Абрахам «Альтер» Фішзон (; 1843/1848, Бердичев — 15 січня 1922, Харбін) — визначний діяч єврейського театру, антрепренер, актор та режисер, автор пісень. Одна з ключових постатей «золотої доби» професійного театру мовою їдиш.

В англомовній пресі та в театральних колах частіше фігурував як Авром Фішзон ().

Біографія

Ранні роки та початок шляху Абрахам Фішзон народився в Бердичеві 1843 року в сім'ї єврейських купців. Його батьки були побожними людьми і намагались дати своїм дітям релігійну освіту. Поруч із хедером (релігійною школою), де він навчався, знаходився театр. Хлопець часто зупинявся там, щоб підслуховувати репетиції акторів. Абрахам не мав ні бажання, ні великих здібностей до вивчення Талмуду. І, попри бажання батьків, у 17 рокі втік із дому до Житомира. Там відбулися доленосні зустрічі Фішзона з видатними діячами тогочасної єврейської культури — поетом Авраамом-Бером Готлобером та «батьком єврейського театру» Абрамом Гольдфаденом. Спілкування з ними пробудило в юнакові пристрасть до літературної творчості та драматургії.

Фішзон відчув, що його шлях веде на сцену, але ще не існувало єврейського театру в сучасному розумінні цього слова. У той час Румунією та Російською Імперією мандрували єврейські народні виконавці — так звані «бродівські співаки» (бродерзинґери) — які виступали у винних погребах та ресторанах. Фішзон почав створювати для них репертуар: застільні пісні, гумористичні куплети та театралізовані мініатюри, з якими подекуди виступав і сам. Його перша пісня «Кол мекадеш» (כל מקדש) спочатку стала популярною в Бердичеві, а вже потім увійшла до репертуару єврейського театру. Перші авторські твори Фішзона, що швидко здобули народне визнання, опубліковано в 1875—1876 роках на сторінках часопису «Їсроелік» (Yisroelik), який видавали А. Гольдфаден та І. Лінецький у Лемберзі (Львові).

З часом Абрахам Фішзон утвердився як майстер єврейського водевілю та мелодрами. Проте найбільшу популярність набув як актор-комік під сценічним псевдонімом «Альтер Бадхен» (бук. старий тамада).

Театральна діяльність та боротьба з цензурою Наприкінці 1870-х років у Російській імперії вже діяли три основні єврейські колективи: київська трупа та дві одеські (драматична й опереткова). Початкова спроба Фішзона приєднатися до київського театру виявилася невдалою — він не пройшов творче випробування. Згодом він увійшов до складу одеської трупи під керівництвом Н. М. Шайкевича (відомого під псевдонімом Шомер) і почав виступати в Одесі. На початку кар'єри Фішзон здобув популярність у жіночих комічних ролях: його дебют у трупі Шейкевича відбувся в ролі «старої баби» у виставі «Дібук», і після успіху за ним закріпилося амплуа «баби» (Баба Яхне, баба зі внуком, Шпринця-сваха тощо).

1874 року, проявивши організаторські здібності, Фішзон вже став антрепренером власної мандрівної театральної трупи.

У травні 1882 року, в межах загального посилення антисемітської політики за правління Олександра III, театр мовою їдиш у Російській імперії опинився під офіційною забороною. Це спричинило масову еміграцію провідних митців (Яків Адлер, Борис Томашевський, Зігмунд Могулеско, Абрам Гольдфаден) до США. Проте Абрахам Фішзон вирішив залишитися та продовжити боротьбу за існування єврейського сценічного мистецтва.

Протягом майже двадцяти років мандрував із труппою містами та містечками «смуги осілості», постійно балансуючи на межі закону. Щоб обійти цензуру, він вдавався до винахідливих хитрощів: переконував місцеву владу, що вистави йдуть німецькою мовою (фактично використовуючи суміш їдишу та німецької — так званий «дайчмериш») та різні адміністративні маневри, включаючи особисті зв'язки та хабарі для отримання формальних дозволів на виступи.

Попри успіх у публіки, в листах та мемуарах Фішзон із гіркотою описував життя в умовах постійної невизначеності, жорсткої цензури та страху перед втручанням поліції. Він прагнув створити «справжній театр» із високими художніми стандартами. Його колектив був одним із найбільших на той час і налічував 60–70 осіб. Разом із Фішзоном виступали члени його родини: дружина Брагінська, прийомний син Міша Фішзон та невістка Віра Зєславська. Репертуар базувався на творах А. Гольдфадена, Й. Латайнера, Б. Томашевського та інших.

Для подолання адміністративних обмежень 1904 року Фішзон декілька разів звернувся безпосередньо до царського уряду із телеграмою до прерогативного суду. Внаслідок цього Комісія з цензури почала ставити дозвільні штампи на окремі п'єси мовою їдиш, визнаючи їх «придатними до показу».

Остаточні зміни відбулися після революційних заворушень та повстань 1905—1907 років, які змусили Миколу II провести в імперії низку реформ та змін. Видання Маніфесту Миколи II призвело до послаблення цензури та скасування багатьох обмежень, що дозволило єврейським театрам вийти з підпілля, відкрито виступати мовою їдиш та гастролювати у великих містах імперії без необхідності вдаватися до мовних маніпуляцій.

Початок Першої світової війни та поступове переміщення лінії фронту все далі на схід призвели до того, що до Харкова, який раніше був за «смугою осілості», масово переселяються євреї із західних губерній Російської імперії. Антрепренери єврейських театральних труп вже з 1915 р. розпочали активно гастролювати в місті, у тому числі й театр Абрахама Фішзона, який щорічно приїздив до Харкова і затримувався на кілька місяців.СТОРІНКИ ЄВРЕЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ УЧНІВ ЛІЦЕЇВ. Упор. Наталія Риндюк, Наталія Бакуліна та Анна Уманська − К.: ДУХ I ЛІТЕРА, 2018. — 256 с., 88 c. іл. ISBN 978-966-378-608-7

Останні роки Останній етап його життя був трагічним. Після подій Жовтневого перевороту 1917 року Фішзон разом із родиною та залишками трупи буквально тікав від фронтів Громадянської війни через увесь Сибір. Вони їхали в товарних вагонах, даючи вистави на залізничних станціях за їжу. Він розраховував через Далекий Схід емігрувати до Сполучених Штатів, однак через політичну нестабільність та дії уряду Колчака сім'я була змушена виїхати до Шанхаю. Опинившись у чужому культурному середовищі, Фішзон невдовзі переїхав до Харбіна, який на той час був значним центром східноєвропейської еміграції. Цей виснажливий шлях значно підірвав його здоров'я.

У Харбіні митець провів останні п'ять років свого життя, де більшість часу важко хворів. Саме в цей період він написав спогади про становлення єврейської сцени — «Ксовим фун а ідішн актор» («Записки єврейського актора»). Ці мемуари стали цінним джерелом з історії театру і публікувалися в різних країнах та різними мовами: російською мовою у часописах «Театр і мистецтво» (Петроград) та «Сибір-Палестина» (харбінський щотижневик); мовою їдиш в одеській газеті «Дос нає лебн» («Наше життя») Шоеля Хохберга, а також частково у варшавському виданні «Їдіш театр» (1922, № 5-6).

До кінця днів Фішзон мріяв потрапити до Нью-Йорка, який на той час став центром єврейської культури. Проте через бюрократичні труднощі з візами та слабке серце він так і залишився в Китаї.

Абрахам Фішзон помер у ніч з 14 на 15 січня 1922 року. Його поховано на єврейському цвинтарі в Харбіні. Вже після смерті актора, протягом 1924—1926 років, його мемуари під назвою «30 років єврейського театру» частинами виходили на сторінках впливового нью-йоркського видання «Морґн Журнал» (Morgen Žurnal).

Його смерть стала кінцем цілої епохи «мандрівного єврейського театру».

Сім'я

Батьки Абрахама були заможні та дуже побожні люди. Батько був незадоволений тим, що замість релігійної служби син займається театром. Абрахам був єдиним сином у сім'ї. У мемуарах згадано старшу сестру, яка вперше взяла Абрахама до театру, коли дід віддав їй квитки на благодійну російськомовну виставу. Дружина — Хіне Брагінська (Zaslavska-Braginska, 1867—1951). Відома актриса, яка була частиною його трупи. Двоюрідна сестра («שוועסטערקינד») відомого оперного співака Брагіна. Син (прийомний) — Міша Фішзон. Він також був актором театру та кіно. Невістка — Віра Заславська-Абрамович, дружина Міші Фішзона. Дочка — Марія Фішзон (сценічне ім'я: Маня Арко, 15 травня 1890, Бердичів — 19 серпня 1960, США). Була акторкою кіно і також брала участь у діяльності трупи. Одружилася з актором Іцхаком Арко.

Публікації

Збірки пісень

«Der nayer zinger» («Новий співак»). 10 пісень, кількома виданнями: у Варшаві 1884 року, останнє у Вільні 1909 року. «Der nayer meshugener» («Новий божевільний», Варшава, 1885) збірка народних пісень, 24 сторінки. «Naye tsvantsik yidishe folkslider» («Двадцять нових народних пісень на їдиш», Варшава, 1903), написані з розрахунком на музичний супровід. «Текст і пісня відомого художника А. Фішзона» (Варшава, 1903), 76 с. «Dos lid fun emes» («Пісня правди», Одеса, 1913), на знак подяки за захист у процесі Бейліса, 8 сторінок.

Мемуари

«Ксовім фун а їдишн актьор» («Записки єврейського актора»), 1922.

У кіно

Сирітка Хася (їдиш: Chasie di jesojme), 1912 рік — актор.

Джерела

«Їдиш театр». יידיש טעאטער / гол. А. Самберг / ред. Міхаель Вайхерт. — 4-5 випуск. — Варшава: «Профспілка єврейських художників», 1922.— С. 14-23.

Fishzon, Avrom. Digital Yiddish Theatre Project (їдіш). — Том VII. — University of Wisconsin-Milwaukee. — С. 6312-6342.

Примітки

Посилання