Тахере (перс. طاهره‎, «Чиста», також називають Куррат аль-Айн (араб. قرة العين‎ «Розрада/втіха очей») — так називали Фатеме Барагані/Умм-і Салміх (нар.1814 або 1817 році у м.Казвін, Іран — померла 16–27 серпня 1852 у м.Тегеран, Іран), впливову поетесу, активістку за права жінок, одну з і теологиню бабізму або Віри Бахаї в Ірані. Вона була послідовницею Баба. Її життя, вплив і страта зробили її ключовою фігурою бабізму. Тахере була донькою Мохаммеда Салеха Барагані, народилася в одній з найвидатніших сімей в Казвіні. Вона ввела радикально нове тлумачення, яке, хоч і розкололо бабідську громаду, але також і поєднало месіанство з бабізмом.

У дитинстві Тахере здобула освіту приватно, навчаючись у домі свого батька і проявила себе талановитою письменницею. У підлітковому віці вона вийшла заміж за свого двоюрідного брата. На початку 1840-х років вона стала послідовницею Шейха Ахмада і почала таємне листування з його наступником . Тахере поїхала до священного шиїтського міста Кербела, щоб зустрітися з Казімом Рашті, але він помер за кілька днів до її приїзду. У 1844 році у віці близько 27 років, шукаючи через ісламські вчення, вона з'ясувала його місцезнаходження. Тахере познайомилася з вченням Баба і прийняла його релігійні вимоги як Каїма. Невдовзі вона завоювала славу та ганьбу за своє ревне вчення його вірі та «безстрашну відданість». Згодом, вона була заслана назад до Ірану. Перське духовенство обурювалося щодо дій Тахере, і її кілька разів арештовували. Родина Тахере була проти таких її поглядів і вони хотіли, щоб вона повернулася до своїх традиційних вірувань.

Тахере, запам'яталася тим, що вона з'явилася з непокритою головою перед зібранням чоловіків під час . ЇЇ непокрите обличчя викликало багато суперечок, але на тій же конференції Бахаулла назвав Тахере «чистою». Після історичного зібрання в Бадашті багато присутніх були настільки вражені безстрашністю та відвертістю Тахере, що вони вважали своїм обов’язком ознайомити Баба з її безпрецедентною поведінкою. Вони намагалися заплямувати її чисте ім'я. На їхні звинувачення Баб відповів: «Що я можу сказати про ту, яку Язик Сили і Слави назвав Тахере "чиста"?» Цих слів виявилося достатньо, щоб змусити замовкнути тих, хто намагався знищити її авторитет. З того часу віруючі називали її Тахере. Баб продовжував високо цінувати Тахере і в одному зі своїх пізніших творів прирівнює статус Тахере до рівня сімнадцяти інших чоловічих разом узятих.  Дуже скоро її заарештували і помістили під домашній арешт у місті Тегеран. У середині 1852 року вона була таємно страчена через свою бабідську віру та через те, що вона публічно з'явилась з непокритим обличчям. Перед смертю вона сказала: «Ви можете вбити мене, коли захочете, але ви не можете зупинити емансипацію жінок». Після її смерті література Бабі та Бахаї вшановувала її до рівня мучениці, описуючи її як «першу мученицю-жінку, що виборювала виборче право для жінок». Як видатна Бабі (вона була сімнадцятою ученицею або «Буквою Живого» Баба), вона високо цінується послідовниками Віри Бахаї та Азаліс і часто згадується в літературі Бахаї як приклад мужності в боротьбі за права жінок. Точна дата її народження достаменно невідома, оскільки записи були знищені під час її страти.

Ранні роки

Справжнє ім'я Тахере - Фатеме Барагані з Казвіну (поблизу Тегерана), старша з чотирьох дочок Мохаммеда Саліха Барагані, муджтахіда Усулі, який був відомий своїми тлумаченнями Корану, хвалебними словами про трагедії Кербели, своєю ревністю виконання покарань, і його активному опору щодо споживання вина.  Мати Тахере Амене походила з перської знатної родини, її брат був імамом шахської мечеті у Казвіні. Амене та всі її доньки навчалися в медресе Салехі, яке заснував її чоловік в 1817 році. Дядько Тахере, Мохаммад Такі Барагані, також був муджтахідом, чия влада та вплив домінували при дворі Фатх-Алі Шаха Каджара. У зв'язку зі знищенням справжніх документів, дізнатись дату народження Тахере неможливо. Історик Набіл-і-Азам цитує, що це було в 1817 році, тоді як інші істрики наполягають на більш ранній даті 1814 рік. Онук Тахере припускає набагато пізнішу дату — 1819 рік, тоді як деякі історики стверджують, що вона народилася близько 1815 року.  Шогі Ефенді та Вільям Сірс пропонують дату 1817 року.  Це підтверджується думками хроніста 19 століття, який писав, що Тахере було «тридцять шість років», коли її вбили, відповідно до місячного календаря. Опитавши родину та знайомих Тахере, а також прочитавши документи про її життя, вважала, що найточнішою датою народження є між 1817 і 1819 роками. Ці висновки спростовуються в кількох книгах і статтях, але докази не підтверджують остаточно жодну дату.

Брати Барагані переїхали з маловідомого села до міста Казвін, де вони розбагатіли за допомогою церковних шкіл. Згодом вони здобули ранги високопоставлених священнослужителів при дворі перського шаха і навіть очолювали релігійні верстви населленя Казвіна.  Вони також брали участь у комерційних угодах, накопичуючи великі статки та прихильність. Мухаммад Барагані був відомим і шанованим священнослужителем, як і його старший брат, який одружився з донькою монарха. Двоє його молодших братів були менш високопоставленими, ніж старші, але все ж мали достатню владу при дворі шаха. Тітка Тахере була відомою поетесою та каліграфом у королівських колах і писала урядові укази своєю «бездоганною рукою».  На момент народження Тахере, родина Барагані здобула славу найповажніших і наймогутніших у Персії.

Освіта Тахере здобула якісну освіту для дівчини свого часу.  Освічена жінка сама по собі була рідкісним явищем, і Мохаммед Барагані вирішив порушити протокол і особисто навчати свою дочку. Незважаючи на те, що Тахере все ще жила у суворому релігійному домі, вона здобула освіту в галузі теології, юриспруденції, перської літератури та поезії.  Їй було дозволено вивчати іслам, і вона була відома своєю здатністю запам’ятовувати Коран, а також опановувати складні для розуміння моменти релігійного закону. Мохаммед Барагані був незадоволений тим, що Тахере народилась дівчинкою. Кажуть, що Тахере перевершила учнів свого батька, що ще більше переконало його в її літературних талантах. Її батько навіть дозволив їй слухати його уроки, які він давав своїм учням, за умови, що вона ховатиметься за шторою і ніхто не довідається про її присутність. Її батько ласкаво називав її «золота корона».

Завдяки вихованню батька та дядька юна Тахере змогла краще зрозуміти теологічні та освітні питання, порівняно з її однолітками. Тогочасне суспільство очікувало, що дівчата залишатимуться слухняними та небагатослівними, і багато хто не хотів дозволяти своїм дочкам здобувати освіту. Мохаммед Саліх Барагані був письменником, і його твори оспівують мученицьку смерть онука Мохаммеда і третього імама Хусейна ібн Алі. Він присвячував більшу частину свого часу науковій діяльності. Аманат цитує, що Тахере також була відома своїм езотеричним тлумаченням віршів Корану. Освіта Тахере в Казвіні виправдала себе в наступні роки, надихнувши багато нових тенденцій серед жінок у її соціальному колі та, можливо, сприяла підштовхуванню Тахере до більш радикальних вчень Шейхі та Бабі.  Письменник Крістофер де Беллег описує її як «Симону де Бовуар у поєднанні з Жанною д’Арк» за те, що вона одночасно і феміністка, і свята.

Тахере була наділена шармом і харизмою. Історики відзначають її рідкісну фізичну красу. Дехто описував її як «місяцеподібну», «з волоссям, схожим на мускус», тоді як один із учнів її батька дивувався, як така приваблива жінка може водночас бути такою розумною. Історик Набіль-і-Азам повідомляє про «найвищі показники її краси». Джордж Керзон, 1-й маркіз Керзон Кедлстонський, писав, «краса та жіночність також дали своє освячення новому віровизнанню та героїзму… мила, але нещасна поетеса з Казвіна».  Британський професор Едвард Гранвіль Браун, який спілкувався з багатьма її сучасниками, писав, що вона була відома своєю «чарівною красою». Абдул-Баха і Багійі Ханум відзначали її красу в кількох творах. Навчання Тахере привело її до того, що вона стала відданою релігійною людиною, і вона дотримувалася цих переконань до кінця свого життя. Її жага до знань призвела до читанням і написанням релігійної та іншої літератури.  Її формальна освіта закінчилася, коли їй було приблизно тринадцять чи чотирнадцять років, коли її покликав батько, щоб дати згоду на заручини, організовані її батьком і дядьком.

Шлюб і подальше життя Незважаючи на те, що вона показала себе здібною письменницею та поетесою, Тахере була змушена підкоритися тиску родини, і у віці чотирнадцяти років її видали заміж за її двоюрідного брата Мохаммеда Барагані, сина її дядька.  У шлюбі народилося троє дітей, двоє синів і донька.  Однак шлюб був нещасливим, Мухаммад Барагані не хотів дозволяти своїй дружині займатися літературою і розвиватися як особистості.  У Казвіні Тахере завоювала славу завдяки своїй красі та глибокими знаннями, однак її освіченість вважалася небажаною чеснотою для дочки та дружини. Згодом її чоловік став керівником п'ятничної молитви.  Після смерті Тахере її сини втекли від свого батька в Наджаф і Тегеран, а дочка померла незабаром після смерті матері. Саме в домі свого чоловіка Тахере вперше познайомилася та почала листуватися з лідерами руху шейхів, включно з Казімом Рашті, який жив і працював у шиїтських містах-святинях в Іраку.

Тахере познайомилася з новими радикальними вченнями Шейхі в бібліотеці свого двоюрідного брата Джавада Валіяні. Спочатку Валіяні не хотів дозволяти Тахере читати літературу, посилаючись на те, що її батько та дядько були великими ворогами руху. Однак Тахере дуже подобалося вчення, і вона регулярно листувалася з Саїдом Казімом, ставлячи теологічні запитання. був задоволений її відданістю та тим, що в нього з’явився ще один прибічник та послідовник серед могутньої родини Барагані. Він написав їй, описуючи її як свою «розраду очей» («Курат аль-Айн») і «душу мого серця». Тахере приховувала свої нові релігійні переконання від сім'ї. Однак завдяки своїй новознайденій вірі Тахере було важко підкорятися суворим релігійним правилам своєї родини, і вона пішла на велику конфронтацію з ними. Релігійне протистояння призвело до того, що Тахере просила свого батька, дядька та чоловіка дозволити їй здійснити паломництво до святинь Кербели. У 26 років у 1843 році Тахере розлучилася зі своїм чоловіком і разом із сестрою вирушила до Кербели. Але справжнім мотивом для паломництва була зустріч зі своїм учителем Казімом Рашті.  На її привеликий жаль, коли вона приїхала, виявилося, що Казім помер незадовго до її прибуття.  Зі схвалення його вдови Тахере оселилася в будинку Сайїда Казіма і продовжувала навчати його послідовників з-за завіси.

У Кербелі Тахере навчала учнів Казіма Рашті. Його вдова дозволила їй отримати доступ до більшості його неопублікованих робіт, і Тахере зав’язала стосунки з іншими жінками своєї сім’ї.  Однак вона була змушена дотримуватися протоколу і навчала своїх учнів з-за завіси, оскільки вважалося непристойним, щоб жіноче обличчя було видно на публіці. Так само вважалося неприйнятним для жінки перебувати серед чоловіків, не кажучи вже про навчання, і це викликало багато суперечок у Кербелі. Незважаючи на це, вона здобула широку популярність, включаючи багатьох жінок, таких як Куршид Багум (майбутня дружина ) і сестра . Ще однією видатною послідовницею була мати Казіма-і-Самандара. Її вчення було сприйняте негативно чоловічим духовенством, а інші шейхи змусили її на короткий період відступити до .

Зміна віри