Віха (виха, май, дуб, сухий дуб) — традиційний обрядовий стовп, який ставили під час Зелених свят, які за народніми уявленнями символізують кінець весни та початок літа, тому в цей час проважається весна і зустрічається літо. На сьомому тижні закінчувалися всі дівочі веснянки. Звичай поширений ще до цього часу в деяких регіонах України, наприклад на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині, Львівщині, Покутті. Словарь української мови (1924) https://uk.wikisource.org/wiki/Словарь_української_мови_(1924)/віха#top

Цей обряд описав в 1856 році Михайло Максимович в своїй праці «Дні та місяці українського селянина»

Київщина

На Київщині обряд ставлення «вихи» описаний як приклад в с. Сошників. Для «вихи» тут обирають струнке і високе дерево, зазвичай це була сосна. «Виху» споруджували в клечальну суботу ввечері на майдані села. Сосну чоловіки обрубували від зайвого гілля, лише на вершечку залишали гільце. Раніше за «вихою» в ліс йшло півсотні хлопців, які несли дерево з лісу замінюючи один одного. Часом якщо за один вечір не встигали донести до села, то відкладали на наступний, але транспортом ніяким не користувалися. Менші хлопці з дівчатками заготовляли лугові та польові квіти, а підлітки забезпечували городніми квітами: лілеями, трояндами, піонами. Інколи господині самі віддавали зрізані квіти на віху, щоб хлопчаки не виривали квітів з корінням. Прикрашали «виху» дівчата, для цього вони обкладали жердину травою, квітами, зіллям та прикручували зеленим перевеслом, в давнину використовували для віхи зелене жито, яке саме в цю пору цвіло. Особливо пишно заквітчували гільце, для цього використовували городні квіти і стрічки. Навколо «вихи» робили загорожу з віток дуба, клена, вільхи, а землю встелювали зеленою травою та гав'яром. Кругом ставили ослони-лавці для сидіння. В деяких селах навколо «вихи» ставили «халабуду». Для цього вкопують навколо чотири дубові стовпи, зв`язують їх з вихою, а зелені стіни роблять з клечання. Після того, як молодь перед ранком пішла до дому, біля віхи залишалися хлопці-сторожі, а вдень на Зелену неділю вся вулиця сходилась до «вихи». Народна творчість та етнографія, Випуск 5, 1969 р., с. 62

Львівщина

У селі Лопушанка-Хомина на Львівщині на Зелені свята будували «буду», зводили «май», ставили стіл, робили «гуцалки», «крутілі», заготовляли ріща для вогню. «Май» – міг бути довжиною від 8 і аж до 25 метрів, на верх прибивали ялівець і зводили його біля буди. Якщо «май» дуже високий, його зводили за допомогою коней. Різні кутки села або різні села змагалися і вихвалялися один перед одним в кого вищий «май». Мешканці ретельно готувалися до святкування. Вони брали з дому кобилю з припасами і вирушали на ночівку в будах. Якщо дитину брали на святкування ввечері, це означало, що вона ставала дорослою, це було своєрідною посвятою в дорослі. Біля «маю» цілу ніч підтримували вогонь. В селі Стрілках на Самбірщині віху прикрашали як ялинку.

Гуртами ходили з факелами одні до других в гості. З села люди спостерігали за вогнями в лісі і ділилися враженнями в якого гурту як горить вогонь. «Май» завжди стерегли, щоб інші кутки чи парубки з інших сіл його не звалили чи зрубали. В випадку, якщо звалили, то одразу намагалися знову поставити. За «май» парубоцькі громади могли битися.

Полтавщина

На Полтавщині «віху» ставили в селах Лисівка, Лютенька, Денисівка та навколишніх населених пунктах. Зазвичай «віху» встановлювали на окраїні вулиці, на так званому вигоні. Подія мала громадський характер: мешканці всієї вулиці збиралися разом, зносили їжу та напої і накривали гуртом спільний стіл. Підготовкою «ві́хи» займалися молоді чоловіки. Завчасно заготовляли довгу жердину — очищений від гілок тонкий стовбур дерева. Іноді з’єднували дві жердини, щоб «віха» була вищою, ніж на сусідній вулиці, що вважалося своєрідним знаком престижу. Жердину рясно прикрашали: маленькими гілочками, квітами, яскравими стрічками, прапорцями, паперовими або фольгованими іграшками. Прикраси мали бути помітними здалеку й надавати вісі святкового вигляду. А далі розпочиналися веселі гуляння із частуваннями, піснями і танцями. Кожна вулиця оберігала свою «віху» цілу ніч. Адже парубоцькі гурти намагалася за викуп спиляти чи викрасти «віху» у якогось іншого гурта. Тож найстійкіші та найвідважніші навіть ночували у наметах біля своєї «віхи».

Покуття

Напередодні свята Трійці, яке у народі називають Зелені свята, у селі Нижній Струтинь, що на Рожнятівщині, в ніч з суботи на неділю місцеві парубки на сільському майданчику встановлювали «віху» – високу жердину, на кінці якої прив’язували деревце берізки, прикрашене різнокольоровими стрічками. Люди вважають, що гілля-«віхи» володіють магічною силою і мають здатність відвертати всілякі негаразди. Інколи кутки в селі, тобто різні гурти парубків, змагаються між собою – в кого цього року вийшла найвища «віха». Інколи «віху» пробують вкрасти, а ті, хто її не вберіг, повині ставити так званий «могорич».

Див. також Свято «Віха» Лютенька Гільце Різдвяна ялинка Новорічна ялинка Зелені свята Травневе дерево

Література

Гаврилюк Е. Є. Рослинна символіка в контексті української календарної обрядовості:проблема семантико-функціонального аспекту : дис. на здобуття к. філол. н. : спец. 10.01.07 – фольклористика / Е. Є. Гаврилюк. – Львів, 2000. – 188 с. Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь : Исследование магии и религии / Д. Д. Фрэзер; пер. с англ. – Москва : Политиздат, 1980. – 831 с. *Оксана ОВЕРЧУК, Ірина БАРАМБА, Встановлення віхи: релікти стародавніх обрядодій у сучасному українському фольклорі, Міфологія і фольклор, № 3-4, 2015 р.

Примітки

Посилання

“Віха” заввишки 16 метрів "Віха" (традиції Нижнього Струтина) Оксана ОВЕРЧУК, Ірина БАРАМБА Встановлення віхи: релікти стародавніх обрядодій у сучасному українському фольклорі Троїцька субота: встановлення віхи Обряд встановлення «Віхи» визнали культурною спадщиною: як його проводять на Полтавщині Ставили «Віху» та водили «Тополю»: як на Полтавщині відзначали Зелені святки Зелених свят і обряд встановлення Віхи на Переяславщині: минуле і сучасність Зелені свята: традиції святкування українців Обряд установлення троїцької віхи на Переяславщині