Скегнесс — приморське курортне місто та цивільна парафія, в окрузі графства Лінкольншир, в Англії. Місто розташоване на узбережжі Північного моря, за 69 км на схід від Лінкольна та за 35 км на північний схід від . Скегнесс є найбільшим поселенням в Іст-Ліндсі. Місто включно з декількома навколишніми поселеннями утворює агломерацію, населення якої станом на 2021 рік становило 26 350 осіб. Населення самого ж міста 2021 року складало 21 128 осіб. Через місто проходять дороги та , що з'єднують його з Бостоном та Лінкольном відповідно. розташована на лінії Ноттінгем — Скегнесс.
Історія Стародавній світ Існують свідчення про те, що в періоди пізньої залізної доби та ранньої римської імерії неподалік сучасного Скегнесса здійснювався солеварний промисел. Топоніми та повідомлення про існування замку у середньовічному поселенні, доводять, що поблизу міста існувала римська фортеця, яка пізніше була поглинута морем. Археолог висловив припущення, що Скегнесс був кінцевою точкою римської дороги, що йшла з Лінкольна через , і місцем розташування римського порома, який перетинав річку у напрямку Норфолка. Пізніше вікінги оселилися в Лінкольнширі і їхній вплив відображено в багатьох місцевих топонімах. Назва Скегнесса поєднує давньоскандинавські слова Skeggi та ness і означає або «мис Скеггі», або «мис у формі бороди». «Скеггі» означає «бородатий», що може вказувати на поселенця-вікінга, або ж походити від давньоскандинавського слова skegg («борода») та використовуватися для опису форми рельєфу. Назву Скегнесс не було згадано у Книзі Страшного суду. Вважається що поселення на місці Скегнесса вказане під назвою «Трік». Історик Артур Оуен та лінгвіст стверджують, що «Трік» отримав свою назву від Traiectus, що в перекладі з латини означає «переправа» і ця назва пов'язана з римським поромом, який відправлявся зі Скегнесса. Сама ж власна назва Скегнесс з'являється у 12 столітті.
Природні морські захисні споруди захищали гавань у Скегнессі в Середньовіччі. Поселення було відносно невеликим, його торгівля в 14 столітті була переважно прибережною, а його економічне становище було тісно пов'язане з долею сусідніх прибережних портів, таких як Вейнфліт, який, у свою чергу, залежав від більшого порту в Бостоні, який був активно задіяний у торгівлі вовною. Скегнесс також був важливим рибальським портом. У середньовіччі прибережні бар'єрні острови, що захищали узбережжя, були зруйновані під час періоду надзвичайно штормової погоди. Це залишило узбережжя вразливим. Згодом часті шторми та повені руйнували морські захисні споруди. Між 14 і 16 століттями Скегнесс був одним з кількох прибережних поселень, які зазнали значних втрат землі. Місцеві жителі намагалися створити штучні вали, але вони були дорогими. Підвищення рівня моря ще більше загрожувало узбережжю, і в 1525 або 1526 році значна частина Скегнесса була змита штормом разом з селами «Іст-Мілз» та «Вест-Мілз».
Відродження Скегнесс було відбудовано в XVI столітті вздовж нової берегової лінії. Нове поселення було невеликим, переважно сільськогосподарським та рибальським протягом раннього модерного періоду. Протягом 16 століття море продовжувало завдавати шкоди землям Скегнесса, водночас відкладаючи піщані мілини далі на південь, що призвело до створення гібралтарського мису. Римська мілина, глиняний морський захист, по якому зараз проходить дорога A52 через Скегнесс, була побудована в другій половині століття. Місцеві аристократи почали відвідувати село для відпочинку з кінця XVIII століття. Щоб скористатися цією тенденцією, 1770 року в селищі було відкрито готель Skegness. Згодом відкрилися інші готелі і приватні будинки також відчинили свої двері для постояльців. Так Скегнесс поступово перетворювався на курортну місцевість.
Роки розквіту (1890-ті — 1945) Починаючи з 1890-тих місто починає активно зростати. Почали відкриватися будинки відпочинку та табори для бідних. 1908 року відомий плакат «Веселий рибалка» був використаний для реклами одноденних поїздок з вокзаду Кінгс-Крос у Лондоні. До 1913 року понад 750 000 людей здійснили екскурсії до міста. Окрім відпочинку на морі, до послуг відвідувачів Скегнесса були концертний зал, салон і театр на пірсі. На початку XX століття відкрилося багато інших театрів та кінотеатрів. Перші у Великій Британії американські гірки відкрилися в місті приблизно між 1885 або 1887 роками. Ярмарковий майданчик працював на центральному пляжі до Першої світової війни. До 1911 року населення досягло 3775 осіб.
В міжвоєнні роки популярність міста як туристичного напрямку зросла і досягла піку в 1930-ті роки. Міська районна рада придбала набережну в 1922 році, а її землемір Р. Х. Дженкінс керував будівництвом Тауерської еспланади, озера для човнів, дитячого басейну «Фея Делл», бального залу «Посольство» та відкритого басейну, а також реконструював берегову лінію на північ від пірсу в 1931 році. побудував постійні розваги на південь від пірсу в 1929 році. 1932 року було ввімкнено першу ілюмінацію, а наступного року Батлін започаткував карнавал. Кінотеатри та казино приєдналися до театрів едвардіанської епохи як популярні атракції, а деякі квартири та будинки на набережній були переобладнані на магазини й кафе. У 1936 році Батлін побудував власний комплексний табір відпочинку в Інголдмеллсі, забезпечуючи розваги та зручності для гостей. До 1931 року населення міста досягло 9122 осіб.
Після другої світової війни З часів Другої світової війни відпочинок у Скегнессі став популярним. Все частіше житло в центрі міста перетворювалося на готелі чи магазини. У 1970-х роках також з'явилися дешеві пакетні авіаперельоти за кордон. Місто також виявилося популярним серед людей похилого віку в зимові місяці. Популярність курорту зросла під час Великої рецесії кінця 2000-х років, оскільки тут пропонували дешевшу альтернативу відпочинку за кордоном. Між 2006 і 2008 роками 870 000 людей відвідали Скегнесс, а згодом ця цифра зросла до 1 030 000 за період 2010–2012 років.
Історичні будівлі Найстарішими будівлями Скегнесса є середньовічні церкви Святого Климента в Скегнессі та Святої Марії у Вінторпі. Церква Святого Климента має вежу XIII століття, решта будівлі може бути середньовічною, але ймовірно, датується серединою XVI століття, коли її було перебудовано. Реставрації проводилися у 1884 році та у XX столітті, ця будівля є пам'яткою архітектури. Церква Святої Марії також є пам'яткою архітектури і здебільшого належить до XV століття, з деякими елементами кінця XII століття. Є кілька монументів XVI століття, а також середньовічний хрест на церковному подвір'ї, який є пам'яткою архітектури. Серед інших будівель, що передують сучасному курортному містечку, є фермерський будинок Айві Хаус на Бург Роуд, який датується серединою або кінцем XVIII століття, фермерський будинок Черч на Черч Роуд, який датується початком XVIII століття та в якому знаходиться Музей Черч Фарм, фермерський будинок Черч XVIII століття на Черч Енд у Вінторпі, та фермерський будинок Бернсайд початку XIX століття. Будинки за адресами Сент-Ендрюс Драйв, 1–5, що є котеджами середини-кінця XIX століття, які були побудовані для розміщення берегової охорони. Окремі частини вікторіанської забудови отримали визнання за свою унікальність. До них належать церква Святого Матвія та військовий меморіал на її церковному подвір’ї, ювілейна годинникова вежа, побудована в 1898 році, та частини оригінальних перил, що датуються 1870-ми роками, які розташовані на південь та північ від годинникової вежі. Значна частина пізнішої еспланади, озера для човнів, землі на північ від пірсу та садів вежі також є пам’ятками архітектури.
Примітки
Джерела