Покадрова анімація (англ. stop-motion, «зупинка руху») — це технологія анімаційного кіновиробництва та створення спецефектів на основі покадрової зйомки матеріальних об’єктів. Об’єкти зйомки поступово фізично переміщують або деформують, створюючи певні невелички зміни в окремих кадрах, які під час відтворення відзнятої серії створюють ефект руху. Зазвичай використовується для анімації нерухомих об’єктів, зображень, що «самомалюються», і ляльок. Для досягнення комічного ефекту може бути використана при зйомці людей. Недолік цієї техніки в тому, що кожен кадрик виходить надмірно різким, без «змазування», характерного при зйомці реального руху.

Покадрова анімація з живими акторами часто називають піксіляцією. Покадрова анімація пласких об’єктів, таких як папір, тканина або фотографії, зазвичай називають перекладкою.

Історія Анімовання об’єктів використовувалось у кіномистецтві з перших днів кінематографа

1849–1895: Докінематографічний період До появи хронофотографії в 1878 році невелика кількість фотографічних серій зображувала об'єкти фотозйомки у послідовних положеннях. Зараз їх можна розглядати як форму покадрової зйомки або піксіляції, хоча дуже мало результатів такої фотозйомки призначалось для анімації. Доки в 1888 році не була створена целулоїдна плівка, яка встановила стандарт для рухомого зображення, анімацію можна було представити лише за допомогою таких механізмів, як зоотроп.

У 1849 році Джозеф Плато опублікував статтю про вдосконалення свого Фантаскопа (також відомого як фенакістикоп). Нова напівпрозора варіація покращила якість зображення і могла розглядатися обома очима кількома людьми одночасно. Плато заявив, що ілюзію можна ще більше вдосконалити за допомогою ідеї, яку йому повідомив Чарльз Вітстон: поєднання фантоскопа та стереоскопа Вітстона. Плато вважав, що побудова послідовного набору пар стереоскопічних зображень буде складніше реалізувати, ніж адаптувати дві копії його вдосконаленого фантаскопа для використання з стереоскопом. Вітстон запропонував використовувати фотографії матеріального об'єкту надруковані на папері, наприклад, невеликої статуетки. Плато дійшов висновку, що для цього можна виготовити 16 гіпсових моделей з 16 звичайними модифікаціями. Він вважав, що такий проект вимагатиме багато часу та ретельних зусиль, але буде цілком вартий того через очікувані дивовижні результати. План так і не був реалізований, можливо тому, що Плато на той час був майже повністю сліпим.

У 1852 році Жюль Дюбоск запатентував стробоскопічний диск «Стереоскоп-фантаскоп або біоскоп» (або скорочено steréofantascope). Єдиний відомий збережений диск містить пари стереоскопічних фотографій різних фаз руху машини. Через тривалий час експозиції, необхідний для отримання зображення за допомогою фотоемульсій того періоду, послідовність не могла бути записана в реальному часі та мала бути зібрана з окремих фотографій різних положень механізму.

У 1855 році Йоганн Непомук Чермак опублікував статтю про свій «Стереофороскоп» та інші експерименти, спрямовані на створення стереоскопічних рухомих зображень. Він згадав про метод встромлення голок у стробоскопічний диск, щоб під час анімації виглядало так, ніби одна голка самостійно встромлюється та виштовхується з картону. Він зрозумів, що цей метод надає практично безмежні можливості для створення різних об’ємних анімацій. Потім він представив два методи анімації стереоскопічних пар зображень: один був, по суті, стереопереглядачем з використанням двох стробоскопічних дисків, а інший був більш-менш схожий на пізніший зоотроп. Чермак пояснив, як можна створювати відповідні стереоскопічні фотографії, фіксуючи серію моделей, наприклад, для анімації зростаючої піраміди.

27 лютого 1860 року Пітер Юбер Девіньєс отримав британський патент № 537 на 28 монокулярні та стереоскопічні варіації циліндричних стробоскопічних пристроїв (дуже схожих на пізніший зоотроп). Мімоскоп Девіньєса отримав почесну відзнаку «за винахідливість конструкції» на Міжнародній виставці 1862 року в Лондоні. Девіньєс «використовував моделі, комах та інші об'єкти замість зображень з ідеальним успіхом».

У 1874 році Жюль Янссен створив кілька пробних дисків для запису проходження Венери у своїй серії «Проходження Венери» за допомогою свого фоторевольвера. Він використав модель планети та джерело світла, що замінювало Сонце. Хоча справжні записи проходження Венери не були знайдені, деякі пробні диски збереглися, а зображення одного з них були перетворені на короткий анімаційний фільм через десятиліття після розвитку кінематографії.

У 1887 році Етьєн-Жюль Марей створив великий зоотроп із серією гіпсових моделей на основі своїх хронофотографій птахів у польоті.

1895–1928: Ера німого кіно За оцінками, від 80 до 90 відсотків усіх німих фільмів втрачено. Збережені каталоги фільмів, рецензії та інша документація можуть надати певну інформацію про втрачені фільми, але такий вид документації є неповним і часто недостатнім для правильного датування всіх збережених фільмів або навіть їх ідентифікації, якщо відсутні оригінальні назви. Чи була якась сцена створена за допомогою техніки покадрової анімації (stop-motion), часто залишається незрозумілим у збережених описах. Принципи анімації та інші спецефекти здебільшого трималися в секреті не лише для того, щоб запобігти використанню таких технік конкурентами, але й для того, щоб глядачі були зацікавлені таємницею фокусів.

Покадрова анімація тісно пов'язана зі стоп-трюком, у якому камера тимчасово зупиняється під час зйомки сцени, щоб виконати зміну перед продовженням зйомки (або ж ділянка між змінами вирізається з плівки). У отриманому фільмі зміна буде раптовою, а логічна причина зміни буде таємничим чином відсутня або замінена фальшивою причиною, яка натякає на сцену. Найстаріший відомий приклад — обезголовлення у фільмі Edison Manufacturing Company «Страта Марії Стюарт» (The Execution of Mary Stuart, 1895 р.). Техніку покадрової анімації можна інтерпретувати як багаторазове застосування стоп-трюку. У 1917 році піонерка глиняної анімації Хелена Сміт-Дейтон назвала принцип, що лежить в основі її роботи, «stop action», синонімом покадрової анімації («stop-motion»).

Французький піонер комбінованих та трюкових зйомок Жорж Мельєс стверджував, що винайшов стоп-трюк і популяризував його, використовуючи в багатьох своїх короткометражних фільмах. Повідомляється, що він використовував покадрову анімацію у 1899 році для створення рухомих літер.

Сегундо де Шомон

Іспанський режисер Сегундо де Шомон (1871–1929) зняв багато трюкових фільмів у Франції для компанії Pathé . Його часто порівнюють з Жоржем Мельєсом, оскільки він також зняв багато фентезійних фільмів з стоп-трюками та іншими ілюзіями (за допомогою своєї дружини Жульєн Матьє).

У фільмі «Театр Боба» (Le théâtre de Bob, березень 1906 р.) використовується покадрова анімація з ляльками та предметами, що зображують вигаданий автоматизований театр, що належить Бобу, якого грає дитина-актор. Раніше автором фільму вважався Де Шомон, але це питання було оскаржено, оскільки нові дослідження довели, що його не було в Парижі під час виробництва фільму. Режисуру та спецефекти також приписують Гастону Велле. Де Шомон, швидше за все, зняв подібний короткометражний фільм Електричний театр Боба» (Le théâtre électrique de Bob, 1990 р.).

У фільмі де Шомона «Зачарований будинок» (La maison ensorcelée, грудень 1907 р.) представлені анімовані за допомогою покадрової анімації столові прибори та їжа, серед інших спецефектів, що зображують паранормальну активність.

«Сучасний скульптор» (Sculpteur moderne) де Шомона вийшов 31 січня 1908 року і демонструє як глина самостійно формуюється в детально опрацьовані скульптури, здатні на незначні рухи. Фінальна скульптура зображає стару жінку: вона оживає й ходить, після чого її піднімають, зминають і знову переформовують у фігуру сидячої старої жінки.

Едвін С. Портер та Воллес Маккатчен (старший) Американський піонер кінематографії Едвін С. Портер зняв одноепізодний фільм із «блискавичним ліпленням», у якому пекар виліплює обличчя з тіста, — «Веселощі в пекарні» (Fun in a Bakery Shop, 1902 р.). Цю стрічку вважають передвісником пластилінової (глиняної) анімації.

У 1905 році Портер показав анімовані літери та дуже просту анімаційну перекладку двох рук у інтертитрах до фільму «Як Джонс втратив свою роль» (How Jones Lost His Roll).

Портер експериментував із невеликим фрагментом примітивної покадрової анімації у своєму трюковому фільмі «Сон любителя грінок із сиром» (Dream of a Rarebit Fiend, 1906).

У фільмі «Ведмедики Тедді» (The "Teddy" Bears, 2 березня 1907 року), створеному у співпраці з Воллесом Маккатчеоном (старшим) , переважно зображено людей у костюмах ведмедів, але в короткометражному фільмі також є коротка покадрова анімація із маленькими ведмедиками.

15 лютого 1908 року Портер випустив трюковий фільм «Сон скульптора про грінку з сиром» (A Sculptor's Welsh Rabbit Dream), у якому глина формує себе у три повні бюсти. Жодної копії фільму досі не знайдено. Невдовзі після цього вийшов схожий фільм, якій зберігся «Кошмар скульптора» (The Sculptor's Nightmare, 6 травня 1908 року) режисера Воллеса Маккатчена (старшого) .

Дж. Стюарт Блектон Фільм Дж. Стюарта Блектона «Готель з привидами» (The Haunted Hotel, 23 лютого 1907 р.) поєднав ігрові зйомки з практичними спецефектами та покадровою анімацією кількох об'єктів — ляльки та моделі самого готелю. Це був перший покадровий фільм, який отримав широке визнання. Особливо крупний план столу, що сервірувався самостійно, та спантеличував глядачів; не було видно жодних дротів чи інших помітних відомих трюків. Це надихнуло інших кінематографістів, зокрема французького аніматора Еміля Коля та Сегундо де Шомона. Де Шомон випустив аналогічні короткометражні фільми «Будинок привидів » (La maison ensorcelée, 1907 р.) та «Електричний готель» (Hôtel électrique, 1908 р.), причому останній також містив деякі дуже ранні пікселізаційні ефекти.

«Цирк Хитуна-Бовтуна» (The Humpty Dumpty Circus, 1908, вважається втраченим) Блектона та його британсько-американського партнера по Vitagraph Альберта Е. Сміта демонстрував анімовану виставу фігурок з популярного дерев'яного набору іграшок. Пізніше Сміт стверджував, що це був «перший покадровий фільм в Америці». Натхнення прийшло після того, як вони помітили, як поводяться клуби диму під час переривчастих записів для фільму з використанням трюку «стоп-кадр», над яким вони працювали. Сміт запропонував отримати патент на цю техніку, але Блектон не вважав це важливимAlbert E. SMith Two Reels and a Crank (1952). Спогади Сміта не вважаються цілком достовірними.

Еміль Коль

Фільм Блектона «Готель з привидами» справив велике враження в Парижі, де він вийшов під назвою «Готель з привидами: жахлива фантасмагорія» (L'hôtel hanté: fantasmagorie épouvantable). Коли кіностудія Gaumont придбала копію для подальшого розповсюдження фільму, деякі з їхніх кінематографістів ретельно вивчили її, щоб з’ясувати, як він був створений. Повідомляється, що саме новачок Еміль Коль розплутав таємницю. Невдовзі після цього Коль випустив свій перший фільм «Фантастична Японія» (Japon de fantaisie, червень 1907 р.) , у якому він використав техніку покадрової анімації. За ним послідував революційний мальований від руки фільм «Фантасмагорія» (Fantasmagorie,17 серпня 1908 р.) та багато інших анімаційних фільмів Коля.

Серед інших визначних стоп-моушн фільмів Коля — «Анімовані сірники» (Les allumettes animées, 1908) та «Вірні меблі» (Mobilier fidèle, 1910, у співпраці з Ромео Босетті) . «Вірні меблі» часто плутають із шедевром об’єктної анімації Босетті — «Автоматична компанія з переїзду» (Le garde-meubles automatique, 1912). В обох фільмах показано меблі, що рухаються самі по собі.

Артур Мельбурн-Купер