осіб, яких депортували до Німеччини на примусові роботи, часто примушували до сексуальних стосунків з німецьким чоловіком; багато випадків призводили до вагітності, і жінок змушували робити аборти або народжувати дітей за умов, які гарантували б смерть немовляти, якщо експерти з питань раси визначали, що в дитині буде недостатньо німецької крові.

Йозеф Менгеле був лікарем, який працював в Освенцимі, концентраційному таборі. Його піддослідні мали кращі умови харчування та проживання, ніж інші в'язні, і тимчасово були захищені від газових камерNyiszli, Miklós (2011) . Аушвіц: розповідь очевидця лікаря . с. 57 Нью-Йорк: Arcade Pub. ISBN 978-1-61145-011-8.. Він заснував дитячий садок для дітей, які були об'єктами експериментів, а також для всіх ромських дітей віком до шести років. У закладі забезпечувалися кращі умови харчування та проживання, ніж в інших частинах табору, і навіть був дитячий майданчикКубіца, Гелена (1998) . «Злочини Йозефа Менгеле». У Гутман, Ізраїль; Беренбаум, Майкл (ред.). Анатомія табору смерті Освенцим . Блумінгтон, Індіана: Видавництво Індіанського університету. С.  317–337 . ISBN 978-0-253-20884-2.с. 320–321. Відвідуючи своїх піддослідних дітей, він представлявся як «дядько Менгеле» та пропонував їм солодощіЛагнадо, Люсетт Маталон ; Декел, Шейла Кон (1991). Діти полум'я: Доктор Йозеф Менгеле та нерозказана історія близнюків Освенцима с. 9 Нью-Йорк: Вільям Морроу. ISBN 978-0-688-09695-3.. Однак він також був особисто відповідальний за смерть невідомої кількості жертвЛіфтон, Роберт Джей (1986). Нацистські лікарі: медичні вбивства та психологія геноциду . Нью-Йорк: Basic Books. с. 341.ISBN. 978-0-465-04905-9.. Автор Роберт Джей Ліфтон описує Менгеле як садиста, позбавленого емпатії та надзвичайного антисеміта, стверджуючи, що він вважав, що євреїв слід повністю знищити як нижчу та небезпечну расуЛіфтон 1986 , с. 376–377. Син Менгеле, Рольф, сказав, що його батько не виявляв жодного каяття за свою діяльність у воєнний часПознер, Джеральд Л.; Вейр , Джон (1986). Менгеле: Повна історія . Нью-Йорк: McGraw-Hill. ISBN. 978-0-07-050598-8.. Відсутність правил щодо його експериментів дозволила Менгеле вільно проводити свої експерименти.

Колишній лікар в'язня Освенцима сказавЛіфтон 1985 , с. 337:Менгеле захоплювався близнюками. Його цікавила різниця між однояйцевими та різнояйцевими близнюками, а також те, як на них впливають генетичні захворювання та звідки вони походять. Експерименти також розрізняли генетичні ознаки та ті, що розвиваються в середовищі дитини. Менгеле був відомий тим, що вдавав, що не працює, коли прибував поїзд нових ув'язнених, щоб особисто вибрати будь-яких близнюків, яких бачив. Він оперував дітей, частково для того, щоб знайти генетичні слабкості у складі євреїв чи ромів, аби надати наукові докази ідей нацистської партії. Менгеле висунув гіпотезу, що його піддослідні особливо вразливі до певних захворювань через свою расу. Крім того, він вважав, що у них дегенеративні зміни крові та тканин, виходячи з його зразків. Менгеле або один з його помічників щотижня обстежували близнюків та вимірювали їхні фізичні характеристикиЛіфтон 1986 , с. 350. Він проводив такі експерименти, як непотрібна ампутація кінцівок; в іншому експерименті він навмисно заразив близнюка тифом або іншою хворобою та перелив кров зараженого близнюка іншому. Багато його піддослідних померли під час цих процедурПознер і Вейр, 1986 , с. 37.. Після завершення експерименту близнюків іноді вбивали, а їхні тіла розтиналиЛіфтон 1986 , с. 351. Міклош Ньїслі, в'язень Освенцима, згадував один випадок, коли Менгеле особисто вбив чотирнадцять близнюків за одну ніч, зробивши ін'єкцію хлороформу в серцеЛіфтон, Роберт Джей (21 липня 1985 р.). «Що створило цю людину? Менгеле» . The New York Times . Отримано 11 січня 2014 р .. Якщо один близнюк помирав від хвороби, Менгеле вбивав іншого, щоб після їхньої смерті можна було підготувати порівняльні звітиЛіфтон 1986 , с. 347, 353..

Він був відомий своїми експериментами з очима. Одне з його конкретних досліджень стосувалося гетерохромії іридум, стану, при якому очі людей мають різний колір. Після того як він знищив гетерохроматиків, він видалив їм очі та відправив їх до Берліна для вивчення. Інший експеримент Менгеле з очима включав спроби змінити колір очей шляхом введення хімічних речовин в очі живим суб'єктамЛіфтон 1986 , с. 362. Його експерименти над карликами та людьми з фізичними аномаліями включали фізичні вимірювання, забір крові, видалення здорових зубів та лікування непотрібними ліками та рентгенівським опроміненням^ Астор 1985 , с. 102.. Багатьох жертв відправляли до газових камер приблизно через два тижні, а їхні скелети відправляли до Берліна для подальшого вивченняЛіфтон 1986 , с. 360..Менгеле шукав вагітних жінок, над якими проводив експерименти, перш ніж відправляти їх до газових камерБрозан, Надін (15 листопада 1982 р.). «Зі смерті — жага до життя» . The New York Times .. Свідок Віра Александер розповіла, як він зшив двох ромських близнюків спина до спини, намагаючись створити сіамських близнюків. Діти померли від гангрени після кількох днів стражданьМозес-Кор, Єва (1992). «Близнюки Менгеле та експерименти на людях: особиста розповідь». У книзі Аннаса, Джорджа Дж.; Гродіна , Майкла А. (ред.). Нацистські лікарі та Нюрнберзький кодекс: права людини в експериментах на людях . Нью-Йорк: Oxford University Press. С.  53–59 . ISBN 978-0-19-510106-5. с. 57

Під час існування Незалежної Держави Хорватія під час Другої світової війни хорватські усташі створили численні концентраційні табори, такі як Ясеновац, Джаково, та Ястребарсько, у яких загинуло багато сербських, єврейських та ромських дітей як в'язні. Серед них був концентраційний табір Сісак, спеціально створений для дітей як частина концентраційного табору ЯсеновацMarija Vuselica: Regionen Kroatien in Der Ort des Terrors: Arbeitserziehungslager, Ghettos, Jugendschutzlager, Polizeihaftlager, Sonderlager, Zigeunerlager, Zwangsarbeiterlager, Volume 9 of Der Ort des Terrors, Publisher C.H.Beck, 2009, pages 321–323Anna Maria Grünfelder: Arbeitseinsatz für die Neuordnung Europas: Zivil- und ZwangsarbeiterInnen aus Jugoslawien in der "Ostmark" 1938/41-1945, Publisher Böhlau Verlag Wien, 2010 pages 101–106.

Дитячий концентраційний табір у Сісаку було засновано 3 серпня 1942 року після Козарської операції. Він був частиною збірного табору, офіційно названого «Транзитним табором для біженців». Цей концентраційний табір складався зі спеціальної частини, офіційно названої «Притулок для дітей біженців», під егідою «Жіночого роду усташів» та «Служби безпеки усташів» і під безпосереднім контролем Антуна Найжера. Табір розташовувався в кількох будівлях у Сісаку : колишній Югославській асоціації сокільників («Соколана»), жіночому монастирі Сестер Святого Вінсента, складі рису, складі солеварні Райс, початковій школі Нові Сісак та «Карантені» (карантині). Усі ці будівлі вважалися непридатними для проживання дітей. Наприклад, в асоціації сокільників не було дверей; там було протяги, оскільки вона була побудована для сушіння солі. Діти, навіть ті, яким було лише кілька місяців, повинні були лежати на підлозі лише з тонким шаром соломи без одягу та ковдр. Коли спалахнула епідемія тифу, Найжер наказав перевести інфікованих дітей до імпровізованої лікарні, що лише збільшило кількість смертей

Перша група дітей прибула 3 серпня 1942 року, їх було 906. Вже наступного дня привезли ще одну групу з 650 дітей; третя група прибула 6 серпня з 1272 дітьми. У скляному заводі Тесліча та новозбудованих бараках, які отримали назву «Карантена», було створено загальний концентраційний табір для чоловіків, жінок та дітей. Протягом серпня та вересня 1942 року усташі забрали батьків у 3971 дитини, відправивши батьків на примусові роботи. З серпня 1942 року по 8 лютого 1943 року утримувалося 6693 дитини, переважно серби з Козарець, Кордуна та Славонії. Попри дії Діани Будисавлевич та групи гуманітарних діячок – Яни Кох, Віри Лукетич, Драгіци Хабазін, Любіци та Віри Бечич, Каміля Бреслера, Анте Думбовича та сестер Червоного Хреста – щодня помирало до 40 дітей. Лазар Маргулєш свідчив про умови утримання в концентраційному таборі:Яна Кох, колишня секретарка Хорватського Червоного Хреста, розповіла про умови в таборі наступнеБараки були з'єднані коридорами, які охороняли усташі. Неподалік від швидкої допомоги, з іншого бараку, чулися сумні крики дітей. На голій підлозі лежало чотириста дітей: новонароджені, діти від кількох тижнів чи місяців, до десяти років. Скільки дітей прибуло і куди їх відправили, вже не вдалося дізнатися. Діти в дитячих бараках невблаганно плакали і кликали своїх матерів, які були лише за кілька кроків від дітей, але фашистські злочинці не підпускали матерів до своїх дітей. Старші діти крізь сльози розповідають нам, що вони не можуть заспокоїти малюків, бо вони голодні, нікому міняти підгузки малюкам, і вони бояться, що всі помруть. Ці діти, яким ще не виповнилося й десяти років, клянуться нам: «Ну ж бо, сестро, приведи нам матерів, приведи хоча б матерів до цих малюків. Побачиш, якщо не приведеш їм їхніх матерів, вони задихнуться, одними лише сльозами».Коронер Давид Егіч офіційно зафіксував, що з 6693 дітей у таборі померло 1152, тоді як вчитель Анте Думбович пізніше стверджував, що їх було 1630Огляд міжнародних справ, том 33, випуски 762–785, Федерація югославських журналістів, 1982, сторінка 31.

Засоби виживання