Марче́лло Вінче́нцо Доме́ніко Мастроя́нні (, 28 вересня 1924, Фонтана-Лірі, Італія — 19 грудня 1996, Париж, Франція) — італійський кіноактор. Часто знімався у Федеріко Фелліні й Вітторіо Де Сіка. Тричі номінувався на премію «Оскар», одержав 2 нагороди Британської кіноакадемії і Каннського кінофестивалю, «Золотий глобус», Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль та інші. Найвідоміші фільми — «Солодке життя» (1960), «Розлучення по-італійськи» (1961), «Учора, сьогодні, завтра» (1963), «Казанова '70», «Вісім з половиною» (1963), «Шлюб по-італійськи» (1964), «Білі ночі». Був другом відомого українського і радянського фотографа Миколи Гнисюка.

Біографія Марчелло Мастроянні народився в гірському селі Фонтана-Лірі в Апеннінах, в родині Отторіно Мастроянні та Іди Іролле.

Є інформація, що активно розповсюджується в білоруських та ізраїльських блогах про те, що мати Мастроянні народилася в Мінську (тоді в Російській імперії) в єврейській родині. За документами, Іда Іролле народилася в 1898 році в Арпіно (італ. Arpino, лат. Arpinum) — місті, розташованому в області Лаціо, в провінції Фрозіноне. Міські гіди в Арпіно розповідають, що батьком Іди був офіцер кавалерії, відомий своїм музичним обдаруванням.

Молодший брат Марчелло, Руджеро, народився в Турині в 1929 році й став згодом відомим кіномонтажником і кіноактором.Enrico Lancia, Roberto Poppi. Dizionario… — С. 32Matilde Hochkofler. Marcello… — С. 9

Дитинство і юність Мастроянні пройшли в Турині та Римі. Вистави тих років були витримані в суто неореалістичній тональності, так само як і перші фільми за участю молодого актора.

Зігравши у Лукіно Вісконті в «Білих ночах» (1957) і у Маріо Монічеллі у кримінальній комедії «Зловмисники, як завжди, залишилися невідомі» (1958), Мастроянні був помічений Федеріко Фелліні, який запросив його на головну роль у своїй грандіозній кінофресці «Солодке життя» (1960). Цей фільм миттєво зробив його відомим і затребуваним у всій Європі в незвичній для нього акторській іпостасі інтелектуала та космополіта.

Всесвітнє визнання У 1961 році були не менш захоплені відгуки кінокритиків про роботу Мастроянні у фільмі іншого класика італійського кіно — Мікеланджело Антоніоні — «Ніч», де його відчужена манера виконання точно відповідала режисерській задачі передачі відчуження, що панує в сучасному західноєвропейському суспільстві. Наступні дві картини за його участю — «Розлучення по-італійськи» зі Стефанією Сандреллі (режисер П'єтро Джермі) і «Приватне життя» з Бріжит Бардо (режисер Луї Маль) — були орієнтовані на ширшу аудиторію.

Вигравши дві поспіль нагороди Британської академії кіно, Мастроянні виконав головну роль у новому шедеврі Фелліні — «Вісім з половиною» (1963), після чого продюсер Карло Понті залучив його до низки проєктів за участю своєї дружини Софі Лорен. Під керівництвом режисера Вітторіо Де Сікі Мастроянні та Лорен зіграли подружжя у фільмі «Вчора, сьогодні, завтра». Так народився один із найзнаменитіших дуетів світового кіно.

Пізні роботи

Переступивши сорокарічний рубіж, Мастроянні знову працює з Вісконті («Сторонній», 1967), Фелліні («Рим», 1972) та Романом Поланскі («Що?», 1973). Черговий проєкт з Вітторіо Де Сіка та Софі Лорен — «Соняшники» (1970) — було здійснено не без радянської участі.

У другій половині 1970-х та у 1980-х роках актор знімався ще більше, ніж раніше. Щороку виходило по кілька фільмів за його участю, і хоч вони не мали великої популярності у глядача, критики, як і раніше, були прихильні до нього. У 1986 році він отримав приз Каннського кінофестивалю і був втретє висунутий на «Оскар», цього разу за роль у фільмі радянського режисера Микити Міхалкова «Очі чорні».

В одному з останніх своїх фільмів — «Прет-а-порте» Роберта Альтмана (1994) — Мастроянні зіграв італійця, який повернувся з Росії, який закоханий у героїню Софі Лорен.

Мастроянні помер через два роки від раку підшлункової залози. У дні перед похороном фонтан Треві в Римі, що асоціюється з його роллю в «Солодкому житті» Федеріко Фелліні, був символічно відключений і задрапірований чорним на знак поваги до актора, який пішов.

Особисте життя Марчелло Мастроянні з 1946 року був одружений з Флорою Карабеллою. У 1968 році Марчелло Мастроянні, на той момент офіційно одружений з акторкою Флоре Карабелле, зустрів Фей Данавей. Данавей і Мастроянні зустрічалися близько трьох років, але зрештою вирішили розлучитися: заради Фей актор не наважився залишити дружину та дітей. Своє справжнє кохання він знайшов у Франції: там він зустрів акторку Катрін Денев, яка в 1972 році від нього народила дочку Кьяра — згодом відома акторку.

Фільмографія

1996 — «Подорож до початку світу» 1996 — «Стверджує Перейра» / Sostiene Pereira - Перейра 1996 — «Три життя й одна смерть» / Trois vies et une seule mort 1995 — «Сто та одна ніч Симона Сінема» / Les Cent et une nuits de Simon Cinema - італійський друг 1995 — «Поза хмарами» 1994 — «Висока мода» / (Pret-a-porter) 1993 — «Раз, два, три сонця!» /1, 2, 3 Solei!, Приз Венеційського кінофестивалю найкращому акторові другого плану. 1992 — «Другий подих» / (Used People) 1990 — «У них все добре» (Stanno tutti bene) — Матео Скуро 1989 — «Котра година?» /Che Ora e, Приз Венеційського кінофестивалю найкращому акторові. 1987 — «Очі чорні» / (Oci Ciorni), реж. Микита Михалков. Премія Каннського кінофестивалю найкращому акторові. 1987 — «Інтерв'ю» (Intervista) 1986 — «Джинджер і Фред» / (Ginger e Fred) 1985 — «Макарони» / Macaroni 1984 — «Генріх IV» /Enrico IV 1983 — «Історія П'єри» / (Storia di Piera) 1983 — «Генерал мертвої армії» (Il generale dell'armata morta) — генерал Арісто 1980 — «Місто жінок» / (La citta' delle donne) 1981 — «Шкіра» / (La Pelle) 1981 — «Привид кохання» (Fantasma d'amore) — Джованні Монті, «Ніно» 1979 — «Затор — неймовірна історія» (L'ingorgo — Una storia impossibile) — Марко Монтефочі 1978 — «Така, як ти є» (Così come sei) — Джуліо Маренго 1977 — / (Doppio delitto) — Бруно Бальдассар 1977 — «Незвичайний день» / (Una Giornata Particolare) 1976 — «Шляхетний венецієць» / (Culastrisce Nobile Veneziano) 1975 — «Жінка на неділю» / (La donna della domenica) — комісар Сантамарія 1974 — «Не чіпайте білу жінку!» / (Touche Pas a la Femme Blanche!) 1973 — «Велике їдло» / (La grande Bouffe) 1972 — «Рим» / (Roma) 1972 — «Сука» / (La Cagna) 1971 — «Це трапляється лише з іншими» / (Ça n'arrive qu'aux autres) 1971 — «Дозвольте представитися? Рокко Папалео» (Permette? Rocco Papaleo) — Рокко Папалео 1970 — «Дружина священника» (La moglie del prete) — дон Маріо 1970 — «Лео останній» / (Leo the Last) — Лео 1970 — «Драма ревнощів: усі деталі в хроніці» /Dramma delle Gelosi, Премія Каннського кінофестивалю найкращому акторові. 1969 — «Соняшники» / І girasoli 1968 — «Коханці» (Amanti) 1967 — «Сторонній» / (Lo Straniero) — Артур Мерсо 1966 — «Маки — це також квіти» (The Poppy Is Also a Flower) — інспектор Моска 1965 — «Десята жертва» (La Decima Vittima) — Марчелло Полетті 1964 — «Шлюб по-італійськи» (Matrimonio all'italiana) — Доменіко Соріано 1964 — «Вчора, сьогодні, завтра» (Ieri, oggi, domani) — Карміне Збараті/Ренцо/Августо Русконі 1963 — «8½» («Otto e mezzo») 1961 — «Розлучення по-італійськи» / (Divorzio all'italiano) — Фердинандо Чефалу́ 1961 — «Ніч» / (La notte) — Джованні Понтано 1960 — «Красунчик Антоніо» / (l bell'Antonio) — Антоніо Маньяно 1960 — «Солодке життя» (La dolce vita) — Марчелло Рубіні 1958 — «Зловмисники, як завжди, залишилися невідомими» / (І soliti ignoti) — Тиберій Браскі 1957 — «Лікар і чаклун» / (Il medico e lo stregone) — Франческо Марчетті 1957 — «Білі ночі» / (Le notti bianche) — Маріо 1956 — «Щастя бути жінкою» / (Fortuna di essere donna) — Коррадо Бетті 1955 — «Прекрасна мельничиха» / (La bella mugnaia) — Лука 1954 — «Повість про бідних закоханих» /Cronache di poveri amanti 1954 — «Дні кохання» / (Giorni d'amore) — Паскуале 1954 — «Принцеса Канарська» / La principessa delle Canarie — дон Дієго 1952 — «Дівчата з майдану Іспанії» / Ragazze di piazze di Spagna 1950 — «Серпнева неділя» / Domenica d'agosto 1947 — «Знедолені» / Les miserables — студент-революціонер

Нагороди

Кавалер Великого хреста ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (16 березня 1994 року)Cavaliere di Gran Croce Ordine al Merito della Repubblica Italiana Marcello Mastroianni Великий офіцер ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (27 квітня 1987 року)Grande Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana Sig. Marcello Mastroianni Командор ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (27 грудня 1967 року)La bella vita : Marcello Mastroianni racconta Срібна пальмова гілка за найкращу чоловічу роль у фільмі Микити Міхалкова «Очі чорні» (1987) на кінофестивалі Канна.

Бібліографія

Сокольська О. Л. Марчелло Мастроянні / Актори зарубіжного кіно. — Вип. 2. —  — , 1965. Сокольська А. Несолодке життя його героїв. Італбянський кіноактор М. Мастроянні // Ленінградська правда, 10 березня 1965 Б'яджі Е. Марчелло Мастроянні. — , 1998.

Примітки

Посилання

Марчелло Мастроянни — Биография. Фильмография на Oldcinema Факт из жизни Марчелло Мастроянни