Семе́н Іва́нович Воробйо́в ( 1652, поблизу Лохвиці, Гетьманщина — , Москва, Московське царство) — український міщанин. Самозванець Лже-Симео́н Олексі́йович, що з'явився на Запорозькій Січі 1673 року і представився  — на той час покійним сином московського царя Олексія Михайловича.

Життя до самозванства Основне джерело, що дає змогу реконструювати життя самозванця Лже-Симеона до того, як він проголосив себе сином московського царя, — це матеріали допитів, проведених під час катувань напередодні його страти у Москві у вересні 1674 року.

Лжецаревич Симеон народився приблизно в 1652 році поблизу у селі поблизу міста Лохвиці на Лівобережжі Гетьманщини. Його справжнє ім'я — Семен Іванович Воробей. Батько, Іван Воробей, був підданим князя Дмитра-Юрія Вишневецького. Як стверджувалося в матеріалах допитів 1674 року, Семен Воробйов був «латинської віри» (католиком).

У ранньому віці Семен із батьком слідом за своїм паном Вишневецьким перебралися до Варшави. Під час «шведського потопу» 1655—1656 років Семен був захоплений шведами. Спершу він був слугою шведа, котрий його захопив. Пізніше той продав Семена українському купцеві з Глухова, а той, повернувшись до рідного міста, продав Семена якомусь «литвину».

Перебуваючи в Глухові, у 1660-х роках Семен здійснив втечу. Протягом наступних років він перебував у Слобідській Україні, жив у Харкові, Чугуєві, інших населених пунктах уздовж Сіверського Дінця. 1670 року він перебрався на Дон, жив у Черкаську серед донських козаків як «бурлака», тобто найманий робітник. Прибувши на Дон, Семен представився під ім'ям Матвій, а козаки принизливо називали його Матюшка.

Лжецаревич Симеон

Поява на Запорозькій Січі Під час перебування на Дону Семен Воробйов зустрівся із донським козаком Іваном Міусою (Міуським), що був послідовником повстанця Степана Разіна, якого на той час уже спіймали та стратили у Москві. Семен, на той час ще називаючи себе Матвієм, приєднався до невеликого загону Міуси. Пізніше цей загін вирушив до Запорозької (Чортомлицької) Січі, щоб там сховатися від переслідувань з боку царської влади.

Дорогою до Січі, на річці Самара, восени 1673 року Семен уперше заявив про себе як про сина московського царя Олексія Михайловича — царевича . На підтвердження він показав начебто «царські» знаки у себе на правому плечі і на руці. Найближче оточення самопроголошеного царевича здебільшого повірило в його царське походження.

Прибувши на Січ, де його зустріли з почестями, лжецаревич протягом тижня очікував на прибуття з походу кошового отамана Івана Сірка. Коли Сірко прибув, він так само поважно прийняв Симеона. Зустрітися з ним він вирішив за межами Січі у присутності чотирьох козаків і Григорія Зуба — посла від лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Також лжецаревич розповів легенду про своє вигадане минуле і те, як він потрапив на Дон; про неї відомо з розмови Івана Сірка з царськими послами на Січі у березні 1674 року. За словами Лжесимеона, його матір, цариця Марія Іллівна Милославська, хотіла його отруїти за намір, у разі сходження на престол, першим стратити її батька і свого діда — боярина . Цариця начебто наказала стряпчому Михайлу Савостьянову отруїти сина, однак той підмінив тіло, а «царевича» відправив до Архангельської пристані. Згодом лжецаревич начебто потрапив на Дон, де зустрівся зі Степаном Разіним, багато з ним спілкувався.

Роль у політиці Імовірно, донський козак Іван Міуський, який привів Лжесимеона на Чортомлицьку Січ, мав намір використати його, щоб легітимізувати себе і відродити повстання, що було придушене раніше і проводирем якого був Степан Разін. Іван Сірко, ймовірно, мав намір використати лжецаревича і в інтересах січової політики, зокрема як знаряддя тиску на московського царя чи інструмент боротьби проти нього у випадку війни, однак, попри його неприязнь до гетьмана Самойловича і попереднє заслання до Сибіру, впевненості у цьому немає.

Заявлені наміри Лжесимеона полягали у боротьбі проти московських бояр, однак проти свого надуманого «батька», царя Олексія Михайловича, жодних планів не мав. Для реалізації цього задуму він хотів зібрати військо, до якого залучити і кримських татар, та відправитись на Москву, щоб «побити бояр». Запорозьке козацтво здебільшого вірило Лжесимеонові, адже той обіцяв виклопотати у «батька»-царя більші привілеї для запорожців. У травні 1674 року Лжесимеон у своєму листі також клопотав гетьмана Самойловича про звільнення ув'язнених ним запорозьких посланців Ярему Квашу і Грицька Оглоблю.

Про появу на Запорожжі самозванця московському цареві Олексію Михайловичу стало відомо у грудні 1673 року з доносу гетьмана Івана Самойловича. Гетьман надіслав на Січ посланців з вимогою видати самозванця. Поява чергового самозванця занепокоїло царя. Київському воєводі Юрію Трубецькому цар направив листа з прикметами самозванця. До Івана Самойловича, а від нього — на Січ до Івана Сірка цар відправив посольство на чолі із сотником Василем Чадуєвим і піддячим Семеном Щоголєвим. Через епідемію в землях запорожців Самойлович не відпустив царських послів далі, а згодом дізнався, що його власних посланців на Січі затримали. Сірко ж, відправившись у похід на море, наказав оберігати лжецаревича. Відмову видати Лжесимеона гетьманським посланцям запорожці обґрунтовували давнім козацьким звичаєм.

Зрештою, царські посланці Чадуєв і Щоголєв потрапили на Січ у березні 1674 року. На Січі вони перебували протягом кількох тижнів, щодня ведучи переговори з отаманом Іваном Сірком про видачу самозванця. Спершу козаки відмовлялись його видати; однак, зважаючи на рішучу відмову послів визнати Симеона справжнім сином Олексія Михайловича, згодом вони оглянули тіло самозванця і не виявили там «царських знаків», про які він заявляв. У травні 1674 року Чадуєв і Щоголєв разом із запорозькою делегацією у складі 300 осіб на чолі з Прокопом Семеновим прибули до Москви. Цареві передали листа від Сірка, де той запитував про царевича Симеона, а також листа від лжецаревича із клопотанням про привілеї запорожцям, скаргами на бояр і послів, які хотіли його вбити. Водночас самозванець, відчувши непевність свого становища, безуспішно просив у Сірка кілька сотень козаків, щоб піти на Дон.

Страта Згодом на Січ привезли його грамоту від 8 липня 1674 року, де цар вимагав видати самозванця. До його видачі цар затримав запорозьке посольство у Москві, а чайки, гармати, сукно і гроші з Московії, що поставлялися на землі запорожців, — у Сєвську. Такі умови змусили запорожців виконати вимоги царя. 12 серпня Лжесимеона, Івана Міуського та ще шістьох осіб вислали до Москви. Іван Сірко також направив до царя листа, у якому виправдовував свої дії «повагою до царського імені».

15 вересня Лжесимеона привезли до Москви. Перед в'їздом до міста його пересадили на той же віз, яким свого часу везли Степана Разіна. Лжецаревича прикували руками до диби, зв'язали ланцюгом шию і тіло. Того ж дня Лжесимеона допитували і катували. Під час допиту він розкрив деталі своєї справжньої біографії, хоча спершу видавав себе за сина князя Єремії Вишневецького — батька тодішнього короля Речі Посполитої Михайла-Корибута Вишневецького. 16 вересня його ще раз катували, однак нових деталей він не розкрив. Тоді ж Семена Воробйова засудили до смертної кари.

17 вересня 1674 року Воробйова четвертували на Красній площі в Москві таким же чином, що і Степана Разіна. Уранці наступного дня його рештки перенесли на , де поклали поруч зі Степаном Разіним.

За видачу лжецаревича отаман Іван Сірко отримав від царя цінний подарунок — 80 соболів по 50 рублів кожен. Також цар погодився віддати запорожцям і Сіркові містечка Переволочна і Келеберда, однак через втручання гетьмана Самойловича цього так і не відбулося.

У літературі Лже-Симеон є героєм історичного роману «Характерник» українського письменника Василя Шкляра.

Примітки

Література