Завод хімії хлору у Вадодарі – підприємство індійської хімічної промисловості у штаті Гуджарат, яке спорудила компанія Gujarat Alkalies and Chemicals Limited (GACL).

Основний технологічний процес майданчику передбачає електроліз розчину хлориду натрію з отриманням каустичної соди (гідроксиду натрію), хлору та водню. Завод почав свою діяльність у 1976 році та первісно мав потужність на рівні 37 тисяч тон каустичної соди на рік, проте вже у 1981-му цей показник збільшили до 70 тисяч тон, а у 1984-му довели до 103 тисяч тон. У другій половині 1980-х почався перехід з ртутної на мембранну технологію, що одночасно дозволило збільшити потужність і в 1990/1991 фінансовому році досягнути фактичного випуску на рівні 127 тисяч тон каустичної соди. Нарешті, станом на 2018 рік потужність майданчику становить 223 тисячі тон – 170 тисячі тон у вигляді розчину та 53 тисячі тон чешуйованої.

В 1993-му завод отримав можливість випускати гідроксид калію (так само як і гідроксид натрію отримують електролізом розчину солі – зазвичай хлориду калію) і карбонат калію (може бути отриманий реакцією гідроксиду калію з діоксидом вуглецю). Первісно потужність по цьому напрямку становила 17 тисяч тон гідроксиду калію та 15 тисяч тон карбонату калію на рік, а після модернізації в 2017 році майданчик може щоденно продукувати 120 тон гідроксиду калію (в перерахунку на річну потужність 26 тисяч тон у вигляді розчину та 17 тисяч тон чешуйованого). В той же час, річна потужність по карбонату калію тепер рахується як 13 тисяч тон.

Інший головний продукт заводу – хлор – первісно не знаходив достатнього попиту, так що GACL могла навіть відпускати його безкоштовно, передусім комунальним підприємствам для очищення води. Це змусило підшукувати можливості для його використання на самому майданчику, що призвело до появи численних похідних виробництв:

- вже перша ліцензія надавала можливість продукувати соляну кислоту (продукт спалювання хлору та водню) в обсягах 15 тисяч тонн на рік, а після модернізації 1981 року завод міг щодобово спалювати 100 тон хлору задля отримання кислоти. Станом на 2018 рік потужність майданчику становить 55 тисяч тон соляної кислоти на рік;

- у 1986-му почали випуск хлорометану, при цьому багатий на метан газ надходив з розташованого так само у Вадодарі заводу добрив компанії GSFC (на той час працював на суміші легких нафтопродуктів, допоки в першій половині 2000-х не отримав доступ до природного гзау). Первісно потужність по цьому напрямку становила 11 тисяч тонн на рік, а у 1992-му була збільшена до 21 тисячі тон. В подальшому її довели до 38 тисяч тон, а в 2018-му збільшили до 56 тисяч тон на рік;

- того ж 1986-го завод почав продукувати дихлорометан (метилен хлористий), трихлорметан (хлороформ) та тетрахлорметан. Джерело від 2024-го року зазначає потужність по цих напрямках як 120 тон, 50 тон та 15 тон на добу відповідно;

- в 2007-му у Вадодарі стало до ладу виробництво хлориду поліалюмінію потужністю 26 тисяч тон на рік. Випущений на початку 2018 року огляд не рахував цю речовину серед продукції майданчику, проте того ж року повідомлялось про запуск у Вадодарі виробництва хлориду поліалюмінію потужністю 32 тисячі тон на рік. В 2025-му відбулось відвантаження першої продукції з лінії хлориду поліалюмінію у вигляді порошка (потужність лінії становить 10 тисяч тон на рік);

- в якийсь момент почали продукувати хлоровані парафіни (отримують хлоруванням парафінів та використовують як присадку до мастил), при цьому станом на 2018 рік могли випускати 12 тисяч тон такої продукції;

- у невеликих обсягах продукують гіпохлорит натрію (результат реакції хлору та каустичної соди). 

Крім того, великі обсяги хлору все-таки почали закуповувати інші підприємства хімічної промисловості, які потребували його для продукування дихлоретану (прекурсор для мономеру вінілхлориду). Так, в першій половині 1980-х хлор став необхідним для розташованого у тій же Вадодарі заводу компанії IPCL, а за два десятиліття по тому покупцем хлору виступив нафтохімічний комплекс у Хазірі (так само штат Гуджарат, на узбережжі на південний захід від Вадодари).

Третій продукт електролізу – водень – окрім використання у продукуванні соляної кислоти з 1996-го потрібен для синтезу пероксиду водню. Потужність відповідної установки становила 11 тисяч тонн пероксиду водню на рік, а в 2001-му була дещо збільшена до 13 тисяч тон. Крім того, водень можуть постачати вже згаданому вище заводу добрив компанії GSFC, де він потрібен для виробництва аміаку.

Серед інших виробництв майданчику можливо назвати випуск цианіду натрію, який отримують з каустичної соди та синільної кислоти. Цей напрямок почав роботу в 1982-му з річною потужністю 2 тисячі тон, а в 1992-му запустили лінію фероцианіду натрію (продукт реакції цианіду натрію з сульфатом заліза) добовою продуктивність 100 тон. В 2011-му в цеху цианіду натрію запустили виробництво хлориду кальцію потужністю 25 тон на добу .

Варто відзначити, що в подальшому GACL розширила свою діяльність за рахунок другого заводу хімії хлору в Дахеджі.Salt of the Earth THE GACL SAGA

Примітки