Тихоокеанські помірні дощові ліси західної Північної Америки — найбільший у світі регіон помірних дощових лісів за класифікацією Всесвітнього фонду дикої природи (існують також інші визначення). Тихоокеанські помірні дощові ліси простягаються вздовж західного боку Тихоокеанських Берегових хребтів уздовж узбережжя Тихоокеанського Північного Заходу Північної Америки — від затоки Принца Вільяма на Алясці через узбережжя Британської Колумбії до Північної Каліфорнії. Вони належать до неарктичної зоогеографічної області згідно з класифікацією Всесвітнього фонду дикої природи.

Тихоокеанські помірні дощові ліси характеризуються дуже високою кількістю опадів — у деяких районах понад 3000 мм на рік — і помірними температурами як влітку, так і взимку 10–24 °C.

Цей екорегіон є підрегіоном .

Ці дощові ліси охоплюють низку екорегіонів, які відрізняються за видовим складом, але переважно представлені хвойними породами; подекуди наявний підлісок із листяних дерев, папоротей та чагарників. У системі Всесвітнього фонду дикої природи до екорегіонів тихоокеанських помірних дощових лісів належать: Північно-Тихоокеанські прибережні ліси, Гаїда-Гваї, Прибережні ліси материкової Британської Колумбії, Центрально-Тихоокеанські прибережні ліси, Ліси Центральних та Південних Каскадних гір, Ліси Кламату та Сіскію та Прибережні ліси Північної Каліфорнії.

Флора Ліси північної частини регіону представлені переважно ситхінською ялиною (Picea sitchensis) та західною тсугою (Tsuga heterophylla), тоді як у прибережних лісах зростають обидва ці види, а також прибережна секвоя (Sequoia sempervirens), прибережна дуuласія (Pseudotsuga menziesii), західна червона туя (Thuja plicata) та берегова сосна (Pinus contorta). Примітно, що саме в цьому екорегіоні трапляються багато з найбільших і найвищих дерев світу. Густі зарості епіфітів і мохів вкривають дерева, а пишна рослинність поширена повсюдно.

Листяні дерева, зокрема клен великолистий і вільха, також є звичайними, особливо на нижчих висотах і вздовж берегів струмків, та відіграють важливу роль в екосистемі, зокрема завдяки здатності до фіксації азоту.

Історія

Близько 200 мільйонів років тому (у періоди тріасу та юри) ландшафт був домінований хвойними рослинами, які були найрізноманітнішою групою дерев і становили переважну більшість великих дерев. Коли з’явилися квіткові рослини (у наступний крейдовий період), вони швидко взяли гору, що призвело до вимирання більшості хвойних, а ті, що вижили, були змушені пристосуватися до суворіших умов. Мабуть, найсуттєвішою відмінністю цього еволюційного зсуву було те, що примітивні хвойні вкладали енергію у створення поживного запасу для кожної насінини без упевненості в заплідненні; натомість квіткові рослини формують поживний запас насінини лише після того, як відбулося запліднення.

Тихоокеанські помірні дощові ліси нині залишаються єдиним регіоном Землі значних розмірів і виняткового значення, де завдяки унікальним кліматичним умовам хвойні рослини процвітають так само, як і до витіснення їх квітковими рослинами. Північні тихоокеанські помірні дощові ліси є відносно молодими — вони сформувалися протягом останніх кількох тисяч років після відступу льодовикових щитів останнього льодовикового періоду.

Екологія

Екосистема тихоокеанських помірних дощових лісів є настільки продуктивною, що біомаса на найсприятливіших ділянках щонайменше вчетверо перевищує біомасу будь-яких порівнюваних територій у тропічних дощових лісах. За загальною масою живої та відмерлої органічної речовини — дерев, мохів, чагарників і ґрунту — ці ліси є масивнішими за будь-яку іншу екосистему на планеті. Частково це пояснюється рідкісністю пожеж. На відміну від сухіших лісів, які періодично вигорають, помірні дощові ліси зазнають переважно лише дрібномасштабних природних порушень, таких як вітровали та лавини.

Ці дощові ліси простягаються в широкому діапазоні широт — приблизно від 40° пн. ш. до близько 60° пн. ш.. Кліматичні відмінності з півдня на північ формують кілька основних лісових зон, що характеризуються різним видовим складом: На південній межі, у північній Каліфорнії, розташована «зона прибережної секвої». Починаючи від кордону Каліфорнії та Орегону і простягаючись до північної частини острова Ванкувер, лежить «зона сезонних дощових лісів». Основними деревними породами тут є дугласія, західний червоний кедр, ялина ситхінська та тсуга західна. Північніше від острова Ванкувер розташована «надволога зона дощових лісів». Дугласія втрачає роль домінантного виду, а ліси складаються переважно із західного червоного кедра, ситхінської ялини та західної тсуги. Затока Аляска починається там, де закінчуються фіорди південно-східної Аляски, і позначає перехід до «субполярних дощових лісів». Тут ліси займають лише дуже вузьку смугу між океаном і холодною альпійською зоною. Кедрові дерева в цьому суворішому кліматі більше не зростають, і домінуючими породами залишаються лише ситхінська ялина та західна й гірська тсуга. Північні межі дощових лісів представлені розрідженими вузькими смугами на півночі затоки Принца Вільгельма, у районі , на сході острова Кодьяк та на заході затоки Кука.

Фауна Перші дослідження, що систематично охопили кроновий ярус лісу в на острові Ванкувер, виявили близько 15 000 нових видів — третину всіх безхребетних, відомих на той час у всій Канаді. Серед зібраних зразків було приблизно 500 видів, раніше невідомих науці. До поширених тварин належать єноти, опосуми, койоти, , , руді лисиці, американські бики-жаби, , , , Neurotrichus gibbsii, мартини, миші та численні інші організми. Лосі рідко заходять у ці ліси, оскільки надають перевагу холоднішим, сухішим і сніжнішим біомам, характернішим для внутрішніх районів західної частини США порівняно з узбережжям, хоча поодинокі спостереження лосів уздовж узбережжя Британської Колумбії все ж фіксувалися.

Дощові ліси існують у складному ландшафті островів і фіордів, і багато видів залежать як від лісу, так і від океану. Лососі є одними з ключових видів цього біому, нерестячись у лісових потоках. Пижик довгодзьобий гніздиться в старовікових деревах уночі, а вдень живиться в океані.

На багатьох знакових фотографіях цих лісів часто зображено великого ведмедя. Ведмеді гризлі та чорні ведмеді колись були поширені по всій зоні дощових лісів і за її межами. Чорні ведмеді й нині трапляються по всьому ареалу лісів, тоді як гризлі переважно обмежені районами на північ від канадсько-американського кордону. Ці ліси мають одні з найбільших у світі концентрацій ведмедів гризлі, головним чином завдяки багатим на лосося річкам. Великий Ведмежий дощовий ліс у Канаді є оселищем рідкісної білої форми чорного ведмедя — кермодського ведмедя. Вид, що перебуває під загрозою зникнення, — сова плямиста — став центральною фігурою лісозаготівельних суперечок в Орегоні та штаті Вашингтон. Серед інших помітних представників фауни — білоголовий орлан, вовк, пума і .

Примітки

Посилання Endangered Ecosystems of the United States: A Preliminary Assessment of Loss and Degradation Clearcutting Canada's Rainforest: Status Report 2005 Temperate Rainforests of the Northern Pacific Coast British Columbia's Rainforests Essays. Southeast Alaska Conservation Council Raincoast, B.C. http://www.canadianrainforests.org/ Trust for Sustainable Forestry