Падуанська астрономічна обсерваторія () — один з найважливіших дослідницьких центрів Національного інституту астрофізики. Заснована в 1767 році при Падуанському університеті, 1923 року стала незалежною установою, а 2001 року увійшла до складу Національного інституту астрофізики. Обсерваторія була побудована шляхом в Торлонги, головній вежі палацу Кастельвеккьо.

Історія

Торлонга була давньою середньовічною оборонною вежею, збудованою в IX столітті. У XIII столітті її перебудував Еццеліно III да Романо. З вежею пов'язана його репутація жорстокого правителя, адже вона слугувала в'язницею та місцем катувань ворогів тирана. Після його падіння замок занепав.

У другій половині XIV століття , нові володарі Падуї, звели новий замок на руїнах попереднього, паралельно до течії Баккільйоне. Після спорудження замок і Торлонга втратили військове значення й поступово занепали. У XVIII столітті стару фортецю, що значною мірою руйнувалася, називали Кастельвеккьо ( — старий замок). Її використовували як склад зерна, соломи й сіна, а також як арсенал.

1761 року Сенат Венеції постановив заснувати астрономічну обсерваторію для Падуанського університету. Ініціатором проєкту став абат , який разом з архітектором з Віченци використав наявну вежу, надбудувавши зверху залу з доступом до спостережних башточок. Роботи за проєктом Доменіко Черато передбачали створення двох окремих обсерваторій, кожна з яких виконувала чітко визначену функцію. На вершині вежі облаштували верхню обсерваторію — восьмикутне приміщення з високими вікнами, що давали змогу спостерігати небо на 360 градусів просто із зали. Усі інструменти мали колісні підставки, тому їх можна було вивозити на навколишню терасу, ширшу з південного боку, адже в Північній півкулі саме південний горизонт є пріоритетним напрямком для астрономічних спостережень. Висота вежі становила м ( м з антеною громовідводу), до неї вели 252 сходинки (дані 1911 року для північної секції обсерваторської вежі).

На висоті близько 16 м обладнали нижню обсерваторію — залу, спеціально призначену для спостережень на небесному меридіані. Тут проклали меридіанну лінію, необхідну для точного визначення моменту місцевого полудня, і встановили великий настінний квадрант для спостереження проходження світил через небесний меридіан. На знак перетворення вежі-в'язниці на осередок астрономічних досліджень після завершення робіт у 1777 році над входом на першому поверсі встановили пам'ятну плиту.

З вересня 1772 до серпня 1773 року восьмикутну залу верхньої обсерваторії розписав художник із Віченци Джакомо К'єза; астрономічні сюжети для фресок розробив Тоальдо. У XVIII столітті й до перших років XIX століття до обсерваторії входили з теперішньої площі Кастелло.

1773 року, ще до завершення робіт у вежі, Тоальдо отримав дозвіл встановити громовідвід. Громовідвід обсерваторії став першим, змонтованим на громадській будівлі в Венеційській республіці (винахід належав Бенджаміну Франкліну і датується 1750 роком); рішення ухвалили після консультації з женевським професором Орасом Бенедиктом де Соссюром, який саме перебував у Падуї.

1777 року будівництво Падуанської обсерваторії нарешті завершили, однак цього не можна було сказати про її інструментальне оснащення. Інструменти надходили поступово. У 1779 році після морської подорожі з Англії до Венеції, а потім човном до обсерваторії, доставили великий квадрант. Його закріпили на спеціально підготовленій стіні та з великою точністю зорієнтували вздовж осі північ — південь у меридіанній залі. Наприкінці XVIII століття інструментарій обсерваторії складався з квадрантів, телескопів-рефракторів, маятникових годинників та інших приладів для вимірювання небесних координат, зокрема пасажного інструмента і паралактичної машини.

25 липня 1806 року Наполеон видав декрет, яким зберіг Падуанський університет, а разом із ним і Обсерваторію.

Після вступу Італії у Першу світову війну 24 травня 1915 року Падуя, після Удіне, стала резиденцією . Генеральне командування реквізувало телеграфні апарати, якими Обсерваторія користувалася для служби точного часу. 1916 року також реквізували вежу для спостереження за ворожою авіацією. У ті роки директором обсерваторії був . У 1919 році приміщення Обсерваторії повернули Падуанському університету.

Після спорудження філії в Азіаго 1942 року (Астрофізична обсерваторія Азіаго) та її подальшого розвитку в наступні роки (Спостережна станція Чіма-Екар), обсерваторську вежу більше не використовували для астрономічних спостережень. Натомість частину приміщень переобладнали під бібліотеку стародруків та архів.

Музей обсерваторії 1994 року Падуанська обсерваторія, яка з 1923 року займалася юридичною автономією, подала до клопотання про передачу їй нової будівлі — так званого Будинку зброяра () замку Кастельвеккьо, що за австрійського панування слугувала тюремним лазаретом. Того ж року керівна рада ухвалила рішення про створення музею обсерваторії (). Отримання нових приміщень, яке відбулося кількома роками пізніше, дало змогу розширити музейний маршрут і повністю перетворити вежу на музейний простір.

З 1994 року Музей обсерваторії зберігає, реставрує й експонує спостережні інструменти, якими користувалися падуанські астрономи протягом 250 років своєї історії.

Примітки

Посилання