Петро́ Омеля́нович Гуди́менко (11 січня 1898 — 21 березня 1953) — радянський воєначальник періоду Другої світової війни, генерал-лейтенант артилерії (03.05.1942).
Життєпис Народився в селі Попова Слобода, нині — Слобода, Конотопського району Сумської області.
У лютому 1917 року призваний до Російської імператорської армії, у червні закінчив клас телеграфістів при 2-му телеграфному батальйоні (м. Київ), залишений при батальйоні для подальшої служби.
Протягом лютого — березня 1918 року — партизан 2-го Путивльського партизанського загону. Після переформування загону в регулярну частину РСЧА, був направлений на Східний фронт. Брав участь у придушенні повстання Чехословацького корпусу, воював проти частин військ генерала Дутова й адмірала Колчака. Був червоноармійцем, старшим телефоністом, начальником зв'язку, начальником розвідки артилерійського дивізіону.
У грудні 1921 року закінчив артилерійське відділення Київської вищої об'єднаної школи. Проходив службу в частинах гаубичної артилерії у складі 1-ї Туркестанської дивізії Туркестанського фронту: командир взводу, помічник командира і командир батареї, тво командира артилерійського полку і начальника артилерії дивізії. Брав участь у придушенні узбецького національно-визвольного руху.
З липня 1925 року — на навчанні: закінчив підготовчий курс Військово-технічної академії РСЧА імені Ф. Е. Дзержинського (м. Ленінград), згодом навчався на основному курсі цієї ж академії. У серпні 1927 року у складі курсу переведений до Військової академії РСЧА імені М. В. Фрунзе.
Після закінчення Академії у травні 1930 року направлений для проходження військової служби в Український військовий округ: начальник штабу артилерійського полку 100-ї стрілецької дивізії, з квітня 1931 року — тво командира і комісара цього ж полку. 24 січня 1936 року присвоєне військове звання полковник.
З серпня 1937 року проходив службу у Закавказькому військовому окрузі: начальник штабу пункту ППО м. Баку, з квітня 1938 року — начальник пункту ППО м. Баку, а з листопада того ж року — командир 3-го корпусу ППО з оборони м. Баку. З 31 жовтня 1938 року — комбриг, з 3 січня 1940 — генерал-майор артилерії.
З початком німецько-радянської війни продовжував командувати 3-м корпусом ППО, який у листопаді 1941 року переформований у Бакінський корпусний район ППО. З грудня 1941 року — командувач Закавказькою зоною ППО. З 10 квітня 1944 по 15 квітня 1945 року — командувач військами Закавказького фронту ППО.
Після закінчення війни обіймав посаду заступника командувача військами Західного округу ППО. З травня 1946 року — командувач військами Північно-Західного округу ППО, з січня 1948 року — помічник командувача військами Південно-Західного округу ППО, з листопада 1948 року — помічник командувача військами Донбаського округу ППО.
У жовтні 1949 року вийшов у відставку за станом здоров'я. Мешкав у Москві, де й помер. Похований на Ваганьковському кладовищі.
Нагороди Нагороджений орденом Леніна (21.02.1945), трьома орденами Червоного Прапора (22.02.1943; 03.11.1944; 24.06.1948), орденами Кутузова 2-го ступеня (18.11.1944), Червоної Зірки (22.02.1941) і медалями.
Джерела Голотюк В Л., Цапаев Д Л. Командный состав Войск ПВО Красной Армии в годы Великой Отечественной и советско-японской войн 1941—1945 гг. (Военно-исторический труд) — М.: ООО «АРТКРАС», 2013, стор. 62-63.